Рішення № 88653494, 07.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2020Справа № 910/19108/19Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» (04123, м.Київ, ВУЛИЦЯ МЕЖОВА, будинок 18, Ідентифікаційний код юридичної особи 34048360)до проПриватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» (03150, м.Київ, ВУЛ. ДИМИТРОВА, будинок 5, корпус 10-А, 5-Й ПОВЕРХ, ідентифікаційний код юридичної особи 20058906) стягнення 12215,82 грн..Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» (далі-Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» (далі-Відповідач) про стягнення 12215,82 грн., з яких 10873,16 грн. боргу, 1090,77 грн. пені, 149,61 грн. інфляційний втрат та 102,28 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань щодо здійснення розрахунків за Договором № 960 від 01.12.2006 про обслуговування клієнтів асістанської мережі КОРІС .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» залишено без руху; надано Позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду відповідних доказів.

15.01.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло Клопотання на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19108/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.01.2020 направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 22.01.2020 та 17.01.2020 уповноваженим особам підприємств Позивача та Відповідача поштових відправлень.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

01.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» (Аптека) та Акціонерним товариством «КОРІС УКРАЇНА» (КОРІС), в подальшому змінено назву на Приватне акціонерне товариство «КОРІС УКРАЇНА», укладено Договір № 960 про обслуговування клієнтів асістанської мережі КОРІС (далі - Договір № 960), предметом якого є надання Аптекою необхідних медикаментів клієнтам мережі КОРІС. (а.с. 9-10)

Відповідно до п. 3.1.1. Договору № 960 Аптека зобов`язується надати клієнтам асістантської мережі КРІС можливість отримання необхідних медикаментів (ліків усіх груп та парамедичних мета ріалів) клієнтам КОРІС за визначеними рецептами, наданими Аптеці у вигляді рецептів у двох примірниках, виписаних на рецептурних бланках, завірених печаткою лікаря та печаткою клініки , один примірник якого залишається в аптеці, один надсилається КОРІС разом з документами поштою, за умов попереднього факсимільного повідомлення на банку КОРІС, що підтверджує таке звернення.

Згідно з п. 3.2.1 Договору № 960 КОРІС зобов`язаний забезпечити покриття витрат Аптеки, пов`язаних з видачею ліків, вартість відпущених ліків. КОРІС сплачує на рахунок Аптеки суму згідно з виставлених рахунком-фактурою, протягом 10 банківських днів після надходження документів до КОРІС. Оригінал рахунка-фактури, звіт про видані медикаменти, податкова накладна та другі примірники рецептів надсилаються Аптекою КОРІС рекомендованою поштою за адресою - Київ, м. Димитрова, 5 а/с 541.

У п.п. 4.1.1., 4.1.2., Договору № 960 визначено, що КОРІС сплачує на рахунок Аптеки суму, виставлену за рахунку після отримання оригінальних документів. КОРІС здійснює оплату рахунку Аптеки протягом 5 банківських днів відповідно до обсягів виданих медикаментів. КОРІС сплачує на рахунок Аптеки суму згідно з виставленим рахунком-фактурою, якій надісланий факсом.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2. Договору № 960, договір підписаний 01.12.2006, вступає в силу з моменту підписання, діє протягом 1 року, та Автоматично пролонгується після закінчення цього строку у випадку обопільного погодження сторонами.

На виконання умов Договору № 960 Позивачем надано Відповідачу послуги з медикаментозного забезпечення клієнтів у липні - вересні 2019 року, що підтверджується Актами надання послуг № 07/К/19/3 від 31.07.2019 на суму 2074,28 грн., № 08/К/19/1 від 10.08.2019 на суму 2045,09 грн., № 08/К/19/2 від 20.08.2020 на суму 1991,95 грн., № 08/К/19/3 від 31.08.2019 на суму 1608.97 грн., № 09/К/19/1 від 10.09.2019 на суму4 2921,15 грн. та №09/К/19/1/2 від 10.09.2019 на суму 231,72 грн., всього на загальну суму 10873,16 грн. (а.с. 11, 13, 15, 17, 19, 21)

19.09.2019 року Позивачем направлена Відповідачу Претензія № 01 від 11.09.2019 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 10641,44 грн. протягом 5 днів. Копія Претензії та докази її направлення наявні в матеріалах справи. (а.с. 29-30)

Також, 11.12.2019 Позивачем направлена Відповідачу Претензія № 03 від 10.12.2019 з вимогою сплатити негайно заборгованість у розмірі 10873,16 грн. Копія Претензії та докази її направлення наявні в матеріалах справи. (а.с. 33-35)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не була здійснена оплата за вказаним Договором. Таким чином, заборгованість Приватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» перед Позивачем складає 10873,16 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд також стягнути з Приватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» 149,61 грн. інфляційних втрат, 102,28 грн. 3% річних та 1090,77 грн. пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору № 960 від 01.12.2006 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2. Договору № 960, договір підписаний 01.12.2006, вступає в силу з моменту підписання, діє протягом 1 року, та Автоматично пролонгується після закінчення цього строку у випадку обопільного погодження сторонами.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження відмови жодної із сторін від Договору чи його розірвання в судовому порядку, тому суд дійшов висновку, що вказаний договір був чинним у спірний період.

