Рішення № 88644684, 10.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року м. Київ № 640/21720/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Ярмак О.В., від відповідача - Отрода Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул.Богомольця, 10,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ00032684) про скасування Наказу №751

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 751 від 30.10.2019 року про притягнення державного службовця 4 рангу заступника начальника Управління охорони здоров`я та реабілітації начальника відділу організації медичної допомоги Міністерства внутрішніх справ України Шостак Людмилу Йосипівну до дисциплінарної відповідальності.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем не було допущено порушення розпорядчих документів та норм законодавства, а при відбутті у відрядження позивач не знав та не міг знати про те, що наказ про відрядження позивача не буде підписано керівництвом.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятого рішення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 з 29 квітня 2016 року займає посаду заступника начальника Управління охорони здоров`я та реабілітації - начальника відділу організації медичної допомоги Міністерства внутрішніх справ.

Наказом № 751 від 30.10.2019 року Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України Тахтая Олексія Володимировича , ОСОБА_1 була притягнута до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5,12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу».

Підставою для видання зазначеного наказу визначено ту обставину, що в період з 08 по 12 липня 2019 року ОСОБА_1 , заступник начальника Управління охорони здоров`я та реабілітації - начальник відділу організації медичної допомоги МВС, безпідставно виїхала за межі України, що стало причиною відсутності її на службі протягом зазначеного періоду.

При цьому, оскаржуваний наказ містить посилання на те, що, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ «Порядок відрядження за кордон» Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, відрядження державного службовця за кордон здійснюється відповідно до наказу керівника державної служби після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат.

Як зазначено у оскаржуваному наказі, та не спростовується сторонами, наказ МВС щодо відрядження ОСОБА_1 до м. Бухарест (Румунія) для участі в навчальному курсі «Захист від катастроф у контексті спільної політики безпеки та оборони» не видавався, як не оформлялися в установленому порядку інші необхідні для її відрядження документи.

Розглянувши питання правомірності видання даного наказу, суд зазначає наступне.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно з статтею 65 Закону України «Про державну службу», підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно з пунктами 5 та 12 частини 2 вищезазначеної правової норми дисциплінарними проступками є, зокрема, невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень (п.5) та прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п.12 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу»).

Посилання на вищезазначені норми міститься у мотивувальній частині оскаржуваного наказу.

За визначення, наданим у пункті 4 статті 40 КЗпП, прогул - це відсутність на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно впродовж робочого дня без поважних причин.

Допущення позивачем прогулу було встановлено за наступних обставин, які не спростовуються сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2019 року до Міністерства внутрішніх справ України надійшов лист №827035 з Посольства Румунії в Україні. В даному листі було повідомлено про проведення заходу «Disaster Relief in CSDP context» («Захист від катастроф у контексті Спільної політики безпеки та оборони»), організованого під егідою Європейського безпекового та оборонного коледжу, який відбудеться у місті Бухарест, Румунія, у період з 08 по 12 липня 2019 року.

В даному листі було висловлено прохання щодо визначення експерта у сфері ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, який вільно володіє англійською мовою, для участі у даному курсі.

1 липня 2019 року Департаментом міжнародного співробітництва та Європейської інтеграції до Посольства Румунії в Україні було направлено лист №20/20-1536, за змістом якого повідомлено про участь позивача у даному заході.

Сторонами не заперечується та обставина, що позивач, протягом 8-12 липня 2019 року перебував у місті Будапешт, брав участі у вищезазначеному заході та отримав відповідний сертифікат.

Як вбачається з висновку службового розслідування від 24.10.2019р., за результатами розгляду матеріалів дисциплінарного провадження 12.09 та 17.10.2019 встановлено, що проект пакету документів (заява державного службовця, наказ МВС про відрядження за кордон, план-завдання), що дають право державному службовцеві на виїзд у службове відрядження за кордон ОСОБА_1 підготовлено, але не підписано у державного секретаря.

За таких обставин, суд не може погодитись з тим, що позивачем було допущено прогул, тобто відсутність на робочому місці без поважних причин. При цьому, суд виходить з того, що відсутність позивача на робочому місці обумовлена тим, що позивач брав участь у заході, участь в якому позивача було погоджено відповідно до листа від 1 липня 2019 року Департаменту міжнародного співробітництва та Європейської інтеграції №20/20-1536.

Суд погоджується з можливою наявністю в діях позивача порушення пункту 1 розділу ІІІ «Порядок відрядження за кордон» Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, проте, дане порушення відповідачем самостійно не оцінювалося, тому суд не може визначати відповідальність позивача за таке порушення, оскільки це є дискреційними повноваженнями відповідача.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір, сплачений позивачем, стягується з відповідача, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Клопотань про стягнення інших витрат та доказів їх здійснення позивачем, заяви про намір подати такі докази, до закінчення судових дебатів, в порядку, визначеному ч.7 ст. 139 КАС України, не повідомлено.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 751 від 30.10.2019р.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім ) грн. 40 коп. відшкодувати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (вул.Богомольця, 10,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ00032684).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 08.04.2020.

Суддя С.К. Каракашьян