Рішення № 88669212, 09.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/137/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08 січня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України (далі – відповідач, Прикордонний загін), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 року;

- зобов`язати Білгород-Дністровський прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 року.

Як зазначено в позовній заяві, позивач проходив військову службу за контрактом у Держаній прикордонній службі України та, відповідно до наказу начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону № 223-ос від 21.05.2019 року, позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та знято з усіх видів забезпечення. За твердженнями позивача, він приймав участь у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у зв`язку з чим отримав статус учасника бойових дій та відповідне посвідчення.

Позивач зазначає, що станом на день підписання наказу про виключення зі списків особового складу Білгород-Дністровський прикордонний загін не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме, за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2014 по 2019 рік.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги та посилаючись на ст. 5, ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.4, ст.16-2 Закону України «Про відпустки», п.8, абз.3 п.14, п.17, п.18, п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач зазначає, що з аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, на переконання позивача, законом не встановлено обмеження та припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

На думку позивача, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, позивач вважає, що на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач - Білгород-Дністровський прикордонний загін повинен був виплатити йому компенсацію за всі невикористанні ним дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але всупереч зазначеним вище нормам закону, відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію за не використані дні додаткової відпустки.

Вказана правова позиція, як вказує позивач, викладена у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі № 640/4218/18

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року судом відкрито провадження у справі за даною позовною заявою, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

27 січня 2020 року засобами поштового зв`язку від представника відповідача (у строк, встановлений судом) надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами його направлення позивачу (т.1 а.с.27-33).

У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Білгород-Дністровського прикордонного загону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є безпідставними, з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено, а тому додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасником бойових дій, в особливий період не вважається такою, що не є використаною.

На думку відповідача, відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, а виплата грошової компенсації не передбачена.

В обґрунтування зазначеної правової позиції відповідач послався на норми п.п.14,17-19 ст.10-1, ст.19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відзиві відповідач також звертає увагу на те, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, а Білгород-Дністровський прикордонний загін є лише розпорядником коштів 3 рівня. Як вказує відповідач, кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України у 2015-2019 роках не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за відпустки, як учасникам бойових дій. Крім того, відповідач зазначає, що кошти Білгород-Дністровському прикордонному загону для виплати грошової компенсації позивачу за відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014-2019 рік не надходили, а тому вини в діях відповідача щодо не виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за відпустки як учаснику бойових дій, - не вбачається.

Зважаючи на викладене у відзиві, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.03.2020 року, судом: вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження; розпочато розгляд справи спочатку - зі стадії відкриття провадження у справі; призначено підготовче засідання на 02.04.2020 року о 12:20 год.; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі необхідності його подання); витребувано в порядку ст. 80 КАС України у відповідача Білгород-Дністровського прикордонного загону додаткові докази та письмову інформацію та запропоновано позивачу надати до суду належним чином засвідчені копії доказів (у разі їх наявності).

23 березня 2020 року засобами поштового зв`язку від відповідача надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду від 12.03.2020 року разом із додатками згідно переліку (т.1 а.с.55-60).

У письмових поясненнях відповідач зазначив, що:

- Законом України №426-8 від 14.05.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» доповнено статтю 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни», в якій зазначено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а, отже, і право на таку відпустку позивач мав, на переконання відповідача, починаючи з 14.05.2015 року;

- ураховуючи те, що під час дії особливого періоду щорічні додаткові відпустки як учаснику бойових дій позивачу не надавалися, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено, а виплата грошової компенсації також не передбачена та не виплачувалась.

У поданих відповідачем письмових поясненнях також міститься клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

25 березня 2020 року засобами електронної пошти від позивача надійшли пояснення від 24.03.2020 року, у яких позивач зазначив про відсутність у нього додаткових доказів по справі та зазначив, що вважає за необхідне зменшити поданий ним позов про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік, виключивши 2014 рік. У поданих поясненнях позивач просив суд провести підготовче засідання, призначене на 02.04.2020 року, за відсутності позивача (т.1 а.с.52).

Водночас, 30 березня 2020 року засобами електронної пошти від позивача надійшли додаткові пояснення по справі разом із додатковими доказами (т.1 а.с.53-54). У додаткових поясненнях позивач зазначив, що ним як позивачем 24.03.2020 року на електронну адресу Одеського окружного адміністративного суду подана заява про зменшення позову, в якій він просив виключити 2014 рік із позовних вимог. Натомість, як зазначає позивач у додаткових поясненнях від 30.03.2020 року, позивачем знайдено копію рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 25.12.2014 року №13/ІІІ/1/704, яким позивачу встановлено статус учасника бойових дій, у зв`язку з чим позивач просив суд вважати дійсним первинний позов, а подану позивачем заяву від 24.03.2020 року не розглядати. Окрім того, позивач повідомив суд про те, що він знаходиться у відрядженні в Херсонській області, а тому просив суд проводити підготовче засідання, призначене на 02.04.2020 року за відсутності позивача.

