Рішення № 88669539, 07.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07.04.2020 р. справа №520/1055/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 27.01.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 28.01.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 28.02.2020 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування рішення контролюючого органу у формі винесеної Головним управлінням ДПС у Харківській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019р. №Ф-12090-17.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що неотримання доходу звільняє підприємця від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ).

Заявник подав до суду клопотання про вирішення спору у порядку письмового провадження.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Стверджував, що підприємець як самозайнята особа повинен сплачувати ЄСВ безвідносно до факту одержання доходу.

Відповідач був сповіщений про дату, час та місце судового засідання ще 26.03.2020р. Жодних клопотань до суду не подав, що з огляду на характер спірних правовідносин та зміст управлінської діяльності контролюючого органу, а також обсяг використаних при винесенні доказів (були використані лише відомості про реєстрацію заявника у якості ФОП) та обрані мотиви донарахування недоїмки з ЄСВ, не є перешкодою для вирішення спору на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 18.06.2015р. зареєстрований у якості фізичної особи - підприємця.

Протягом 2015 р. заявник застосовував спрощену систему оподаткування за 3 групою платників єдиного податку без реєстрації платником ПДВ.

До контролюючого органу заявник подав податкові декларації платника єдиного податку - ФОП за 2017р., 2018р., 3 квартали 2019р., в яких відобразив відсутність доходу.

14.11.2019 Головним управлінням ДПС у Харківській області взагалі без проведення будь-якої перевірки та без складання жодних письмових документів відносно заявника було прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019р. №Ф-12090-17 на суму 26.529,43грн.

Заявник оскаржив дане рішення контролюючого органу у позасудовому порядку до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 10.01.2019р. №1135/6/99-00-08-06-01-06 скарга заявника була відхилена.

Не погодившись із відповідністю закону оскарженої вимоги контролюючого органу про нарахування недоїмки з ЄСВ, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України (в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства), так і нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон № 2464-VI) (в частині умов та підстав справляння ЄСВ).

Так, у розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, використана законодавцем у нормах ПК України категорія «самозайнята особа» поглинає як фізичних осіб – підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому, категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, за визначенням п.п.14.1.195 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Таким чином, у контексті норм ПК України людина як учасник суспільних відносин може одночасно діяти і у якості самозайнятої особи, і у якості найманого працівника.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон №2464-VI).

У силу ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування ().

Пунктами 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014р.) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці (у тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування), а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності).

Отже, законодавець у нормах ст.4 означеного закону розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і у нормах ст.7 Закону №2464-VI визначає, що об`єктом справляння ЄСВ за загальним правилом є дохід особи.

При цьому, в абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI указано, що у разі якщо платником - ФОП не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У тексті п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI законодавцем указано, що сума єдиного внеску платника ФОП на спрощеній системі оподаткування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, відносно платника ЄСВ - ФОП (рівно як і для платника - будь-якої самозайнятої особи) законодавцем запроваджено спеціальне правило, у силу якого у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Суд вважає, що метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-МШ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

З наведених міркувань висловлені заявником доводи про відсутність обов`єязку оплачувати ЄСВ у зв`язку із відсутністю доходу у межах підприємницької діяльності визнаються судом юридично неспроможними.

Водночас із цим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 27.02.2020р. по справі №0440/5632/18 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №1.380.2019.003164 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У цій же постанові указано про те, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №140/1777/19 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У цій же постанові указано про те, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Окрім того, саме у цій постанові додатково указано, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

На виконання вимог ст.9 КАС України судом за власною ініціативою (попри волі як заявника, так і контролюючого органу) від ГУ ПФУ в Харківській області були витребувані відомості про сплату за заявника ЄСВ протягом 2017-2019р.р.

З наданих пенсійним органом відомостей вбачається, що протягом частини 2017р. ЄСВ за заявника сплачував роботодавець.

Таким чином, за цей період заявник не має обов`язку повторної оплати ЄСВ.

Обсяг відомостей, використаних контролюючим органом при винесенні оскарженої вимоги, а також зміст поданих до суду процесуальних документів не дозволяє виокремити суми недоїмки з ЄСВ за конкретні звітні податкові періоди.

А тому виявлена судом обставина оплата ЄСВ за заявника роботодавцем у даному конкретному випадку призводить до скасування оскарженого рішення у повному обсязі.

Окрім того, вирішуючи спір суд зважає на приписи ч.3 ст.9 Закону №2464-VI, де передбачено, що обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Судом достовірно установлено, що у спірних правовідносинах контролюючий орган взагалі не проводив перевірку заявника з питання повноти та своєчасності сплати ЄСВ.

Наведена обставина, хоча у не указана заявником у якості підстав позову, але з огляду на визначені ч.1 ст.2 КАС України мету і завдання адміністративного судочинства та покладений на суд приписами ст.9 КАС України обов`язок установлення об`єктивної істини незалежно від волі і процесуальної поведінки учасників справи, сприймається судом у якості окремої, самостійної і достатньої підстави скасування оскарженого рішення контролюючого органу.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах контролюючий орган перевірки заявника не проводив, обставин оплати ЄСВ за заявника роботодавцем не вивчав і не оцінював.

Зі змісту відзиву слідує, що ці обставини для контролюючого органу не мають жодного юридичного значення.

Однак, і норми чинного національного закону, і згадані вище правові висновки Верховного суду з приводу тлумачення цих норм показують на протиправність тих мотивів, котрі були покладені контролюючим органом в основу оскарженого рішення.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Відтак, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Тому, з огляду практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), а також на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення припущення про правомірність і розумність обтяження людини як учасника суспільних відносин обов`язком одночасно сплачувати єдиний внесок і у якості фізичної особи-підприємця, і у якості самозайнятої особи, і у якості найманого працівника, тобто здійснювати платіж однієї і тієї ж правової природи у кратному розмірі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Між тим, у спірних правовідносинах такі порушення спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування рішення контролюючого органу.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 14.11.2019р. №Ф-12090-17.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко