Рішення № 88665291, 22.10.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19294/16-ц

Провадження № 2/760/2153/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року Солом`янський районний суд м.Києва у складі:

головуючого- судді -Кушнір С.І,

за участю секретаря - Гаєвської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Київська міська рада, про виділ земельної ділянки в натурі,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 09.11.2016 р. звернулися до суду із зазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просять:

1. виділити в натурі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 19/54 часток земельної ділянки загальною площею 0,0352 га (131,42 кв.м. та 220,58 кв.м.) із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , що мають форми неправильних багатокутників і обмежені лініями розподілу 10-15-16-17-18-19-10 та 12-13-20-21-4-24-22-23-12 (відповідно до варіанту № 3 виділу із земельної ділянки висновку експертного земельно-технічного дослідження від 15.10.2016 р. № 14458).

Межі розподілу земельних ділянок прокласти по лініям:

- від точки 23, яка розташована на передній межі земельної ділянки ( вул . Сумська) та на відстані 7,39 м. від точки 12, до точки 22, яка розташована на відстані 3,50 м. від тильної межі земельної ділянки та на відстані 6,19 м. від точки 5 (кут сполучення лівої та тильної меж земельної ділянки) - довжина лінії 23-22 - 35,20 м.;

- від точки 22 до точки 24, яка розташована на лівій межі земельної ділянки та на відстані 3,50 м. від точки 5 (кут сполучення тильної та лівої меж земельної ділянки), довжина лінії 22-24 - 5,03 м.;

- від точки 15, яка розташована на передній межі земельної ділянки ( вул. Сумська ) вздовж існуючої огорожі, до точки 16, яка розташована на відстані 12,42 м. від правої межі земельної ділянки (довжина лінії 15-16 - 9,40 м.);

- від точки 16 по лінії розподілу житлового будинку та через точки 17, 18, до точки 19, яка розташована на правій межі земельної ділянки та на відстані 19,09 м. від точки 10 (кут сполучення передньої та правої меж земельної ділянки);

- від точки 20, яка розташована на передній межі земельної ділянки та на відстані 4,57 м. від точки 1 (кут сполучення лівої та передньої межі земельної ділянки), між гаражами до точки 21, яка розташована на відстані 4,72 м. від лівої межі земельної ділянки (довжина лінії 20-21 - 6,48 м.);

2. стягнути з відповідачів пропорційно в рівних частинах на користь позивачів судові витрати: судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп., витрати за проведення експертного земельно-технічного дослідження в сумі 7200 грн. та на правову допомогу в сумі 8000 грн., а всього стягнути в сумі 15751 грн. 20 коп.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Київська міська рада, про виділ земельної ділянки в натурі, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилаються на наступне.

Так, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 116,6 кв.м., житловою площею 70,8 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18.12.2015 р. у справі № 2-во-195/15, належить по 1/6 частки будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру, позивачу ОСОБА_1 належить 1/54 частина будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25.08.2011 р. у справі №2-1799/11 позивачам, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виділено в натурі квартиру № 1а загальною площею 34,0 кв.м., від усього домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Таким чином, позивачі є співвласниками 19/54 частин будинку АДРЕСА_1 .

Інші 35/54 частин вказаного будинку належить відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Згідно вимог ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності.

Позивачі посилаються на те, що для обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель виділено земельну ділянку розміром 0,1000 га, яка не була поділена між ними та не було встановлено порядку користування нею.

Зважаючи на те, що житловий будинок належить позивачам та відповідачам на праві спільної власності, із визначенням часток, право на користування земельною ділянкою також є у кожного власника.

Як вказують позивачі, на сьогоднішній день вся земельна ділянка перебуває в користуванні відповідачів.

Згідно вимог ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Зважаючи на те, що позивачам належить 19/54 частини будинку, їм пропорційно належить виділити 19/54 частки із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , а саме 0,0352 га (0,1000 га х 19/54).

Висновком Київського експертно-дослідного центру експертного земельно-технічного дослідження від 15.10.2016 р. № 14458, з урахуванням вимог нормативно-правових документів, встановлено три можливих варіанти виділу в натурі спірної ділянки.

Найбільш прийнятним, позивачі вважають варіант № 3 виділу 19/54 частини із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , зазначений у висновку експертного земельно-технічного дослідження № 14458 від 15.10.2016 р., відповідно до якого позивачам належить виділити земельні ділянки загальною площею 0,0352 га (131,42 кв.м. та 220,58 кв.м.), що мають форми неправильних багатокутників і обмежені лініями розподілу 10-15-16-17-18-19-10 та 12-13-20-21-4-24-22-23-12.

Враховуючи викладене, а також те, що визначити порядок користування спільної земельною ділянкою відповідачі не погоджуються, позивачі звернулися до суду з позовом за захистом своїх прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.11.2016 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 10.01.2017 р., відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Київська міська рада, про виділ земельної ділянки в натурі, та призначено справу до судового розгляду.