Як вбачається з змісту п. 3.2.1, 4.1.1., 4.1.2. Договору № 960 відповідач зобов`язаний забезпечити покриття витрат Аптеки, пов`язаних з видачею ліків, та вартість відпущених ліків, у сумі, зазначеній в рахунку-фактурі, надісланому факсом, після отримання оригінальних документів (рахунка-фактури, звіту про видані медикаменти, податкової накладної та другі примірники рецептів), що надійшли від Позивача поштою, протягом 5 банківських днів відповідно до обсягу виданих медикаментів.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду документів, передбачених умовами Договору № 960, а саме: рахунків-фактур, звітів про видані медикаменти, податкових накладних та примірників рецептів, після отримання яких відповідач зобов`язаний здійснити оплату послуг Позивачу за умовами п. 4.1.1. Договору.

При цьому, надані Позивачем на підтвердження отримання відповідачем обумовлених Договором № 960 документів реєстри актів, рахунків та документів до них (а.с. 23-27) не приймаються судом як належні та допустимі докази, оскільки не містять конкретизації отриманих документів, зазначення посади особи, яка отримала відповідні документи, відбитку печатки відповідача, та підтвердження повноважень особи на отримання таких документів від імені відповідача.

В той же час, на підтвердження надання послуг з медикаментозного забезпечення клієнтів у липні - вересні 2019 року Позивачем надано Акти надання послуг № 07/К/19/3 від 31.07.2019 на суму 2074,28 грн., № 08/К/19/1 від 10.08.2019 на суму 2045,09 грн., № 08/К/19/2 від 20.08.2020 на суму 1991,95 грн., № 08/К/19/3 від 31.08.2019 на суму 1608.97 грн., № 09/К/19/1 від 10.09.2019 на суму4 2921,15 грн. та №09/К/19/1/2 від 10.09.2019 на суму 231,72 грн., всього на загальну суму 10873,16 грн. (а.с. 11, 13, 15, 17, 19, 21).

Судом досліджено надані Позивачем акти та встановлено, що акти містять посилання на Договір № 960, та рахунок, в графі «від змовника» підпис, який скріплений відбитком печатки Відповідача.

Таким чином, оскільки Відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо заявлених вимог, пояснень чи заперечень щодо заявленої до стягнення суми, доказів втрати або викрадення печатки, Суд приймає вказані Акти як належні, допустимі та достовірні відповідно до ст. 74-78 Господарського процесуального кодексу України докази надання послуг за Договором № 960, їх обсяг та вартість, а також наявність та розмір заборгованості.

Як встановлено вище, за умовами Договору № 960 Відповідач зобов`язаний сплатити вартість наданих послуг протягом 5 банківських днів відповідно до обсягу виданих медикаментів .

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням підписання Відповідачем без зауважень і заперечень Актів надання послуг № 07/К/19/3 від 31.07.2019 на суму 2074,28 грн., № 08/К/19/1 від 10.08.2019 на суму 2045,09 грн., № 08/К/19/2 від 20.08.2020 на суму 1991,95 грн., № 08/К/19/3 від 31.08.2019 на суму 1608.97 грн., № 09/К/19/1 від 10.09.2019 на суму4 2921,15 грн. та №09/К/19/1/2 від 10.09.2019 на суму 231,72 грн., в яких міститься посилання на Договір та відповідні рахунки-фактури, Суд вважає, що Відповідачем було погоджено обсяги виданих медикаментів та їх вартість, тому у Відповідача виник обов`язок по оплаті наданих Позивачем та прийнятих відповідачем послуг протягом 5 банківських днів з моменту підписання відповідного Акта.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» в розмірі 10873,16 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 10873,16 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 06.08.2019 по 17.12.2019 у розмірі 102,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 149,61 грн..

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 06.10.2019 по 31.12.2019 у розмірі 984 грн. 09 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача. Так, розрахунок здійснено Позивачем без додержання умов договору щодо проведення оплати протягом 5 банківських днів. Таким чином, згідно з вірним арифметичним розрахунком, здійсненим судом з врахування встановленого сторонами строку. який обраховується банківськими днями, та з додержанням положень ст. 253 Цивільного кодексу України, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 08.08.2019 по 17.12.2019 у розмірі 98,57 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних витрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, у розмірі 149,61 грн. за період з 06.08.2019 по 17.12.2019, вважає, що згідно з вірним арифметичним розрахунком,здійсненим судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 111,13 грн. інфляційних втрат.

Також при зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню з посиланням на ст. 343 Господарського кодексу України за загальний період прострочки з 06.08.2019 по 17.12.2019 у розмірі 1090,77 грн., яка розрахована від суми заборгованості окремо за кожним актом н6адання послуг.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

При цьому, посилання позивача як на підставу для стягнення пені на ст. 343 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки змістом наведеного положення законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. (Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі N 904/4156/18)

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1090,77 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином, з Приватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» підлягає стягненню 10873,16 грн. боргу, 98,57 грн. 3% річних, 111,13 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» до Приватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «КОРІС УКРАЇНА» (03150, м.Київ, ВУЛ. ДИМИТРОВА, будинок 5, корпус 10-А, 5-Й ПОВЕРХ, ідентифікаційний код юридичної особи 20058906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСТОР» (04123, м.Київ, ВУЛИЦЯ МЕЖОВА, будинок 18, Ідентифікаційний код юридичної особи 34048360) борг у розмірі 10873,16 грн. десять тисяч вісімсот сімдесят три грн. 16 коп.), 3% річних у розмірі 98,57 грн. (дев`яносто вісім грн. 57 коп.) , інфляційні втрати у розмірі 111,13 грн. (сто одинадцять грн. 13коп.), судовий збір у розмірі 1742,92 грн. (одна тисяча сімсот сорок дві грн. 92коп.).

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 квітня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин