Рішення № 88669500, 08.04.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/306/20

08 квітня 2020 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6071-54 від 04.02.2019 в розмірі 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 06.10.2014 як фізична особа - підприємець перебувала на спрощеній системі оподаткування за №24430060002006300. 24.01.2019 припинила підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. За час реєстрації фізичною особою - підприємцем не здійснювала підприємницької діяльності, оскільки постійно працює в Тернопільському національному медичному університеті ім. Я Горбачевського, де із її заробітку сплачується єдиний внесок у відповідності до законодавства. 25.02.2019 отримала спірну вимогу відповідача, яку оскаржила у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в Державну фіскальну службу України. 14.01.2020 з`ясувала, що на підставі вказаної вимоги відкрито в Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області виконавче провадження.

Вважаючи спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6071-54 від 04.02.2019 в розмірі 18276,72 грн. незаконною, звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк 17.02.2020 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від відповідача поступив відзив на адміністративний позов, в якому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області просять відмовити в повному обсязі.

При цьому зазначено, що позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець органом державної реєстрації Тернопільської міської ради 06.10.2014 та, перебуваючи на обліку як підприємець з 07.10.2014, не нарахувала та не сплатила у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн. у строк до 09.02.2018 (мінімальний страховий внесок за місяць у 2017 році 704,00 грн. х 12 міс.); за 2018 рік (мінімальний страховий внесок за місяць у 2018 році 819,06 грн.): за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.) Всього за 2018 рік - 9828,72 грн.

Згідно з підсистемою "Облік платежів" ІС "Податковий блок" заборгованість ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску станом на 31.01.2019 становила 18276,72 грн. за рахунок нарахування єдиного соціального внеску, що і стало підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-6071-54.

Одночасно з відзивом 17.02.2020 поступило клопотання про заміну відповідача Головного управління ДФС у Тернопільській області правонаступником Головним управлінням ДПС у Тернопільській області та про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 клопотання представника Головного управління ДПС у Тернопільській області про заміну відповідача правонаступником задоволено та замінено відповідача Головне управління ДФС у Тернопільській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Тернопільській області.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 задоволено клопотання представника Головного управління ДПС у Тернопільській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Визначено розгляд справи №500/306/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено у справі судове засідання на 25.03.2020.

24.02.2020 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де вказано, зокрема, що не отримавши у встановлений законом строк вмотивоване рішення органу доходів і зборів на скаргу від 07.03.2019 позивач вважала, що скарга задоволена повністю на користь платника єдиного внеску. Крім того, недоїмка по сплаті єдиного внеску сформована протягом 2017-2018 років, коли позивач починаючи з 01.08.2016 по 05.06.2019 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох років і не могла відповідно здійснювати підприємницьку діяльність. За період роботи в Тернопільському національному медичному університеті імені І.Я Горбачевського із її заробітку сплачується єдиний внесок у відповідності до законодавства.

25.03.2020 ухвалою суду розгляд справи відкладено на 08.04.2020.

27.03.2020 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача поступило клопотання про подальший розгляд справи №500/306/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги без виклику сторін (учасників) справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у зв`язку з карантином. Головне управління ДПС у Тернопільській області заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

08.04.2020 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи в письмовому провадженні у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити повністю.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи наведене дану адміністративну справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

З 06.10.2014 по 24.01.2019 позивач ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець та з 07.10.2014 була взята на податковий облік як платник податків і перебувала на спрощеній системі оподаткування за №244300600020006300.

Відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься у інформаційній системі "Податковий блок. Облік платників податків", а саме: розділ "Реєстраційні дані", позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець станом на 06.10.2014 за номером 790149 за кодом ВЕД 47.71 основний - "Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах" та взята на облік.

За час реєстрації як фізична особа - підприємець позивач не подавала податкової та іншої звітності, оскільки не здійснювала жодної підприємницької діяльності, а постійно працювала в Тернопільському національному медичному університеті ім. Я Горбачевського, де із її заробітку сплачується єдиний внесок у відповідності до законодавства.

04.02.2019 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6071-54, згідно якої станом на 31.01.2019 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника податків у позивача наявна заборгованість в розмірі 18276,72 грн. зі сплати єдиного соціального внеску(далі - ЄСВ).

Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримала 25.02.2019 і 07.03.2019 оскаржила в Державну фіскальну службу України. Не отримавши відповіді відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" вважала, що її скарга задоволена.

14.01.2020 взнала, що на підставі спірної вимоги відкрито в Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області виконавче провадження.

Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо прийняття вимоги про сплату боргу звернувся до суду із цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Підпунктами 14.1.195, 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттям "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону, та "самозайнята особа" - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску. Згідно пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19), від 05.12.2019 (справа №260/358/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 27.02.2020 (справа №0440/5632/18), від 05.03.2020 (справа №460/943/19), що в силу вимог статті 242 КАС України є обов`язковими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач мала статус фізичної особи-підприємця з 06.10.2014 по 24.01.2019 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця здійснена за її рішенням.

За цей період не здійснювала підприємницьку діяльність та, відповідно, не отримувала доходу.

За місцем праці проводилося нарахування та сплата роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, за спірний період, суд дійшов до висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

За таких встановлених обставин, суд дійшов до висновку що, вимога Головного управління ДФС у Тернопільській області від 04.02.2019 №Ф-6071-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 18276,72 грн. є необґрунтованою, винесеною без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, з порушенням вимог частини другої статті 2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 245 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про скасування індивідуального акта, попередньо визнавши його протиправним.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №0.0.1593734858.1 від 23.01.2020.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6071-54 від 04.02.2019 в розмірі 18276,72 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп. згідно квитанції №0.0.1593734858.1 від 23.01.2020.

Реквізити учасників справи:

позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 43142763)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 квітня 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.