09.09.2019 р. до суду від представника відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, відповідного до якого представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У поданому відзиві, представник відповідачів вказує на те, що на сьогоднішній день спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у користуванні сторін, а не у володінні, та підпорядкована Київській міській раді. Виділ частини земельної ділянки в натурі можливий лише при умові, що ця земельна ділянка знаходиться у спільній частковій власності, тобто позивачам та відповідачам необхідно провести приватизацію земельної ділянки (за згодою усіх співвласників житлового будинку).

Позивачі та представник позивачів в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Представник третьої особи Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи третю особу було повідомлено належним чином. 05.04.2017 р. до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник Київської міської ради просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, в зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення позивачів, пояснення представника позивачів, пояснення представника відповідача, врахувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 116,6 кв.м., житловою площею 70,8 кв.м.

Так, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №51773745 від 19.01.2016 р. вбачається, що позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18.12.2015 р. у справі № 2-во-195/15 (760/21677/15-ц), належить по 1/6 частки будинку АДРЕСА_1 .

Позивачу ОСОБА_1 належить 1/54 частина будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18.05.2010 р. державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №2-495, та даними Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 23695532 від 18.05.2010 р.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25.08.2011 р., за результатами розгляду справи №2-1799/11 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про розподіл житлового будинку в натрі, - позов задоволено.

Розділено 2/3 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .

Виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в натурі квартиру №1 а загальною площею 34,0 кв.м., що складається: веранди (1-3) площею 6,8 кв.м., житлової кімнати (1-8) площею 9,9 кв.м., житлової кімнати (1-7) площею 17,3 кв.м., гараж літ. «В», убиральня літ. «Г», що становить 18/54 частки від усього домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в натурі квартиру №1 загальною площею 35,0 кв.м., що складається: тамбур (1-1) площею 3,2 кв.м., кухня (1-2) площею 10,2 кв.м., коридор (1-4) площею 4,5 кв.м., житлової кімнати (1-5) площею 7,0 кв.м., житлової кімнати (1-6) площею 10,1 кв.м., сарай літ. «Б», що становить 18/54 частки від усього домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 закласти дверні проходи між приміщеннями за поверховим планом БТІ від 27.02.2009 р.: №1-2 площею 10,2 кв.м. та №1-3 площею 6,8 кв.м., №1-4 площею 4,5 кв.м. та №1-7 площею 17,3 кв.м., влаштувати між приміщеннями за поверховим планом БТІ від 27.02.2009 р.: №1-3 площею 6,8 кв.м. та №1-7 площею 17,3 кв.м. дверний прохід, влаштувати вхідний дверний прохід до квартири №1 а через існуючий отвір приміщення №1-3 площею 6,8 кв.м. з доведенням до нормативних розмірів, розмістити за поверховим планом БТІ від 27.02.2009 р. на площі приміщення №1-7 площею 17,3 кв.м. кухню та необхідні допоміжні приміщення для квартири №1а .

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Київська міська рада, про виділ земельної ділянки в натурі, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилаються на те, що для обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель було виділено земельну ділянку розміром 0,1000 га, яка не була поділена між ними та не було встановлено порядку користування нею.

Зважаючи на те, що житловий будинок належить позивачам та відповідачам на праві спільної власності, із визначенням часток, право на користування земельною ділянкою також є у кожного власника.

Як вказують позивачі, на сьогоднішній день вся земельна ділянка перебуває в користуванні відповідачів. Визначити порядок користування спільною земельною ділянкою відповідачі не погоджуються.

Згідно вимог ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Зважаючи на те, що позивачам належить 19/54 частини будинку, їм пропорційно належить виділити 19/54 частки із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , а саме 0,0352 га (0,1000 га х 19/54). А тому позивачі звернулися до суду з відповідним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі за власною ініціативою звернулися до ТОВ «Київський експертно-дослідницький центр» з проханням провести земельно-технічне дослідження, на вирішення якого було постановлено питання: Які можливі варіанти виділу належної ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 19/54 частини із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , відповідно до вимог нормативно-правових актів.

Згідно Висновку № 14458 експертного земельного-технічного дослідження, складеного 15.10.2016 р., експертом запропоновано 3 (три) варіанти виділу 19/54 частини із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 відповідно до вимог нормативно-правових актів.

Найбільш прийнятним, позивачі вважають варіант № 3 виділу 19/54 частини із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , зазначений у висновку експертного земельно-технічного дослідження № 14458 від 15.10.2016 р., відповідно до якого позивачам належить виділити земельні ділянки загальною площею 0,0352 га (131,42 кв.м. та 220,58 кв.м.), що мають форми неправильних багатокутників і обмежені лініями розподілу 10-15-16-17-18-19-10 та 12-13-20-21-4-24-22-23-12, та просять:

виділити в натурі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 19/54 часток земельної ділянки загальною площею 0,0352 га (131,42 кв.м. та 220,58 кв.м.) із земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , що мають форми неправильних багатокутників і обмежені лініями розподілу 10-15-16-17-18-19-10 та 12-13-20-21-4-24-22-23-12 (відповідно до варіанту № 3 виділу із земельної ділянки висновку експертного земельно-технічного дослідження від 15.10.2016 р. № 14458).

