Рішення № 88669608, 09.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 р. Справа № 520/2457/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області № Ф-12955-56-У від 22.10.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем у 2004 році і перебував на спрощеній системі оподаткування. У 2007 році припинив займатися підприємницькою діяльністю і зупинив подання звітів до контролюючого органу. Зважаючи на припинення підприємницької діяльності позивача з 2007 року, Головним управлінням ДПС у Харківській області безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12955-56-У від 22.10.2019 року на суму єдиного внеску за 2017 рік та за три квартали 2018 року на суму 15 819,54 грн.

В той же час, з 2011 року і по цей час позивач перебуває в трудових відносинах з ТОВ "Аудит-партнер", є найманим працівником та виконує роботу за трудовими договорами. Таким чином, оскаржувана вимога відповідача є незаконною та винесена без дотримання вимог чинного законодавства. Просив суд задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.02.2020 року відкрито спрощене провадження по даній справі та запропоновано відповідачу у встановлений строк надати до суду відзив на позов.

Копію ухвали надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією та ним отримано, що підтверджено відміткою в повідомленні про вручення поштового відправлення.

24.03.2020 року представником відповідача надано до канцелярії суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що відповідно до реєстраційних даних ІС „Податковий блок” ОСОБА_1 перебувала на обліку у Центральному управлінні ГУ ДПС у Харківській області (Новобаварський район - 2035) з 21.06.2004 як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування», для платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. 21.02.2020 року ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність, про що зроблено запис в державному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців, протягом 2017 року та І-ІІІ кварталів 2018 року позивач передував на обліку в податковому органі як платник єдиного соціального внеску, враховуючи що, ОСОБА_1 нараховувався єдиний соціальний внесок в його мінімальних сумах за 2017 рік та за І-ІІІ квартали 2018 року. Станом на 31.10.2018 року в інтегрованій картці платника обліковувався борг (недоїмка) по ЄСВ у сумі 15 819,54 грн. на підставі чого було сформовано вимогу від 03.12.2018 року №Ф-129-55 Про сплату боргу (недоїмки) у вигляді єдиного соціального внеску в розмірі 15 819,54 грн., яка направлялася позивачу поштою. За таких підстав, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В листі Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 зазначено, що враховуючи постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" судам рекомендовано на період з 16 березня до 3 квітня 2020 року встановити особливий режим роботи, а саме по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, в порядку письмового провадження.

Постановою КМУ від 02 квітня 2020 року № 255 внесено зміни до постанови КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, зокрема, установлено з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначені вище положення, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про задоволення та обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 21 червня 2004 року пройшла передбачену чинним на той час законодавством процедуру державної реєстрації, набула правового статусу суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця, з постановленням на облік як платник податків і зборів у податковому органі та перебувала на спрощеній системі оподаткування, про що міститься запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач зазначив, що у 2007 році припинив займатися підприємницькою діяльністю і зупинив подання звітів до контролюючого органу.

Так, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування» Головне управління ДПС у Харківській області сформувало у відношенні позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12955-56-У від 22.10.2019 року з єдиного соціального внеску на суму 15 819,54 грн.

Вважаючи, що вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

В той час, з відзиву на позов та доданих до нього документів встановлено, що у відношенні позивача Головним управлінням ДФС у Харківській області сформовано ще одну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 року № Ф-12955-56 на суму єдиного внеску 15 819,54 грн., яка направлялася на адресу позивача поштовими засобами зв`язку, проте не була отримана, що підтверджено копією конверту з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Податковим органом у відзиві на позов здійснено розрахунок визначеної у вимозі заборгованості зі сплати ЄСВ, згідно якого нараховано позивачу ЄСВ за 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року у загальному розмірі 15 819,54 грн., з яких: 8 448 грн. за 2017 рік та по 2457,18 грн. за І - ІІІ квартали 2018 року. Нарахування здійснювалось виходячи з мінімальних сум єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців в 2017 році, що становив 704,00 грн. на місяць (8 448,00 грн. за рік), у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (9 828,72 грн. за рік).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту – Закон № 2464).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 згідно із Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”) встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці (крім тих, що перебувають на спрощеній системі оподаткування), зареєстровані у встановленому законом порядку. При цьому, лише з 01.01.2017 року (з прийняттям Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ) запроваджено саме обов`язок фізичних осіб-підприємців сплати єдиного внеску незалежно від отримання доходу.

