Рішення № 88669549, 09.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.04.2020р. справа №520/2118/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 до Комунальної установи територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зміївської районної ради Харківської області проскасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -встановив:

Матеріали позову одержані судом 18.02.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 03.03.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 03.04.2020 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, громадянин, ініціатор), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Комунальної установи територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зміївської районної ради Харківської області №151 від 14.08.2019 р. "Про припинення обслуговування ОНГ" в частині припинення безоплатного обслуговування ОСОБА_1 у відділенні соціальної допомоги вдома; 2) зобов`язання Комунальної установи територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зміївської районної ради Харківської області (Терцентр Зміївської райради"), ЄДРПОУ 23912287 поновити безоплатне обслуговування ОСОБА_1 у відділенні соціальної допомоги вдома.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що припинення безоплатного обслуговування як особи з інвалідністю є протиправним, оскільки комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб позивача було проведено неправильно, а висновок стосовно відсутності потреби у сторонній допомозі є хибним.

Відповідач, Комунальна установа Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зміївської районної ради Харківської області (далі за текстом – Територіальний центр, владний суб`єкт) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що за результатами проведеної оцінки індивідуальних потреб ступінь рухової активності позивача дає підстави для висновку про відсутність потреби в наданні безоплатного обслуговування, у зв`язку із чим було видано спірний наказ.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є інвалідом ІІІ групи і з 01.12.2008р. знаходиться на безплатному обслуговуванні в Територіальному центрі у якості одинокого (проживаючого) самостійно громадянина.

20.02.2012р. на підставі наказу №41 заявник був переведений до відділення соціальної допомоги вдома із наданням соціальних послуг згідно з договором від 20.02.2012р.

На вимогу суду Територіальним центром подано до матеріалів справи документ у формі визначення ступеня індивідуальної потреби отримувача соціальної послуги у наданні соціальної послуги – догляду вдома, за яким заявником набрано 97 балів, що відповідає ІІІ групі рухової активності.

У травні 2019р. працівником Територіального центру було здійснено перевірку якості обслуговування заявника, результати якого оформлені актом від 23.05.2019р., де указано, що заявник вважає роботу соціального працівника задовільною.

Згідно зі складеним документом з приводу визначення ступеня індивідуальної потреби отримувача соціальної послуги догляду вдома заявником було набрано підсумкове значення кількості балів у « 126,5» що відповідає ІІ групі рухової активності.

За твердженням заявника бланк означеного документа заповнювався працівником Територіального центру без її участі.

За твердженням Територіального центру мало місце спільне заповнення формуляру бланку.

Суд відмічає, що названий документ взагалі не містить ані підписів працівника Територіального центру, ані підписів заявника, рівно як і не містить будь-яких ознак, котрі б дозволяли достовірно встановити умови та обставини складання цього документа в контексті проставлення позначок у відповідних графах.

14.08.2019р. Територіальним центром було видано наказ №151, п.2 якого припинено безоплатне обслуговування заявника у відділенні соціальної допомоги вдома з 14.08.2019р.

При цьому, у тексті листа від 14.08.2019р. №01-37/233 Територіальним центром було указано, що значення « 126,5» балів відповідає І групі рухової активності.

Не погодившись із правомірністю згаданого рішення Територіального центру, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Реалізація конституційних гарантій права громадян на соціальний захист регламентована, зокрема, нормами Закону України "Про соціальні послуги".

Окрім того, відносно особи, котра підпадає під визначення ст.2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" реалізація конституційних гарантій права на соціальний захист регламентована також і приписами даного акту законодавства.

Так, ч.1 ст.4 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об`єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров`я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.

Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Згідно з ч.1 ст.36 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення осіб з інвалідністю здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Постановою КМУ від 29.12.2009р. №1417 "Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)" було затверджено Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі за текстом - Положення), згідно з п.1 якого територіальний центр надання соціальних послуг (далі за текстом - територіальний центр) є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Територіальний центр утворюється для надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування.

Згідно з п.4 означеного Положення право на надання соціальних послуг в територіальному центрі мають, зокрема, особи з інвалідністю.

Окрім того, постановою КМУ від 29.12.2009р. №1417 "Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)" було затверджено також і Перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі за текстом – Перелік).

Пунктом 3 Переліку передбачено, що для надання соціальних послуг громадяни, зазначені в абзаці другому пункту 2 цього переліку, подають письмову заяву структурному підрозділу з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу міської, районної в місті ради за місцем проживання/перебування, яке в триденний строк після її надходження надсилає запит до закладу охорони здоров`я за місцем проживання/перебування громадянина для одержання медичного висновку про його здатність до самообслуговування та потребу в постійній сторонній допомозі (далі - медичний висновок), до відповідного підприємства, установи, організації, що надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, або виконавчого органу сільської (селищної) ради за місцем реєстрації громадянина для отримання довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб і до територіального органу ДФС для отримання довідки про доходи громадянина (у разі потреби).

