Рішення № 88670098, 06.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 року м. Київ №640/12576/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2017 року №1968597-1305 та від 04.04.2018 року №38939-1305-2651.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не є особою, яка повинна сплачувати земельний податок за 2017 та 2018 роки, оскільки ним не оформлено право власності на земельну ділянку разом з придбанням нерухомого майна, а також не отримано і право користування земельною ділянкою на підставі та в межах, визначених для колишнього землекористувача. Таким чином, на переконання позивача, оскільки Державний земельний кадастр не містить жодних відомостей щодо зареєстрованих прав на земельну ділянку, позивач не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки, які в силу приписів Податкового кодексу України є платниками земельного податку. Окрім того, позивач не згоден з розрахунком земельного податку, оскільки Витяги з бази даних ПК «Кадастр», надані Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), та Витяг з технічної документації №563 від 30.11.2012 №Н-01275/2012 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі яких було здійснено розрахунок, є неналежним джерелом даних про земельну ділянку, адже така інформація не є даними державного земельного кадастру у розумінні Податкового кодексу України та Закону України «Про Державний земельний кадастр». Окрім того, позивачем зазначено, що вказаний витяг з технічної документації №563 від 30.11.2012 №Н-01275/2012 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (обліковий код 63:275:048) датований 30.11.2012, в той час, як податкові зобов`язання позивача визначені за 2017-2018 роки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов`язок зі спати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Щодо розрахунку земельного податку відповідачем зазначено, що відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою KM У від 17.10.2012 № 1051 та Закону України «Про оцінку землі» від 11.12.2003 № 1378-IV, ведення Державного земельного кадастру та надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок покладено на Держгеокадастр та його територіальні органи. Поряд з цим, відповідно до рішення Київської міської ради від 18.04.2013 № 194/9251 ведення міського земельного кадастру та надання довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). В матеріалах справи наявна довідка №Н-01275/2012 від 30.11.2012 № 563 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (63:275:048), яка видана ОСОБА_1 , (довідки видаються за заявою землекористувача) Київською міською державною адміністрацією Департаменту земельних ресурсів. В даній довідці зазначено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж, площа земельної ділянки. Зазначена площа розрахована Київською міською радою пропорційно. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться: - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років. Тому контролюючий орган використав саме довідку № Н-01275/2012 від 30.11.2012 № 563 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (63:275:048).

Представник Позивача надав суду відповідь на відзив, в якій наголосив, що відсутність зареєстрованого за особою права власності або користування земельною ділянкою виключає обов`язок щодо сплати земельного податку. Окрім того, представником позивача зазначено, що в наявному в матеріалах справи листі «Про надання інформації» №29-26-0.22-4533/2-19 від 11.09.19р. Головне управління Держгеокадастру у м. Києві повідомило, що інформація про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 (згідно із Витягом з технічної документації №563 від 30.11.12р. №Н-01275/2012 обліковий код ділянки 63:275:048) в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві відсутня: відповідно до вимог ст.79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка не сформована. Зазначена земельна ділянка не має визначених меж і кадастрового номера, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, технічна документація на неї не розроблена, речові права на дану ділянку не зареєстровані. Тобто дана ділянка не сформована як об`єкт цивільного права в розумінні положень статті 79-1 Земельного Кодексу України.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.04.2008 року (номер в реєстрі №3977) є власником нежилого будинку (літ. 87), що знаходиться в АДРЕСА_3 , загальною площею 139, 20 кв.м.

28 квітня 2017 року та 04 квітня 2018 року відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №1968597-1305 та №38939-1305-2651 відповідно, якими позивачу відповідно до пп.54.3.3 п.54.3ст.54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, визначено суми податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі: 36 384, 96 грн. та 6 468, 44 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно із підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до підпункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 (у редакції, яка діяла до 01.01.2015), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 (редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII, яка діє з 01.01.2015), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).

З моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Нормою пункту 287.6 статті 287 ПК України, законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці (до 01.01.2015) та з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після 01.01.2015).

Зважаючи на те, що позивач набув право власті на нежитлову будівлю у 2008 році, тобто до зміни правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України (01.01.2015), то у такого виник обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, саме з моменту набуття права власності на такий об`єкт нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року по справі № 804/5488/16.

Окрім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема у постановах від 19.06.2018 по справі №826/8009/16 (провадження №К/9901/30996/18) та від 23.05.2019 по справі №826/1430/16 (провадження №К/9901/27042/18), викладена правова позиція про те, що незважаючи на відсутність реєстрації позивачем права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у набувача до якого перейшло це майно, в даному випадку ОСОБА_1 , виник обов`язок зі сплати земельного податку.

Що стосується розрахунків сум податкових зобов`язань, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, обчислення відповідачем розмірів земельного податку проведено на підставі витягу з технічної документації Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 30.11.2012 №Н-01275/2012.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Одночасно саме відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями на звернення із запитом до Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з метою отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.95р. №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не отримував даних ДЗК щодо земельної ділянки, яка, за твердженням контролюючого органу, перебуває в користуванні у позивача, натомість податок обраховано на підставі витягу з технічної документації Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 30.11.2012 №Н-01275/2012.

Дійсно, відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Відповідно до п.6.2 рішення №194/9251 Департамент забезпечує взаємодію з органами державної податкової служби щодо надання інформації з міського земельного кадастру для вирішення питань нарахування та справляння плати за землю в місті Києві.

Проте, оскільки нормами Податкового кодексу України, які в даному випадку є спеціальними, передбачено використання контролюючим органом даних Державного земельного кадастру, що отримуються за відповідним запитом, розрахунок земельного податку на підставі витягу з технічної документації Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради не можна вважати правомірним.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2018 у справі №826/18899/16, де судом зазначено, що «центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15. Однак, судом апеляційної інстанції при винесенні рішення взято до уваги витяг з технічної документації наданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, який не є центральним органом виконавчої влади».

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 11.09.2019 №29-26-0.22-4533/2-19, інформація про земельну ділянку з обліковим кодом 63:275:048 в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві - відсутня.

Таким чином, відповідачем, в порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, наведено розрахунки, які містить складові, правильність визначення яких не підтверджена належними, достатніми і достовірними доказами по справі, оскільки відповідачем не надано суду офіційних відомостей з Державного земельного кадастру про нормативно грошову оцінку земель станом на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В той же час, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне відзначити, що у випадку дотримання контролюючим органом законодавчо встановленої процедури нарахування земельного податку, податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (п.287.10 Податкового кодексу України).

Суд враховує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість розрахунків податкового органу щодо розмірів земельного податку, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 143, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.04.2017 року №1968597-1305 та від 04.04.2018 року №38939-1305-2651, прийняті ГУ ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа