Рішення № 88644989, 08.04.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року справа № 580/741/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби Безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до управління Служби Безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність управління Служби Безпеки України в Черкаській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

-стягнути з управління Служби Безпеки України в Черкаській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 164 633 (сто шістдесят чотири тисячі шістсот тридцять три) грн. 41 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що при звільненні з органів Служби Безпеки України з ним в супереч приписів 116 КЗпП України не проведено остаточний розрахунок та виплати усіх належних сум при звільненні. Зазначено, що остаточний розрахунок відповідачем здійснений 06.02.2020, а саме виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій на підставі рішення суду у справі №580/2172/19. Таким чином, в зв`язку з невиплатою на день звільнення 31.05.2019 усіх сум заробітної плати, відповідач на виконання ст. 117 КЗпП України, повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наголошено, що норми КЗпП України в частині відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні зі служби підлягають застосуванню до спірних відносин.

Представником відповідача подано відзив на позов у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Відповідач вказує, що підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не існувало в силу Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки такий обов`язок виник на підставі рішення суду. Зазначено про безпідставність твердження позивача щодо застосування норм трудового законодавства з питань проходження військової служби.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби Безпеки України з 12.07.1996 по 31.05.2019 та звільнений з військової служби за станом здоров`я наказом т. в. о Голови Служби безпеки України від 25.04.2019 №522-ос і виключений зі списків особового складу наказом начальника управління від 25.04.2019 № 46-ос.

24.09.2019 рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/2172/19, яке набрало законної сили 10.12.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Служби Безпеки України в Черкаській області задоволено повністю, зокрема зобов`язано управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

06.02.2020 ОСОБА_1 у відповідності до довідки управління Служби Безпеки України в Черкаській області від 26.02.2020 за № 11/52 здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Позивач, не погоджуючися з вчиненою бездіяльністю, звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ст. 12 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Однак, положення № 2011-ХІІ не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.05.2019 року, тоді як грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за відповідні роки не була виплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, у п. 57 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року, остаточне від 04.10.2010 (Заява № 377/02) Суд зазначив, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, як права на отримання належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №804/1782/16, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 10.04.2019 у справі №823/1919/16, яка, в силу положень частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Таким чином, підстав для застосування санкції передбаченої ст. 117 КЗпП України не має в наслідок відсутності норм спеціального законодавства з питань проходження військової служби таких зобов`язань. При чому, предмет виконання обов`язків військової служби та трудових відносин різний за змістом і не є тотожним, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах і не є найманими працівниками, а проходять військову службу, тому грошове забезпечення та інші виплати не відповідають визначенню заробітної плати і на них не можуть поширюватися норми трудового законодавства.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя П.Г. Паламар