З метою встановлення наявності (відсутності) обтяжень речових прав на нерухоме майно громадян, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього переліку, які подали письмову заяву структурному підрозділу з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу відповідної ради, а також наявності (відсутності) укладених такими громадянами договорів довічного утримання (догляду) посадова особа цього підрозділу в триденний строк після надходження відповідної письмової заяви отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) шляхом безпосереднього доступу до нього відповідно до законодавства та долучає її до заяви громадянина.

У п`ятиденний строк після надходження запиту відповідні суб`єкти, зазначені в абзаці першому цього пункту, надають медичний висновок, довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, довідку про доходи громадянина (у разі потреби) структурному підрозділу з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу відповідної ради, який в одноденний строк після їх надходження приймає рішення про надання або відмову в наданні соціальних послуг з урахуванням пунктів 6, 7, 7 1, 10 та 11 цього переліку і надсилає такі документи територіальному центру разом із заявою громадянина та інформацією з Державного реєстру прав.

Після надходження зазначених документів територіальний центр протягом строку, визначеного у державних стандартах соціальних послуг, визначає індивідуальні потреби отримувача соціальної послуги, встановлює групу рухової активності, визначає зміст соціальних послуг, уточнює обсяг, складає індивідуальний план, приймає рішення про необхідність надання соціальних послуг, про що видається відповідний наказ, та укладає з отримувачем соціальної послуги договір про надання таких послуг.

Надання структурними підрозділами територіального центру внутрішньо переміщеним особам соціальних послуг здійснюється невідкладно. Особова справа формується на підставі документа, що посвідчує особу, та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За правилом п.8 Переліку на кожного громадянина, якого обслуговує територіальний центр, ведеться особова справа, в якій міститься заява громадянина, медичний висновок (крім відділення організації надання грошової та натуральної допомоги), документи, що підтверджують право громадянина на надання соціальних послуг та соціальну допомогу. Формування, облік та зберігання особової справи здійснюється у відділенні, яке обслуговує громадянина постійно.

Документи, що містяться в особовій справі громадянина (крім заяви), поновлюються структурним підрозділом з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевої ради щороку на підставі подання територіального центру шляхом надіслання відповідних запитів.

Як -то передбачено, п.11 Переліку надання соціальних послуг громадянам, зазначеним у пункті 2 цього переліку, структурними підрозділами територіального центру припиняється за письмовим повідомленням громадян у разі:

1) поліпшення стану здоров`я, виходу із складних життєвих обставин, в результаті чого громадянин втрачає потребу в наданні соціальних послуг;

2) виявлення у громадянина, якого безоплатно обслуговує територіальний центр, працездатних рідних (батьків, дітей, чоловіка, дружини) або осіб, які відповідно до законодавства повинні забезпечити йому догляд і допомогу, або осіб, з якими укладено договір довічного утримання (догляду);

3) направлення громадянина до будинку-інтернату для громадян похилого віку, пансіонату, психоневрологічного інтернату, надання громадянину соціальної послуги з догляду вдома в будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, інших закладах постійного проживання;

4) зміни місця проживання/перебування (за межами адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження територіального центру);

5) поліпшення матеріально-побутових умов, у результаті якого громадянин не потребує соціально-економічних послуг (для громадян, які потребували надання цих послуг у відділенні організації надання адресної натуральної та грошової допомоги);

6) грубого, принизливого ставлення громадянина до обслуговуючого персоналу, соціальних працівників, соціальних робітників та інших працівників територіального центру і його структурних підрозділів;

7) порушення громадського порядку (сварки, бійки тощо);

8) систематичного перебування в стані алкогольного, наркотичного сп`яніння;

9) виявлення медичних протипоказань для надання соціальних послуг територіальним центром;

10) надання громадянинові соціальних послуг фізичною особою, якій призначено щомісячну компенсаційну виплату, допомогу на догляд в установленому законодавством порядку (крім обслуговування у відділенні організації надання адресної натуральної та грошової допомоги);

11) надання громадянином соціальних послуг іншій особі та отримання ним щомісячної компенсаційної виплати, допомоги на догляд в установленому законодавством порядку;

12) відмови отримувача соціальних послуг або його законного представника від отримання соціальних послуг;

13) невиконання громадянином без поважних причин вимог щодо отримання соціальної послуги з догляду вдома після письмового попередження про припинення чи обмеження її надання або після обмеження надання такої послуги;

14) припинення діяльності територіального центру. В такому разі місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування вживає заходів до забезпечення надання соціальних послуг особам, які їх отримували в цьому територіальному центрі (розглядає питання щодо можливості надання соціальних послуг громадськими організаціями, фізичною особою, якій призначається щомісячна компенсаційна виплата відповідно до законодавства, тощо).