Позивач в позовній заяві стверджує, що з 2007 року припинив займатися підприємницькою діяльністю і зупинив подання звітів до контролюючого органу.

В свою чергу, відповідачем не було надано будь-якої звітності позивача в якості фізичної особи-підприємця.

Так, Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року, далі по тексту - Закон України № 755) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

За визначенням частини 1 статті 4 Закону № 755, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно з частиною 1 статті 46 Закону України № 755, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 46 Закону України № 755 встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.

Матеріалами справи встановлено, що позивач після початку дії Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не вчиняв жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавав. В свою чергу, зворотнього відповідачем не доведено.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Як зазначалося вище, позивач не звертався до державного реєстратора із жодними заявами, а тому має свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане 21.06.2004 року управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Харківської міської ради, і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755, не отримував.

Відповідно до п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання” від 01 липня 2010 року № 2390 (далі по тексту - Закон № 2390, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 2390).

Закон № 2390 набув чинності 03 березня 2011 року, а тому з 03 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане позивачу 21.06.2004 року, є недійсним в силу закону.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України.

Отже, з огляду на недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданого позивачу 21.06.2004 року управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Харківської міської ради, свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755, позивач не отримувала, станом на 01.01.2017 року (дата початку періоду, за який позивачу нараховано єдиний внесок) та на час винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу у 2018 та 2019 роках, у ОСОБА_1 вже був відсутній статус фізичної особи - підприємця та право здійснення нею підприємницької діяльності.

За таких підстав, суд не приймає до уваги твердження представника податкового органу, що позивач припинив займатися підприємницькою діяльністю з дати внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 21.02.2020 року, враховуючи те, що того ж дня (21.02.2020 року) державним реєстратором було включено до Єдиного державного реєстру відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу - підприємця та внесено відомості про рішення позивача про припинення підприємницької діяльності (а.с. 17 - 18).

Доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем протягом 2017 року та І-ІІІ кварталів 2018 року, за які контролюючим органом нараховано ЄСВ на загальну суму 15 819,54 грн., відповідачем до суду не надано.

Відповідно до приписів частин 2 та 3 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідачем не надано доказів того, що ним проводилися перевірки підприємницької діяльності позивача за період нарахування єдиного внеску з 01.01.2017 року та І-ІІІ квартали 2018 року.

Також, відповідачем не спростовано, що позивачем не надавались до контролюючого органу бухгалтерські та інші документи за 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року та які відповідачем за власною ініціативою також не витребувались у позивача за вказаний період, за який здійснювалось нарахування ЄСВ.

З огляду на викладене, у відповідача відсутні підстави для нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за вказаний період.

Самі по собі дані інтегрованої картки платника податків, не підкріплені показниками податкової звітності та первинними документами, не є самостійною підставою для нарахування.

Враховуючи викладене, у контролюючого органу були відсутні нормативні підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за період з 01.01.2017 року та І-ІІІ квартали 2018 року, оскільки позивач в цей період не був зареєстрований як фізична особа-підприємець у встановленому законом порядку, а отже не був платником ЄСВ у розумінні п.4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464.

Підсумовуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позивач не мав у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно нараховано позивачу суму єдиного соціального внеску у розмірі 15 819,54 грн. за період з 01.01.2017 року та І-ІІІ квартали 2018 року.

Позивач оскаржує вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області № Ф-12955-56-У від 22.10.2019 року з ЄСВ на суму 15 819,54 грн.

