Рішення № 88669698, 09.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.04.2020 р. справа №520/3482/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 13.03.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 16.03.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 01.04.2020 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення № 126325 від 17.02.2020р. про відмову у перерахунку пенсії; 2) зобов`язання здійснити перерахунок пенсії за період 01.01.2014р.-02.08.2014р. відповідно до ст.ст.50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, яка діяла у вказаний період), а саме: установити державну (основну) пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімального пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплативши різницю між належною до сплати пенсією та фактично виплаченою пенсією за період 01.01.2014р.-02.08.2014р. в розмірі 27.886,40 грн. разовою сумою, без застосування положень Постанови КМУ №649 від 22.08.2018р., та без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового,

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року пенсія підлягала виплаті у розмірі, визначеному ст. 50, 54 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб`єкт, Управління), ухвалою про відкриття провадження від 16.03.2020 р. було зобов`язано у строк не пізніше 16 днів з дати одержання ухвали подати до суду відзив на позов. Вказану ухвалу відповідачем засобами електронної пошти було отримано того ж дня, 16.03.2020 р., проте станом на 09.04.2020 р. правом на подання відзиву відповідач не скористався, що у даному конкретному випадку суд не вважає перешкодою для відправлення правосуддя по даній справі.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Позивач як пенсіонер знаходиться на обліку в установі відповідача, одержує пенсію у порядку ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», письмово заявою встановленого зразка від 14.02.2020 р. звертався з приводу перерахунку пенсії за період 01.01.2014 р. - 02.08.2014 р. у визначеному законом розмірі без урахування приписів постанов КМУ, а також з приводу проведення виплат утвореної різниці, одержав оформлену рішенням від 17.02.2020р. №126325 відмову владного суб`єкта.

Перевіряючи відповідність закону оскарженої відмови владного суб`єкта суд зазначає, що правовідносини з приводу соціального забезпечення фізичних осіб-громадян у формі виплат за пенсією унормовані приписами ст. 46 Конституції України, ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, до первісної редакції ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Законом України від 28.12.2007 року №107-VI були внесені зміни, котрі передбачали інший алгоритм обчислення розміру пенсій (і, як наслідок, інший розмір пенсій).

Ці зміни втратили чинність на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. по справі №10-рп/2008.

У подальшому Законом України від 14.06.2011 року №3491-VI повноваження з приводу визначення розміру пенсій у порядку ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були делеговані Кабінету Міністрів України.

На розвиток цієї норми КМУ була видана постанова від 06.07.2011 р. №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та постанова від 23.11.2011 р. №1210, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі за текстом - Порядок №1210).

У силу приписів Закону України від 22.12.2011 р. №4282-VI та Закону України від 06.12.2012 р. №5515-VI у 2012 та 2013 роках норми і положення ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягали застосуванню у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.

Між тим, аналогічних положень (з приводу зміни дії ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 01.01.2014 р. та до 03.08.2014 р. (як події набуття чинності нормами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 р. №1622-VII) не містили.

З 01.01.2015 р. відповідно до Закону України від 28.12.2014 р. №79-VIII та п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України норми і положення, зокрема, ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України окружним адміністративним судом виявлено, що правові висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст. 50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у період 01.01.2014 р. - 02.08.2014 р. містяться у постанові від 21.02.2018 р. по справі №619/2262/17 (адміністративне провадження №К/9901/1564/17), де указано, зокрема, що в період з 23.07.2011 р. по 31.12.2013 р. визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України (п. 31 постанови); що починаючи з 01.11.2011 р. по 31.12.2013 р. та з 01.01.2015 р. нарахування та виплата основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у вказаний період, у розмірі визначеному постановами Кабінету Міністрів України є правомірним (п.33 постанови); що з 01.01.2014 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (п. 47 постанови); що з 03.08.2014 р. законом Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ніж передбачені ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (п. 50 постанови); що у період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р. відсутні застереження і перешкоди для нарахування і виплати пенсії у розмірі, визначеному ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (п. 52 постанови).

З тексту оскарженої відмови ГУ ПФУ вбачається, що владний суб`єкт у ході практичної реалізації управлінської функції не взяв до уваги висновків постанови Верховного Суду від 21.02.2018р. по справі №619/2262/17 (адміністративне провадження №К/9901/1564/17), що суперечить ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість, факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі справи соціального забезпечення знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення позову в частині розміру платежу за пенсією.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати оскаржувану відмову у формі рішення і обтяжити владного суб`єкта обов`язком здійснити перерахунок пенсії та виплату заборгованості за період 01.01.2014р.-02.08.2014р. у відповідності до ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за період 01.01.2014р.-02.08.2014р. у відповідності до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати, з урахуванням раніше сплачених сум.

Стосовно епізоду позову в частині вимоги про здійснення виплати різниці однією сумою, суд що відповідно до ч.ч. 1,2 ст.6 КАС України при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

Суд зауважує, що в даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат, передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна".

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).

За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Отже, з огляду на зазначене вище, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України здійснити виплату різниці між належною сумою пенсії та реально одержаною сумою пенсії одним платежем.

Стосовно строків звернення до суду із даним позовом суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійні виплати (відносно етапів призначення, нарахування та виплати яких національний закон України не містить чітких критеріїв розмежування), не одержані у власність приватної особи з вини адміністративного владного органу підлягають виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналогічна по суті позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 24.04.2018р. по справі № 646/6250/17.

Вирішуючи спір за вимогою заявника стосовно незастосування постанови КМУ від 22.08.2018р. №649 суд відмічає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.09.2019р. по справі №440/85/19 з приводу застосування постанови КМУ від 22.08.2018р. №649: 1) відповідно до ст.8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України; 2) Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не визначено джерел виплат; 3) постанова КМУ від 22.08.2018р. №649 застосовується не до всіх судових рішень, за якими боржником є Пенсійний фонд України, а лише до рішень судів, за якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету. Тобто до судових рішень, за якими на Пенсійний фонд покладено обов`язок нараховувати пенсійну виплату. Натомість особливості виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є Пенсійний фонд, передбачені Законом "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема у ст.3.

Звідси слідує, що відсутні правові підстави для обтяження пенсійного органу обов`язком не застосовувати діюче рішення Уряду України нормативного характеру у випадку існування спору з приводу зобов`язання вчинити певні дії з виплати пенсії, отже позов у даній частині вимог належить залишити без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України при вирішенні заяви громадянина від .04.2019 р. з приводу проведення виплати вже призначеної у порядку ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії у належному розмірі.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №126325 від 17.02.2020р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код 14099344, місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) за період 01.01.2014р.-02.08.2014р. у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у відповідності до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати однією сумою, з урахуванням раніше сплачених сум.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.