У зв`язку з перебуванням 02.04.2020 року головуючого судді Соколенко О.М. на лікарняному, підготовче засідання у справі №420/137/20 перенесено на 07.04.2020 року на 15 год. 30 хв.

02 квітня 2020 року засобами електронної пошти від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача у зв`язку із запровадженням на території України карантину з 12.03.2020 року до 24.04.2020 року (т.1 а.с.51).

03 квітня 2020 року засобами електронної пошти від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 07.04.2020 року, за відсутністю позивача. У поданій заяві позивач зазначив, що він знаходиться у відрядженні в Херсонській області з 27.02.2020 року до особливого розпорядження командира військової частини, а також, у зв`язку з карантином і надзвичайною ситуацією в Україні та відсутністю міжміського транспортного сполучення.

Ухвалою суду від 07.04.2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.04.2020 року після закриття підготовчого провадження, зважаючи на надані сторонами заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

У судове засідання 07.04.2020 року сторони не з`явились, надавши раніше до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, зважаючи на клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи без їх участі, а також, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, та відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, зважаючи на строки розгляду справи, визначені ч.2 ст.193 КАС України, судом вирішено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті розпочато судом 07.04.2020 року.

Згідно з ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на викладене, враховуючи наведені приписи КАС України, суд розглядав дану справу у межах строку, визначеного для її розгляду ч.2 ст.193, ч.4 ст.243 КАС України із прийняттям та складанням судового рішення у повному обсязі 09.04.2020 року – на 2-й день з дня початку розгляду справи по суті.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення сторін, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Білгород-Дністровського прикордонного загону (по особовому складу) від 18.05.2005 року №62-ос, з 16 травня 2005 року прапорщика ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу загону, поставлено на всі види забезпечення та призначено інспектором прикордонного контролю 2 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення прикордонного контролю «Старокозаче - авто» прикордонної комендатури «Старокозаче», ВОС-90050Р та встановлено оклад в максимальному розмірі, по 8 тарифному розряду (т.1 а.с.8).

Згідно довідки Білгород-Дністровського прикордонного загону від 31.03.2015 року №432, позивач в період з 26.06.2014 року по 08.08.2014 року перебував у службовому відрядженні для виконання завдань по забезпеченню правопорядку на державному кордоні, забезпеченні АТО в н. п. Успенка, Амвросіївського району Донецької області, в районі н.п. Зеленопілля та в ППр «Довжанський-авто» (н.п. Довжанський) Свердловського району Луганської області (т.1 а.с.13).

Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 25.12.2014 року №13/ІІІ/1/704 позивачу встановлено статус учасника бойових дій (т.1 а.с.49, 50, 54) та 23 лютого 2015 року Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України видано безтермінове посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , в якому зазначено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (т.1 а.с.12).

Як вбачається з витягу з наказу начальника 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Білгород-Дністровський) від 21.05.2019 року №223-ОС (по особовому складу) (т.1 а.с.9) , позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) в запас Збройних Сил України на підставі наказу начальника прикордонного загону від 17.05.2019 року №217-ОС.

У наказі начальника 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Білгород-Дністровський) від 21.05.2019 року №223-ОС (по особовому складу), окрім іншого, зазначено: виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 17 календарних років; відрахувати із грошового забезпечення за 6 календарних днів основної щорічної відпустки за 2019 рік, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця; грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав; матеріальну допомогу за 2019 рік отримав; остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 21.05.2019 року.

27 грудня 2019 року позивач звернувся до начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України із заявою (вх.№А-128 від 27.12.2019 року) (т.1 а.с.57), в якій зазначив, що станом на день підписання наказу про виключення його зі списків особового складу, Білгород-Дністровський прикордонний загін не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме, за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 по 2019 роки. У зв`язку із зазначеним у заяві від 27.12.2019 року, позивач просив Білгород-Дністровський прикордонний загін нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 року.

28 грудня 2019 Білгород-Дністровським прикордонним загоном позивачу надано відповідь за №11/А-128 (т.1 а.с.14,58-59), у якій відповідач зазначив, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, а їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено, у зв`язку з чим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною.

Відповідач у вказаній відповіді №11/А-128 від 28.12.2019 року також зазначив, що оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Згідно наданих письмових пояснень відповідача від 20.03.2020 року №14/2788, позивачу не надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій та грошова компенсація не виплачувалась (т.1а.с.55-56).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2014-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 21 травня 2019 року, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано, зокрема, але не виключно, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, Законом України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як зазначено у ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі – Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Учасники бойових дій згідно зі ст. 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасниками бойових дій, визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону №3551-XII).

Відповідно до п.5 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413 (у редакції, чинній на час розгляду питання щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій) (надалі- Порядок №413), рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - міжвідомча комісія), яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції із включенням до її складу фахівців Міноборони, МВС, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань. До складу міжвідомчої комісії можуть включатися фахівці інших державних органів та представники громадських організацій.