Проте, разом з відзивом на позов відповідачем надано копію ще одної вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головним управлінням ДФС у Харківській області від 03.12.2018 року № Ф-12955-56 на суму єдиного внеску 15 819,54 грн. При цьому, у відзиві відповідач доводив правомірність формування саме податкової вимоги Головного управління ДФС у Харківській області від 03.12.2018 року № Ф-12955-56.

Зі змісту відзиву на позов судом встановлено, що вказана у вимогах сума ЄСВ є однаковою (15 819,54 грн.) та нарахована контролюючим органом позивачу за один і той самий період - 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких підстав, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 року №Ф-12955-56 на суму єдиного внеску 15 819,54 грн. та вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12955-56-У від 22.10.2019 року на суму єдиного внеску 15 819,54 грн.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі “Рисовський проти України” (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”, який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…”.

Тобто, виходячи з принципу “належного урядування”, державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді майнового інтересу (нараховувати податки та збори) за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку за рахунок платника податку) і якій протягом 14 років податкові та інші органи, які займались у цей час адміністрування єдиного соціального внеску та питаннями реєстрації підприємницької діяльності, не висловлювали жодних претензій з приводу незакінчення нею процедури припинення підприємницької діяльності та не застосовували жодних санкцій відносно позивача.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення вимог про сплату недоїмки з ЄСВ від 03.12.2018 року №Ф-12955-56 та від 22.10.2019 року №Ф-12955-56-У, яка в них зазначена, відтак, вимоги є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує частину п`яту статті 134 КАС України.

Судом встановлено, що 20 лютого 2020 року між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Соловйова, Ярова та партнери" (Адвокатське об`єднання) укладено Договір №58 про надання правової допомоги (далі - Договір), за умовами якого Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту правову (юридичну) допомогу, яка складається з ведення справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про оскарження вимоги Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.10.2019 року №Ф-12955-56-У, підготовки та складання всіх необхідних заяв по суті та заяв з процесуальних питань, представництва інтересів Клієнта в суді та виконання окремих доручень (а.с. 38 - 41).

Адвокатським об`єднанням надано позивачу звіт адвоката від 24.02.2020 року, за яким Адвокатом витрачено 12,5 годин роботи з надання правничої допомоги за договором №58 про надання правової допомоги (2 години - попереднє опрацювання матеріалів та законодавчої бази, 2,5 години - складання заяви про забезпечення позову, 8 годин на складання позовної заяви). Розмір винагороди Адвокатському об`єднанню за договором становить 400 грн./1 год. роботи адвоката. Розмір сплаченої винагороди станом на 24.02.2020 року становить 5 000,00 грн. (а.с. 42 - 44).

Згідно акту приймання - передачі наданих послуг від 24.02.2020 року за договором №58 про надання правової допомоги, Адвокатське об`єднання надало позивачу правничу допомогу в межах укладеного Договору, який підписано Клієнтом та Адвокатським об`єднанням. За вказаним актом правнича допомога за договором надана, гонорар складає в розмірі 5 000,00 грн. (а.с. 45).

Меморіальним ордером від 24.02.2020 року підтверджено перерахування позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання 5 000,00 грн. за правову допомогу за договором №58 від 20.02.2020 року (а.с. 47).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Враховуючи обставини справи, її незначну складність, суть виконаних послуг, враховуючи, що відповідь на відзив є однаковою за змістом із позовною заявою, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5 000 грн. є надмірною.

Проте, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 3 000,00 грн. за складання та подачу до суду позовної заяви з додатками та відповіді на відзив.

Розподіл сплаченого позивачем судового збору за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову здійснюється у відповідності до положень ст. 139 КАС України.

Згідно ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255-262, 295, п.3 Прикінцевих положень, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704, адреса: вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про скасування вимоги – задовольнити.

Скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 року №Ф-12955-56 на суму єдиного внеску 15 819,54 грн.

Скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.10.2019 року №Ф-12955-56-У на суму єдиного внеску 15 819,54 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1471 (одна тисяча чотириста сімдесят одна) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Рішення виготовлено 09 квітня 2020 року.

Суддя О.В.Шевченко