Ухвала суду № 88662571, 01.04.2020, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/641/20

Провадження №1-кс/523/1281/20

УХВАЛА

про повернення клопотання про арешт майна

01 квітня 2020 року

Слідчий суддя Суворовського районного суду м.Одеси Шурупов В.В., отримавши внесене у кримінальному провадженні №42019162040000086 від 18.12.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Дрей І.Ю. від 30.03.2020 року про накладення арешту на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в:

30.03.2020 року до Суворовського районного суду м.Одеси від прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Дрей І.Ю. надійшло клопотання про накладення арешту на нерухоме майно, за яким невстановлена особа в невідомий час самовільно зайняла земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:28:001:0014, загальною площею 0,49 га, розташованої на прибережній полосі парку «Лузанівка» за адресою: м.Одеса, вул.Миколаївська дорога 172, шляхом реєстрації права приватної власності.

Як слідує з клопотання, за заявою ОСОБА_1 , СВ Суворовського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області розпочате кримінальне провадження №42019162040000086 від 18.12.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, а у внесеному клопотанні прокурор Дрей І.Ю. просить слідчого суддю накласти арешт на об`єкт незавершеного будівництва, заклад громадського харчування та об`єкт туристичної інфраструктури, загальною площею 3773 км.м., 4% готовності конструктивних елементів – залізобетонні палі за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога 172-В, реєстраційний номер об`єкта 172-В, реєстраційний номер об`єкта НОМЕР_1 , власником якого є ТОВ «ЕЛІТ ЛЕНД АПАРТ», та в обґрунтування означеного клопотання прокурор посилається на те, що виникає необхідність накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів із забороною відчуження і розпорядження ним.

Вивчивши клопотання й додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного.

В силу ч.ч.1, 5 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Положеннями ч.3 ст.26, п.18 ч.1 ст.3 зазначеного Кодексу встановлено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесено до його компетенції цим Кодексом, а слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Між тим, за ст.132 цього Кодексу, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

З огляду на те, що поняття "обґрунтована підозра" не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", слідчий суддя у контексті ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, враховує позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої "термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182).

Статтями 276, 277 КПК України регламентовано, що повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст.278 цього Кодексу, а письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.

Згідно зі ст.171 наведеного Кодексу, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна, наряду з іншим, повинні бути зазначені підстави і мета та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право на власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном, та до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

За ч.3 ст.172 означеного Кодексу, слідчий суддя чи суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст.171 цього Кодексу, повертає його прокурору та встановлює строк для усунення недоліків в сімдесят дві години, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків – після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.

Проте, матеріали внесеного клопотання в порушення ч.2 ст.171 КПК України не містять відомостей щодо існування підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна об`єкту незавершеного будівництва, визнаного прокурором речовим доказом у кримінальному провадженні №42019162040000086, адже згідно з доданим до клопотання витягу з ЄРДР у цьому кримінальному провадженні, досудове розслідування здійснюється Суворовським ВП за фактом самовільного зайняття саме земельної ділянки, з огляду на що, рішення прокурора з визнання зазначеного об`єкту незавершеного будівництва предметом злочину у конкретному випадку викликає у слідчого судді сумніви, як таке що виходить за межі вказаного кримінального провадження.

Втім, прокурор Дрей І.Ю., стверджуючи у клопотанні про незаконність зайняття відповідної земельної ділянки, яка за рішенням суду від 15.10.2012 року у справі №1527/9611/12 має бути передана Одеській міській раді, та пропонуючи суду накласти арешт на об`єкт незавершеного будівництва, що розташований на відповідній земельній ділянці, відомості за фактом самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, до ЄРДР не внесла.

Крім того, матеріали означеного клопотання не містять відомостей щодо повідомлення в порядку ст.276 цього ж Кодексу будь-якій особі про підозру у вчиненні злочину в кримінальному провадженні №42019162040000086, а як вбачається з аркушу 2 клопотання, ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 04.03.2020 року у справі №523/641/20 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради 18.03.2020 року вже накладено арешт на земельну ділянку, яка є предметом злочину в даному кримінальному провадженні.

Слід також зауважити на тому, що незважаючи на досить тривалий час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні з 18.12.2019 року, матеріали внесеного клопотання станом на 30.03.2020 року не містять відомостей щодо визначення шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, розмір якої має відповідати встановленій у примітці до ст.197-1 КК України межі, що за переконанням слідчого судді має бути здійснено першочергове та має ураховуватись при здійсненні втручання у конституційні й конвенційні права певних осіб.

Як слідує зі ст.1 Першого протоколу Європейської Конвенції з прав людини і основоположних прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном та ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 року, п.54), втручання у права особи на мирне володіння майном має відповідати не тільки національному законодавству, а й «справедливій рівновазі» між вимогам загального інтересу суспільства і вимогами захисту основоположних прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухвалено в порядку, передбаченого цим Кодексом, а за п.2 ч.3 ст.87 цього ж Кодексу, недопустимими визнаються докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінального провадження.

З огляду на викладене, дотримуючись положень ст.94 КПК України щодо оцінки доказів у сукупності й взаємозв`язку при прийнятті відповідного процесуального рішення, слідчий суддя вважає, що незважаючи на запропоновану в означеному клопотанні мету накладення арешту на майно та наявність постанови про визнання його речовим доказом, наведені вище обставини не уявляють достатніх підстав для розгляду цього клопотання по суті, адже в іншому випадку поставить під сумнів законність судового рішення та дотримання при цьому завдань і засад кримінального провадження.

Аналогічні висновки містяться в Розділі 1 та у п.п.6, 9 Розділу 2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014 року, затвердженого Постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 07.02.2014 року.

Оскільки з наданих до суду клопотання і доданих до нього матеріалів вбачається, що внесене до суду прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Дрей І.Ю. клопотання про арешт майна є необґрунтованим й безпідставним, зміст якого до того ж не відповідає вимогам ст.ст.170, 171 КПК України, внаслідок чого та у контексті ст.ст.132, 172 цього ж Кодексу слідчий суддя доходить висновку про повернення клопотання до вказаної прокуратури для усунення недоліків, зі встановленням строку для їх усунення протягом 72-х годин з часу отримання копії цієї ухвали.

Керуючись ст.ст.2-3, 8-9, 19, 26, 87, 94, 132, 170-172, 277-278, 369-372 КПК України, слідчий суддя -

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Дрей І.Ю. від 30.03.2020 року, подане у кримінальному провадженні №42019162040000086 від 18.12.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, про накладення арешту на нерухоме майно, – повернути вказаному прокурору.

Надати Одеській місцевій прокуратурі №4 строк для усунення недоліків, наведених у мотивувальній частині цієї ухвали, - протягом 72-х годин з часу отримання цієї ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя: В.В.Шурупов