Пунктом 9 Порядку №413 передбачено, що посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак особам, яким надано статус учасника бойових дій, видаються органами Міноборони, МВС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, а також органами соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

Відповідно до 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року №302 , (у редакції, чинній на час видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій) (далі – Порядок №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з п. 7 Порядку №302, "Посвідчення учасника бойових дій" і нагрудний знак видаються органами Міноборони, МВС, ДСНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПтС, Управління державної охорони, ДПС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв`язку, а також Держспецтрансслужбою за місцем реєстрації ветерана.

Отже, з урахуванням зазначеного, статус учасника бойових дій встановлюється рішенням міжвідомчої комісії, на підставі якого видається відповідне посвідчення учасника бойових дій.

Як встановлено судом, позивачу рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 25.12.2014 року №13/ІІІ/1/704 встановлено статус учасника бойових дій та 23 лютого 2015 року Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України видано безтермінове посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , в якому зазначено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Таким чином, позивач набув статусу учасника бойових дій 25.12.2014 року відповідно до рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 25.12.2014 року №13/ІІІ/1/704.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В свою чергу, статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що категорія осіб, якою у даному випадку є військовослужбовці (учасники бойових дій) та відповідно до яких відноситься і позивач, мали право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів під час проходження служби, оскільки додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Згідно з абз.3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

При цьому, відповідно до пунктів 17 та 18 статті 14 Закону № 2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Як вбачається з положень пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Зазначений «особливий період» розпочався з 17.03.2014 року, з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Суд зазначає, що норми Закон № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXI Наказу № 260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відповідає ознакам типової справи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), судове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні рішення у даній справі судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, - надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Разом з цим, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року № 426-XІІІ, який набрав чинності 06.06.2015 року (далі - Закон № 426-XІІІ) внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме: у пункті 12 статті 12 та пункті 17 статті 13 слова «одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік» замінено словами «одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».

Суд зауважує на тому, що редакція п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазнала змін саме в частині збереження грошового забезпечення, і положення щодо пільг учасникам бойових дій, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки саме із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік, які були внесені Законом № 426-VIII від 14.05.2015, а до цього часу передбачалось одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

З огляду на зазначене, ураховуючи положення ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, суд дійшов висновку, що позивач не має права на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів за 2014 рік, у зв`язку з чим суд погоджується з твердженням відповідача, що право позивача на додатку відпустку як учасника бойових дій із збереженням заробітної плати виникло у нього, лише в 2015 році, а саме, з 06.06.2015 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року № 426-XІІІ.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав дні додаткової відпустки у 2015-2019 роках, право на яке у позивача виникло з 2015 року, що не заперечувалось відповідачем у справі, а отже, суд вважає, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби за період 2015-2019 роки.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2019 роки.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не здійснення з позивачем розрахунку по грошовій компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Таким чином, позовна вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 року підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.05.2019 року.

При цьому, враховуючи те, що на день виключення позивача як військовослужбовця зі списків особового складу з ним мали бути проведені усі необхідні розрахунки, в тому числі, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2019 роки, суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження відповідача щодо відсутності вини в діях відповідача щодо не виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за відпустку як учаснику бойових дій, у зв`язку з не надходженням коштів Білгород-Дністровському прикордонному загону для виплати грошової компенсації позивачу на відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Білгород-дністровського прикордонного загону нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 року, суд зазначає наступне.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Положеннями ч. 1 ст. 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4 ч.2 ст. 245 КАС України).

В даному ж випадку, враховуючи те, що при звільненні з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, та оскільки позовні вимоги позивача зобов`язального характеру є похідними вимогами від вимоги про визнання протиправною бездіяльність Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги зобов`язального характеру шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 років, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби – 21 травня 2019 року.

При цьому, як вже зазначено судом, позивач набув право на отримання додаткової відпустки як учасник бойових дій з 06.06.2015 року, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому таку компенсацію за 2014 рік задоволенню не підлягають.

Решта доводів позивача та заперечень відповідача, зазначених у заявах по суті справи та у наданих письмових поясненнях, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

При цьому, щодо надання оцінки кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), та зокрема, сформовану у рішенні у справі «Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Наведена судом практика Європейського суду з прав людини також застосовується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.08.2018 року у справі № 802/2236/17-а, від 07.08.2018 року у справі №826/16871/16, від 12.02.2019 року у справі №808/1801/18, від 13.02.2020 року у справі №812/1325/17, від 11.02.2020 року у справі №520/9544/18, правові висновки якого підлягають застосуванню судами при розгляді справ.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2,72,77,90,120,139,193,194,205,241-246,250,291,295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України (код ЄДРПОУ 14321831, місцезнаходження: вул. Військової слави, 14, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби -21.05.2019 року.

Зобов`язати Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного регіонального управління ДПС України (код ЄДРПОУ 14321831, місцезнаходження: вул. Військової слави, 14, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби -21.05.2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

При цьому, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя О.М. Соколенко

.