Ухвала суду № 88668999, 09.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2700/20

У Х В А Л А

З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

09 квітня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення позову у справі №380/2700/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12.02.2020 року.

Ухвалою судді від 09 квітня 2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- зупинити стягнення штрафу на підставі постанови про накладення штрафу №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12.02.2020 р. до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі (про визнання протиправним та скасування даної постанови).

Подана заява обґрунтована тим, що позивач звернулася до суду із позовною заявою в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12.02.2020 року, враховуючи очевидні ознаки незаконності спірної постанови, з огляду на те, що під час її винесення відповідачем було порушено конституційний принцип зворотності дії закону в часі, якщо він пом`якшує відповідальність фізичної особи. Крім того, стверджує, що відповідачем не доведено наявність саме трудових відносин між позивачкою та її донькою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , замість наявних цивільно-правових відносин, які підтверджені документально.

Також позивач зазначає, що ні Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, ні статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів безпосередньо державним виконавцем у разі їх оскарження в судовому порядку. З огляду на те, що оскарження постанови відповідача не зупиняє її виконання, позивач стверджує, що це матиме наслідком відчуження належних йому коштів та майна, а тому ускладнить ефективний захист і поновлення його прав та інтересів у майбутньому у разі задоволення позовних вимог, а для відновлення наслідків примусового стягнення позивачу буде необхідно докласти значних зусиль та витрат.

Із урахуванням наведеного просить заяву про забезпечення позову задовольнити.

При вирішенні даної заяви суд враховує наступне.

Згідно з частинами першою-третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

забороною відповідачу вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За правилами частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частинами четвертою - шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм вказує, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року.

Обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову, позивач покликається, зокрема, на очевидні ознаки незаконності спірної постанови з огляду на те, що під час її винесення відповідачем було порушено конституційний принцип зворотності дії закону в часі, якщо він пом`якшує відповідальність фізичної особи. Крім цього, відповідачем не доведено наявність саме трудових відносин між позивачкою та її донькою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , замість наявних цивільно-правових відносин, які підтверджені документально.

Отже, як на підставу для забезпечення позову позивач посилається, зокрема, на очевидну протиправність оскаржуваної постанови.

Судом не враховуються вищезазначені доводи позивача, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду. Крім того, безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що фактичні обставини справи, зокрема, встановлення правомірності чи неправомірності (протиправності) постанови відповідача підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Тому судом не встановлено підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, що призводить до порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Щодо доводів позивача про те, що оскарження постанови відповідача не зупиняє її виконання і за таких обставин це матиме наслідком відчуження належних йому коштів та майна, а тому ускладнить ефективний захист і поновлення його прав та інтересів у майбутньому у разі задоволення позовних вимог, а для відновлення наслідків примусового стягнення позивачу буде необхідно докласти значних зусиль та витрат, слід зазначити наступне.

Суд враховує, що одним із способів забезпечення позову відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 151 КАС України є зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до пункту дев`ятого Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 11 цього ж Порядку не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Пунктом другим статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували ту обставину, що Головне управління Держпраці у Львівській області звернулось за примусовим виконанням оспорюваної постанови до відповідного органу державної виконавчої служби.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Суд зазначити, що позивачем не надано до суду постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі спірної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року. Доказів відкриття виконавчого провадження на підставі оскаржуваного рішення відповідача ні матеріали справи, ні заява про забезпечення позову не містять.

Отже, станом на момент вирішення судом заяви про забезпечення позову відсутні будь-які належні та допустимі докази вчинення відповідачем активних дій щодо стягнення з позивача штрафних санкцій, накладених спірною постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року.

Окрім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

За таких обставин, у випадку відкриття виконавчого провадження на підставі спірної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року, позивач матиме право відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України просити суд зупинити стягнення на підставі такого виконавчого документа, що в силу вимог пункту другого частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» зумовлює зупинення вчинення виконавчих дій виконавцем.

Фактично, на даний момент на підтвердження необхідності забезпечення позову позивач покликається не на дійсні, існуючі обставини, які підтверджують існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а на гіпотетичні.

З огляду на наведене, у зв`язку з відсутністю обґрунтованих підстав для забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову від 03 квітня 2020 року - відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Згідно з ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Повний текст ухвали складено 09 квітня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.