У разі смерті громадянина надання соціальних послуг також припиняється на підставі доповідної записки соціального робітника та копії свідоцтва про смерть.

Згідно з п.12 Переліку про припинення надання соціальних послуг громадянина видається наказ, на підставі якого вноситься інформація до електронної бази даних територіального центру і робиться позначка в журналі обліку та в особовій справі із зазначенням дати за підписом завідувача відділення, яке обслуговувало громадянина. Повідомлення про припинення надання соціальних послуг громадянина територіальним центром надсилається до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу міської, районної в місті ради.

Пунктом 13 Переліку також визначено, що відділення соціальної допомоги вдома територіального центру (далі - відділення соціальної допомоги вдома) утворюється для надання соціальних послуг за місцем проживання/перебування не менш як 80 одиноким громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв`язку з частковою втратою рухової активності (мають III, IV, V групи рухової активності) та потребують сторонньої допомоги, надання соціальних послуг в домашніх умовах згідно з медичним висновком, зокрема, осіб з інвалідністю (які досягли 18-річного віку), крім осіб з інвалідністю унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримують соціальну допомогу на постійний сторонній догляд, побутове та спеціальне медичне обслуговування відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Суд відмічає, що текст оскарженого наказу не містить жодної із підстав з-поміж перелічених у п.11 Переліку.

У той же час, у пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Відсутність обраної правової підстави видання індивідуального акту суперечить вимогам ч.2 ст.2 КАС України, створюючи правову невизначеність, що у свою чергу суперечить ст.8 Конституції України і призводить до нездоланного і непереборного дефекту у рішенні як правовому акті індивідуальної дії.

До того ж створений у результаті застосованої Територіальним центром у даному конкретному випадку процедури визначення ступеня індивідуальної потреби отримувача соціальної послуги догляду вдома заявником (коли позначки за кожною строчкою формуляра бланка проставлялись невідомою особою та без погодження чи підтвердження підписом заявника) не може бути кваліфікований судом як достовірний доказ дійсного стану здоров’я, потреб та фізичних можливостей заявника.

При цьому, суд зважає, що судження Територіального центру про відсутність потреби заявника у сторонньому догляді не підтверджено жодним медичним документом, а мотиви існування інших осіб, котрі повинні виконувати обов’язок догляду за заявником (зокрема чоловік заявника), не були використані при виданні оскарженого наказу.

Суд також не може оминути увагою ту обставину, що раніше самим Територіальним центром підсумкове значення кількості балів заявника визначалось у «97» і доказів неправильності такого визначення до матеріалів справи не подано.

Посилання на спостереження працівників Територіального центру про здатність заявника до повного і самостійного самообслуговування суд визнає у даному конкретному випадку юридично неспроможними, адже ці фактичні дані також не були використані при виданні оскарженого наказу.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що у спірних правовідносинах Територіальний центр видав розпорядчий акт без посилання на визначені законодавством (а саме: п.11 Переліку) підстави та ґрунтуючись на документі, який був створений із суттєвими дефектами процедури проставлення балів.

Суд також підкреслює, що норма, яка передбачала б заокруглення суми балів у бік збільшення, і визнання у зв`язку із цим І групи рухової активності з показником 126,5 балів, а не 127, як це визначено в переліку, у законодавстві відсутня.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що Територіальний центр як владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України при виданні оскарженого наказу, позаяк вчинене управлінське волевиявлення неумотивував належною нормою права, медичних документів про стан здоров`я заявника та про здатність до самообслуговування не витребовував, не вивчав та не оцінював, обставини фактичної дійсності з`ясував неповно, використавши документ, який містив не підтверджені поза розумними сумнівом показники оцінки фізичних можливостей громадянина.

Відтак, оскаржений наказ підлягає скасуванню.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

У даному конкретному випадку суд вважає достатнім та ефективним способом захисту прав та інтересів заявника скасування оскарженого наказу, адже утрата юридичної дії індивідуальним актом автоматично призводить до повернення у попередній стан правового регулювання.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Комунальної установи Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зміївської районної ради Харківської області №151 від 14.08.2019р. "Про припинення обслуговування ОНГ" в частині припинення безоплатного обслуговування ОСОБА_1 у відділенні соціальної допомоги вдома.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.