Рішення № 88657340, 06.04.2020, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3073/18

Провадження № 2/210/755/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"06" квітня 2020 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Сільченко В. Є.,

при секретарі Семко Н. А.

за участі:

представника позивача Лузан О. Я.

відповідача ОСОБА_1

представника третьої особи Бабенко В. В., Петрушкевич О. В.

представника третьої особи Козачук Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Виконкому Металургійної районної у місті ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-2», орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на реєстраційному обліку у кімнаті АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , зареєстровані відповідачі. Відповідач тривалий час (приблизно з березня 2017 року) у кімнаті фактично не мешкають, місцезнаходження їх не відоме, оплату за комунальні послуги в повному обсязі не здійснюють. Тому позивач просить суд, визнати відповідачів особами, що втратила право користування жилим приміщенням.

В судове засіданні сторони не з`явились, про дату судового засіданні повідомлені.

Так, позивач надав до суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутність, на задоволенні позову заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 надала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти позову заперечує.

Треті особи причини своєї неявки не повідомили, раніше Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-2» надавали пояснення, згідно яких просили суд позов задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до п. 1 ст. 8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.

Пункт 2 ст. 8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.

Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 ч.4 Конституції України, статтею 321 ч.1 ЦК України передбачена непорушність права власності, в т.ч. те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

В свою чергу відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Отже право користування відповідачем спірною квартирою підлягає захистові відповідно до змісту вказаної конвенції.

Так, матеріалами справи встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані у гуртожитку на АДРЕСА_3 , участь у приватизації даної кімнати не приймали (а.с. 7, 8).

Згідно діючого законодавства до компетенції органів місцевого самоврядування належить управління житловим фондом комунальної власності.

Позивач стверджує, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за зареєстрованою адресою не мешкають приблизно з 2017 року, що підтверджується актом у складі мешканців будинку від 17.05.2018 року (а.с.9).

Також, зважаючи на те що відповідач ОСОБА_3 є неповнолітнім, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_3 , в матеріалах справи наявний витяг з протоколу №2 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Металургійної районної у місті ради від 12.02.2018 з приводу надання згоди на звернення до суду з даним позовом (а.с. 17).

З метою недопущення порушення прав та інтересів дитини, судом під час відкриття провадження залучено в якості третьої особи орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради.

Водночас, відповідачі мають заборгованість за житлово-комунальні послуги станом, що призводить до неякісного обслуговування житлового фонду та збільшення заборгованості за спожиті енергоносії (а.с. 10, 11-15).

Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно вимог ст. 319 ЦК України визначено здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, за нормами міжнародного права, зокрема ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Статтею 72 ЖК Української РСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» передбачено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме: від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

За положеннями ч.1 ст. 71, ст.72 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад установлені строки, провадиться в судовому порядку.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.107 ЖК наймач житлового приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму не розривається, а член сім`ї, який вибув, утрачає право користування цим приміщенням з дня вибуття.

Згідно з чч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 набув право власності або право постійного користування іншим житлом, відмінним від спірного, позивач не надав, хоча це відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Крім того, з суті заяви про перегляд заочного рішення, яка вирішувалась судом, вбачається, що іншого помешкання відповідачі не мають.

Окрім того, суд доходить до висновку, що позивачем невірно визначена особа відповідача - неповнолітня дитина, яка за своїм віком не може бути самостійним відповідачем, оскільки її права має представляти законний представник.

Відповідно, право користування житлом, яке належить батьку неповнолітньої дитини, у дитини виникає на підставі факту її народження, а тому наведені позивачем підстави визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, на дитину не поширюються.

Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 липня 2019 у справі № 465/7083/13-ц, якою, зокрема, керується суд під час вирішення даного спору по суті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

У справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку про те, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню, обставини, що обґрунтовано доводять позовні вимоги, судом не встановлені, за таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, ст. 29, 30, 31, 310, 405 ЦК України, ст. 9, ч. 1 ст. 156 ЖК України, керуючись 10, 60, 131, 212, 215, 218, 224-226 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви Виконкому Металургійної районної у місті ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-2», орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: В. Є. Сільченко