Ухвала суду № 88650663, 06.04.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2612/20

6/357/119/20

Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Біла Церква, в залі суду №5 подання старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу ДВС ЦМУ МЮ м. Києва Ткач Авксентія про визначення частки майна боржника, заінтересовані особи : стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , -

В С Т А Н О В И В :

11.03.2020 року на адресу суду надійшло подання старшого державного виконавця Білоцерківського міськвідділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ткач А. про виділення частки у спільному майні боржника для звернення стягнення. Подання обґрунтоване тим, що на примусовому виконанні у Білоцерківському міському відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження № 61466143 з примусового виконання виконавчого листа № 357/4989/17 виданого 09.09.2019р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 131014 грн. 50 коп.; виконавчого листа № 357/9106/19 виданого 24.12.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої злочином в сумі 25 000грн. Рішення суду в добровільному порядку боржником не виконується, а тому державним виконавцем вчинялися дії щодо розшуку майна боржника. В процесі примусового виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що боржник ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 з 06.09.1974 року по 18.12.1991р. Державним виконавцем було встановлено, що у період шлюбу подружжям було придбано майно, а саме 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 та дана половина будинку була зареєстрована за дружиною ОСОБА_3 . У зв`язку з наведеним, посилаючись на ст.443 ЦПК України, державний виконавець просив визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, а саме щодо будинку АДРЕСА_1 на даний час зареєстрований і проживає боржник.

Старший державний виконавець Ткач А.П. в судовому засіданні підтримав подання.

Стягувач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подання

Заінтересована особа ОСОБА_3 заперечила задоволення подання.

Заінтересовані особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 поклалися на розсуд суду щодо вирішення даної справи.

Боржник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду подання повідомлений належним чином, його представник направив суду заперечення на подання, подав докази незадовільного стану здоров`я ОСОБА_2 , перебування на лікуванні.

Згідно ч.2 ст.443 ЦПК України суд у десятиденний строк розглядає питання про визначення частки майна боржника у спільному майні у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб, а їх неявка не є перешкодою для вирішення цього питання.

Отже, за змістом даної норми неявка сторін та заінтересованих осіб, які належним чином повідомлені про час розгляду, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням того, що всі учасники належним чином повідомлені про час розгляду подання, підстави для відкладення справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Суд, заслухавши позицію ст.державного виконавця Ткач А.П., пояснення заінтересованих осіб, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, прийшов до висновку, що подання не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.05.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом по справі № 357/4989/17, 2/357/1569/19 було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 131014,50 грн., що еквівалентно 5000 дол. США по курсу НБУ на 21.05.2019р. А також, 19.11.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом по справі № 357/9106/19, 2/357/3894/19 було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином 25000 грн. Виконавчі листи по вказаним справам були скеровані на виконання До Білоцерківського міського відділу ДВС ЦМУМЮ (м. Київ).

Встановлено, що в зв`язку з виконанням вказаних рішень суду було відкрито зведене виконавче провадження № 61466143.

Встановлено, що в рамках зведеного ВП № 61466143 були вчинені дії щодо виконання вищезазначених судових рішень. Зокрема, державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника. Однак, державним виконавцем було встановлено, що за боржником майно, чи транспортні засоби не зареєстровані.

Встановлено, що боржник ОСОБА_2 з 06.09.1974 року по 18.12.1991 рік перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджено інформаційною довідкою Білоцерківського МР відділу ДРАЦС (а.с.10).

Встановлено, що 23.09.1982 року ОСОБА_3 купила половину жилого будинку в АДРЕСА_1 вцілому має 47,50 кв.м. і розташований на земельній ділянці розміром 600 кв.м. з господарськими спорудами : сарай-гараж, сарай, вбиральня. Наведене підтверджено копією договору купівлі-продажу (а.с.12).

Згідно довідки КП КОР «Південне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1\2 частину на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.1982 р, посвідченого Білоцерківською державною нотаріальною конторою (а.с.13).

Встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_2 з серпня 2017 року зареєстроване в буд. АДРЕСА_2 (а.с.11).

Судом встановлено, що боржник добровільно розпочав виконання своїх боргових зобов`язань. А також, з пенсійного забезпечення боржника розпочалося відрахування коштів в рахунок виконання ВП№ 61466143. Тобто, відсутні докази, які б свідчили про ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішеннями Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.05.2019року та від 19.11.2019 року.

Старший державний виконавець Ткач А.П. в судовому засіданні пояснив, що в жовтні 2019 року він направив запити до банківських установ та ПФУ щодо виявлення коштів, будь-яких грошових надходжень боржника ОСОБА_2 . З січня 2020 року, в рахунок виконання вищезазначених рішень суду, розпочалося відрахування з пенсійного забезпечення боржника ОСОБА_2 , а також, боржник добровільно перерахував 1000 грн. в рахунок виконання рішення суду.

Стягувач ОСОБА_1 суду пояснив, що ОСОБА_2 ухиляється від повернення коштів, вчиняє шахрайські дії. Боржник має майно, яке зареєстроване на його бувшу дружину. Половину будинку АДРЕСА_1 боржник ОСОБА_2 придбав в шлюбі з ОСОБА_3 , а тому зобов`язаний відповідати своїм майном за борговими зобов`язаннями.

Заінтересована особа ОСОБА_3 суду пояснила, що придбала половину будинку власним коштом і за допомогою своїх батьків. З 1991 року її шлюб з ОСОБА_2 розірваний. Деякий час ОСОБА_3 не підтримувала жодних відносин з бувшим чоловіком. Він уходив з дому, повертався, якийсь період проживав з іншою жінкою. ОСОБА_3 не було відомо про справи та борги її бувшого чоловіка. Наразі, ОСОБА_2 хворий та повернувся проживати до бувшої дружини.

Згідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у ст.18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень тау спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно положень ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до вимог ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Положеннями ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно вимог ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно довимог ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до положень ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відмовляючи в задоволенні даного подання, суд виходить з того, що є не доведеним спільне володіння боржником ОСОБА_2 разом з бувшою дружиною ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_2 , оскільки судом встановлено, що з 1991 року подружжя ОСОБА_8 розірвали шлюб, боржник ОСОБА_2 пішов з дому, залишив будинок бувшій дружині, питання поділу майна подружжя не вирішувало, та, лише, з 02.08.2017 року ОСОБА_2 зареєстрував своє місце проживання в будинку АДРЕСА_2 (а.с.11). Також, встановлено, що боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 виникли в 2010 році, тобто, майже через 20 років після розірвання шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 .

При цьому, не можна залишити поза увагою положення ст. 73 СК України з якої слідує, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім цього, згідно ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. А як було зазначено вище, подружжя ОСОБА_8 не здійснювало поділ майна та після розірвання їх шлюбу минуло 28 років.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що подання про визначення частки майна є необґрунтованим та відсутність підстав для його задоволення. В суді не знайшов підтвердження факт спільного володіння майном особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Керуючись ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 60, 70,72,73 СК України, ст. ст. 356, 357, 368,370 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 443 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні подання старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу ДВС ЦМУ МЮ м. Києва Ткач Авксентія про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її постановлення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Білоцерківський міськрайонний суд.

Повний текст ухвали суду виготовлено та підписано 07.04.2020року.

СуддяО. Я. Ярмола