Спірні правовідносини врегульовано Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», Законом України «Про землеустрій».

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Крім того, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища яке існувало до видання цього акту.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 356 ЦК України визначено, що власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 367 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна. Законодавством передбачено, що такий виділ має здійснюватися за згодою усіх співвласників.

На відміну від вказаного вище положення акту цивільного законодавства, що надає право співвласнику майна здійснювати його поділ у натурі, стаття 88 Земельного кодексу України, як спеціальна норма, яка регулює земельні правовідносини, передбачає, що учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, незалежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

При цьому наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться в їх спільній частковій власності і після здійснення якого право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу) і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20.03.2012 р., позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, - залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2012 р., рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.03.2012 року скасовано та ухвалено нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_7 задоволено.

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_3 від 08 травня 2001 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 72-2-01057.

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 від 08 травня 2001 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за № 72-2-01056.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2012 р., встановлені наступні обставини справи.

Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 04.09.1997 року отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідачі звернулися до Київської міської ради з питання приватизації земельної ділянки, яка була у користуванні спадкодавці для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Розпорядженням Київської міської ради № 503-МГ від 14.08.2000 року передано у спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На підставі даного розпорядження 08.05.2001 року було видано Державні акти на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Проте, рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 27.09.2001 р. свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я відповідачів за позовом ОСОБА_9 було визнано частково недійсним та за ОСОБА_9 визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17.11.2004 р., затверджено мирову угоду, згідно з якою визнано право власності на будинок по АДРЕСА_1 у наступних долях: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 1/6 частині будинку, а ОСОБА_9 - 1/3 частина цього будинку та проведено поділ будинку в натурі.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 його спадкоємцями стали ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які успадкували кожний по 17/108 частини вищезазначеного будинку.

Таким чином, підставою для надання у власність відповідачем спірної земельної ділянки стало свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке надалі було визнане частково недійсним.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, судом встановлено, що 08 травня 2001 р. позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі розпорядження Київської міської ради № 503-МГ від 14.08.2000 року, отримали державні акти про право приватної власності на землю, згідно яких їм у приватну власність було передано по Ѕ частині земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Державні акти були зареєстровані у Книзі записів державних актів на право приватної власності за № 72-2-01056 та № 72-2-01057.

Однак, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2012 р., вищезазначені державні акти були визнані недійсними.

Згідно відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) від 07.06.2017 р. за № 057029-057/Ж-1396-6200 вбачається, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка (код 72:414:0176) на АДРЕСА_1 обліковується як землі не надані у власність чи користування на підставі матеріалів по встановленню зовнішніх меж землекористувань.

Площа вказаної земельної ділянки - 142,88 кв.м. (0,014 га). Зазначена земельна ділянка не є сформованою відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, оскільки кадастровий номер їй не присвоєно.

Положеннями ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок із земель комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок із земель комунальної власності у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначеним цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до змісту цієї норми закону, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Тобто, такі повноваження на території м. Києва є виключно компетенцією Київської міської ради.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Надання земельних ділянок у власність у м. Києві здійснюється у відповідності до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 р. № 63/9120 «Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві» та Земельного кодексу України.

Отже, механізм оформлення прав на землю фізичними особами визначено ст.ст. 116, 118, 122 Земельного кодексу України та Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 року № 63/9120 )зі змінами).

Порядком врегульовано порядок отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою у випадках передачі громадянам безоплатно у власність або в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні земельної ділянки у межах м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального гаражного та дачного будівництва чи ведення садівництва, подають безпосередньо до київської міської ради клопотання про передачу земельної ділянки у власність, а у разі наміру одержати земельну ділянку для зазначених цілей в оренду - клопотання в довільній формі про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (ч. 1 ст. 21 Тимчасового порядку від 28.02.2013 р. №63/9120).

Таким чином, відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, станом на день розгляду справи спірна земельна ділянка перебуває у користуванні сторін, а не у володінні, та підпорядкована Київській міській раді (КМДА).

Враховуючи наведене, посилання позивачів на норми ст.ст. 86, 88 Земельного кодексу України та ст. 364 ЦК України є безпідставними, так як ці норми закону застосовуються та регулюють питання, пов`язані з земельними ділянками, які перебувають у спільній частковій власності.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 125 та 126 Земельного кодексу України право власності виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю належного оформлення прав на спірну земельну ділянку, відсутністю належних та допустимих доказів щодо формування та надання в користування або у власність співвласникам житлового будинку, спірної земельної ділянки, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку, виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Згідно ст. 88 Земельного кодексу України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Враховуючи зазначене, визначаючись щодо даного позову суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки доказів того, що спірна земельна ділянка належить позивачам на праві власності в матеріалах справи не міститься та суду не надано, а тому земельна ділянка поділу (виділу) у встановленому законом порядку не підлягає.

При таких обставинах, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 328, 356, 358, 364, 367 ЦК України, 3, 4, 5, 9, 79-1, 80, 87, 88, 116, 118, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Київська міська рада, про виділ земельної ділянки в натурі - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: Кушнір С.І.