Рішення № 88667910, 10.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Справа № 160/12345/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Врони О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою позивача-1 ОСОБА_1 та позивача-2 ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов позивача-1 ОСОБА_1 та позивача-2 ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просять:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 , починаючи з 07.10.2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за учасників справи у письмовому провадженні.

В обгрунтування позову зазначено, що з метою реалізації свого право на поновлення пенсії на підставі рішення суду, позивачі звернулись до відповідача із заявами через представника про поновлення їй пенсії. Листом № 8394/А-09 від 14.11.2019 року в поновленні виплати пенсії відмовлено. Позивачі не погоджуються з таким рішенням відповідача, у зв`язку з чим звернулись до суду з цим позовом.

Представником відповідача 17.02.2020 року надано суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що представник позивачів діє на підставі довіреності, а тому не має права подавати від їх імені заяву. На даний час угода між Україною та Ізраїлем про співробітництво з пенсійного забезпечення не укладена, а тому відсутні підстави для поновлення пенсії. Вимоги щодо проведення індексації пенсії не підлягають задоволенню, оскільки питання відповідного розрахунку належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, до грудня 1996 року проживав в АДРЕСА_1 та відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в 60 років почала отримувати пенсію за віком. Надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується відміткою у закордонному паспорті.

ОСОБА_2 є громадянкою України, до грудня ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в АДРЕСА_1 та відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в 60 років почала отримувати пенсію за віком. Надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується відміткою у закордонному паспорті.

Призначену пенсію за віком позивачам виплачували до моменту виїзду за кордон.

17.08.2018 року представником позивачів засобами поштового зв`язку були направленні заяви про перерахунок та поновлення виплат пенсії за віком з 07.10.1995 року, в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру, що підтверджується копією квитанції «Укрпошта» ЦПЗ № 5 (номер відправлення 5193108341611).

Зазначені заяви були отримані відповідачем 22.08.2018 року, що підтверджується інформацією наявною на сайті ПАО «Укрпошта»: https://a.ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku_UA.html?barcode=5193108341611.

Будь-якого рішення за результатами розгляду заяв відповідачем не надано, так само як і не надано доказів неотримання заяв позивачів у поштовому відправленні № 5193108341611.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивачі звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 року у справі №160/8718/18 адміністративний позов було задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок та поновлення виплат пенсії за віком від 22.08.2018 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву про перерахунок та поновлення виплат пенсії за віком ОСОБА_1 від 22.08.2018 року;

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 про перерахунок та поновлення виплат пенсії за віком від 22.08.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву про перерахунок та поновлення виплат пенсії за віком ОСОБА_2 від 22.08.2018 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року по справі №160/8718/18 - без змін.

13.11.2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виконання рішення суду і поновлення пенсії за віком.

14.11.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №8394/А-09 відмовлено у поновленні виплат з наступних підстав:

- відсутнє особисте звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за поновленням пенсії;

- відсутні паспорти громадян України з відміткою про реєстрацію місця проживання на території України;

- відсутня угода між Україною та Ізраїлем про співробітництво у галузі пенсійного страхування.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо не призначення пенсії, позивачі через свого представника звернулись до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення/поновлення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листі №8394/А-04 від 14.11.2019 року та №1145/03.20-26 є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Аналогічна правова позиція викладена в зразковій справі Верховного суду України №805/402/18-а.

Таким чином, пенсії, призначені до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Цим Законом не передбачена така підстава для припинення пенсії, як перебування пенсіонера за кордоном, оскільки п.2 ч.1 ст.49, який містив такі підстави для припинення пенсії Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 визнано неконституційним.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

При цьому, відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання за межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлене Конституцією України.

Таким чином, враховуючи відсутність у позивача постійного місця проживання на території України, суд вважає можливим звернення представника позивача із заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.

Питання призначення пенсії громадянам України регулюється Порядком про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 2.23, 4.1, 4.2 вищевказаного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). До заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01 липня 2000 року; документи про місце проживання (реєстрації) особи. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що представник позивача, який звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надав всі необхідні документи для призначення пенсії позивачам.

Згідно п.1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до п.2.2 Порядку №22-1, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Згідно п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

З огляду на наведені положення законодавства, суд робить висновок про помилковість доводів представника відповідача, що наведені у відзиві на адміністративний позов з приводу того, що позивачка повинна особисто звернутися до відповідача із заявою про поновлення пенсії, оскільки пунктом 1.1 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

З 22.12.2003р. для України набрала чинності Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, ратифікована Законом України від 10.01.2002р. №2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів».

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно зі ст.4 Конвенції передбачений в частині 1 статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Однак, апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.

Відповідно до ст.5 Конвенції апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа.

Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.

Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

Отже, положення Конвенції скасовують вимогу легалізації документів для їх подальшого використання в державах - учасницях цієї Конвенції. Офіційні документи, які використовуються на території держав - учасниць Конвенції, мають бути засвідчені спеціальним штампом «Apostille», проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суд зазначає, що разом із заявою про поновлення виплати пенсії, відповідачу надано довіреність від 30.05.2018 року, що складена у м. Тель-Авів, Ізраїль та засвідчена підписом та печаткою нотаріуса Лідії Тучинської на представництво вичерпним переліком осіб, у тому числі й Акермана Олега Матвійовича, інтересів Блінкова О.С. та Ріхтерман М.С.

На зазначеній нотаріально засвідченій довіреності проставлений апостиль від 04.06.2018 року, тим самим засвідчено дійсність статусу, підпису та печатки нотаріуса, згідно Гаагської Конвенції від 05.10.1961р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та є чинним в усіх країнах-учасницях конвенції.

Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V паспорт - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Згідно ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України № 1382-IV від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, відсутність паспорта з відміткою про реєстрацію місця проживання не може бути підставою для обмеження прав позивачів на отримання пенсії.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Отже, право позивачів на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Враховуючи той факт, що на даний час позивачі не втратили громадянство України, вони мають право на призначення пенсії.

Проте, суд зазначає, що питання поновлення пенсії входить до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України, а суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження цього органу та встановлювати наявність чи відсутність необхідного стажу позивача для призначення пенсії та вирішувати питання безумовного призначення або поновлення пенсії.

Також, суд зазначає, що судовим рішенням у справі №160/8718/18 не розглядались питання відмови у поновленні пенсії, а лише надавалась оцінка бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на звернення позивачів.

Відтак, наразі висновки про неврахування позиції суду відповідачем при наданні відповіді на звернення позивачів є передчасними.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, а саме визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсії за віком та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 13.11.2019 року про поновлення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 пенсії за віком.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_2 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 13.11.2019 року про поновлення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона