Рішення № 88645240, 08.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2020 року м. Київ № 320/2425/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві(далі-відповідач/ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просить суд:

- визнати з 01.07.2017 року бездіяльність та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 протиправною та дискримінаційною за ознакою місця проживання;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві поновити щомісячну виплату пенсії та виплатити з 01.03.2017 року виниклу заборгованість із несплаченої пенсії ОСОБА_1 , а також виплатити з 01.04.2017 року компенсацію за втрату частини доходів, нараховану по місяць в якому буде провадити виплата заборгованості з несплаченої пенсії.

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 року адміністративну справу №320/2425/19 передано за підсудністю на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у органах пенсійного фонду та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З березня 2017 року відповідачем було припинено виплати пенсії позивачу. Враховуючи те, що позивач вважає дії відповідача незаконними, та звертається до суду з даним позовом.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.

Згідно частини п`ятої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Ленінським РВ УМВС України у Луганській області 12.12.2000 року є громадянином України, має ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 є пенсіонером за віком.

Згідно з довідкою від 26.11.2014 року № 3003002757 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З листопада 2014 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

З березня 2017 року управлінням Пенсійного фонду було припинено виплату пенсії позивачу.

Листом від 08.11.2018 року позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив повідомити про причини припинення виплати пенсії.

Відповіді на вказану заяву позивачем отримано не було.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з березня 2017 року на підставі не підтвердження його місця перебування.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим звертається до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 28 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У даному випадку, позивач, як вже зазначалося, зареєстрований на території України - АДРЕСА_2 , однак, враховуючи те, що вказана територія тимчасово непідконтрольна владі України, він прикріплений як внутрішньо переміщена особа за адресою АДРЕСА_1 , що підтвердується довідкою від 26.11.2014 №3003002757.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: […] кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

До внутрішніх та міжнародних норм, які забезпечують захист пенсіонерів також належать: "Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни" Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998))

У передмові до цього документа, яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено:

Для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Відповідно до положень статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам […]

Відповідними статтями Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5).

Відповідно до ч. 2 ст. 36 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ст. 49 цього Закону пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України […]

Статтею 49 цього Закону визначено випадки припинення та поновлення виплати пенсії. Так, частиною першою статті 49 Закону встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року}2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону […].

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи". Пунктом 2 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". При цьому, відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999 № 1596 (із змінами), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312), уповноваженим банком є АТ "Ощадбанк". Відповідно до п. 25 останнього Порядку обмін інформацією між Мінфіном та АТ "Ощадбанк" щодо пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі укладеного між Мінфіном та АТ "Ощадбанк" договору про взаємодію.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 також передбачено, що для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

У даному випадку така картка/посвідчення отримана позивачем.

У разі непроходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.

Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).

У той же час, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, відповідно до якої визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 р. № 637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі навіть короткострокової відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки. Судом було встановлено, що для ВПО встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат. Як зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV, для припинення виплати пенсії ВПО або відмови їх поновлення. Також зазначено у судовому рішенні, що Порядком № 365 встановлено, що рішення про призначення, відмову в призначенні та припиненні виплати пенсії приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, що прямо суперечить Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV. Судом також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку ВПО шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. У судовому рішенні наголошується, що вказані положеннями обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.

В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

У даному випадку, як встановлено судом позивач має відповідну довідку та рахунок у банку. Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів скасування довідки яка видана позивачу від 26.11.2014 №3003002757 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Оцінюючи доводи відповідачів щодо припинення виплати пенсії позивачам, викладені у відповідях на звернення позивачів, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею відповідної особи та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, про що зазначено вище.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

При цьому, Законом № 1058-IV не передбачено підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як, наприклад, проведення верифікації за списками державних органів з підстав необхідності перевірки місця фактичного проживання або ж проведення ідентифікації у банку.

У вищезгаданих рішеннях Конституційного Суду України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

За змістом вищезгаданих конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонерів, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачам пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачів на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з березня 2017 року було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.

Крім того, стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії, суд вважає за необхідне зазначити, що зобов`язання на підставі судового рішення відповідача поновити виплату пенсії само по собі передбачає виплату заборгованості по ній, а тому додаткового встановлення судовим рішенням не потребується.

Разом з тим, вимога позивача про поновлення його пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів також не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації зазначеного Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як виплати грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно пункту 1 Порядку №159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналізуючи зазначені положення законодавства, судом встановлено, що основною умовою для відповідної виплати громадянину є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17 та від 3 липня 2018 року у справі № 521/940/17.

Підсумовуючи вищевикладене, у розумінні Закону №2050-III, пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу відмови у поновленні виплати пенсії за заявою позивача, а не строків її виплати, у зв`язку з чим, підстав для стягнення з відповідача втрати частини доходів позивача судом не встановлено.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов`язок зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За встановлених у даній справі обставин, судом не вбачається підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо припинення з березня 2017 року нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) негайно провести нарахування та виплату пенсії в межах сум за один місяць ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко