Ухвала суду № 88644673, 08.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

08 квітня 2020 року м. Київ № 640/6462/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 9-11, код ЄДР: 14274600) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, з урахуванням уточненого складу учасників справи, до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДР: 43141267), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.10.2015:

№ 0004882202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 29592771,00 грн. та штрафних санкцій на суму 7 398 192,75 грн.;

№ 0004892202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 29 977 063,00 грн.

Позов зареєстрований канцелярією суду 17.03.2020, підтвердженням чого є штамп вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду м. Києва, проставленого на позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2020 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та було запропоновано надати суду протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху:

1) заяву/уточнення із визначенням належного відповідача у справі;

2) оригіналу документу про доплату судового збору у розмірі 21020,00 грн.

3) зазначення інших підстави для поновлення строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин пропуску такого строку;

4) доказів, що підтверджують обставини на яких гуртуються вимоги позивача у вигляді з якого можливо встановити їх зміст.

Також, вказаною ухвалою суду від 18.03.2020 була звернута увагу позивача на пропуск товариством строку звернення до суду, передбаченого положеннями ст. 102 ПК України, який складає 1095 днів, а відтак причини пропуску строку звернення до суду товариства було визнано неповажними та запропоновано позивачу зазначити інші підстави для поновлення строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин пропуску такого строку.

При цьому, визнаючи неповажними причини пропуску строку звернення до суду, судом була звернута увага позивача на те, що судові рішення, відповідно до яких попередній позов було залишено без руху та надалі повернуто та, як наслідок оскарження ухвали щодо повернення позову, яка залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з новим позовом, оскільки самі по собі порушення, допущені при первинному зверненні до суду є наслідком власних дій позивача, які не є поважними, та про порушення своїх прав позивачу було відомо у жовтні/листопаді 2015 року, з моменту отримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, натомість до суду з цим позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015: № 0004882202 та № 00048922022, позивач мав право звернутись у строк до жовтня/листопада 2018 року.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем, 03.04.2020 надано заяву/уточнення із визначенням належного відповідача у справі, яким визначено ГУ ДПС у м. Києві. Надано докази сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом у загальному розмірі 21020,00 грн., а також надано докази, що підтверджують обставини на яких гуртуються вимоги позивача у вигляді з яких можливо встановити їх зміст.

Щодо поновлення строку звернення до суду, то позивачем у заяві на усунення недоліків від 03.04.2020 знову ж таки зазначено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково- виробничий центр «Фобос» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому заявило вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015:

№ 0004882202 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 36990963,75 грн., в тому числі: 29592771 грн. основного платежу та 7398192,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0004892202 про зменшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 29977063 грн., в тому числі: 29977063 грн. основного платежу та 0 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 20.06.2016 у справі № 826/9227/16 залишив позовну заяву без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент постановления ухвали), а саме: ненадання документу про сплату судового збору в установленому порядку та розмірі (до позовної заяви долучено документ про сплату судового збору у меншому розмірі (2756 грн.), ніж встановлено законом). При цьому, суд зауважив, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень мають майновий характер, а тому для обчислення суми судового збору, яка підлягає сплаті за подання цього позову, необхідно застосовувати ставку за подання позову майнового характеру, передбачену підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2016 позивачем надіслано суду платіжне доручення про доплату судового збору в сумі 102452,51 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 02.08.2016 повернув позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» на підставі пункту 1 частини четвертої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановления ухвали), у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви у повному обсязі.

За результатами апеляційного оскарження позивачем ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2016 Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 08.11.2016 про залишення вказаного судового рішення без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

31.07.2019 Касаційним адміністративним судом прийнято постанову, якою Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 у справі № 826/9227/16, залишено без змін.

Таким чином, на думку позивача, розгляд справи № 826/9227/16 фактично був пов`язаний із вирішенням питання доступу до правосуддя, основною перешкодою у якому були штучно створені податковим органом проблеми у вигляді податкових повідомлень-рішень, за оскарження яких потрібно було сплатити судовий збір, розмір якого був занадто високим, і сплата судового збору - стала б причиною банкрутства позивача.

Позивач зазначив, що ситуація, яка фактично була спровокована податковим органом внаслідок проведення з грубим порушенням норм матеріального права перевірки та у подальшому виписки незаконних повідомлень рішень привели до майже повного припинення господарської діяльності позивача, адже, штучно створений податковий борг фактично призвів до негативного впливу на ділову репутацію позивача. Наслідком таких дій зі сторони податкового органу фактично було припиненню господарських операцій і відмова більшості контрагентів від подальшої співпраці із позивачем та було ініційовано велику кількість виконавчих проваджень

У заяві на усунення недоліків від 03.04.2020 позивач зазначив, що одним із основних видів господарської діяльності позивача є експлуатація заправних станцій. Специфіка господарської діяльності підприємства полягає у тому, що об`єкти які експлуатуються підприємством споживають досить значну кількість електроенергії, яку, враховуючи умови діючого законодавства України, позивач зобов`язаний сплачувати виключно на умовах 100 % попередньої оплати. Загальна вартість електроенергії, що споживається протягом календарного місяця в середньому складає понад 1 200 000,00 гривень.

За словами позивача, заправні станції не можуть експлуатуватися без надання щоденних послуг з розподілу природного газу, вартість яких в середньому, протягом відповідного календарного місяця, складає понад 1 000 000,00 гривень, вказані послуги повинні бути оплачені також на умовах 100% попередньої оплати.

Позивач просить суд також врахувати, що на підприємстві працює досить велика кількість співробітників. Враховуючи високий рівень соціальної відповідальності, керівництвом підприємства вживаються всі можливі заходи для своєчасного виплати заробітної платні та сплати всіх податків та зборів до державного та місцевого бюджетів, з огляду на що фактично всі отримані кошти спрямовуються в першу чергу на вказані потреби.

Додає, що протягом останнього часу, внаслідок складної економічної та зовнішньополітичної ситуації, обумовленої проведенням бойових дій на сході України, а також у зв`язку із запровадженням карантину, ведення бізнесу в України досить ускладнилося, а однією із проблем, що негативно вливає на рівень платоспроможності підприємств досить складна та фактично не прогнозована ситуація, що існує на ринку природного газу України, нестабільність валютного курсу безпосередньо впливає на рівень закупівельної ціни газу, постійно зростаючу вартість послуг по його транспортуванню магістральними та місцевими трубопроводами до заправних станцій, зростання ціни на імпортні комплектуючі, що використовуються для проведення технічного обслуговування та ремонту обладнання заправних станцій.

Наголошує, якщо у разі підприємство буде позбавлене доступу до правосуддя це означатиме для товариства банкрутство та неможливість у подальшому виконувати будь-які свої зобов`язання, у тому числі зобов`язання по виплаті заробітної плати та сплаті податків, у зв`язку з тим, що вказані обставини будуть мати наслідком для органів державної фіскальної служби всі підстави для стягнення на підставі незаконних та необґрунтованих рішень грошових коштів, а якщо таке стягнення на користь державного бюджету все ж відбудеться, то повернути належні товариству кошти буде майже неможливо. Вказані обставини безумовно призведуть до виникнення податкового боргу і як наслідок - до податкової застави. Враховуючи, що право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, податкова застава майна призведе до зупинення господарської діяльності товариства, до припинення всіх активних та пасивних операцій, що має своїм наслідком невиконання (або порушення виконання) Позивачем вже існуючих договірних зобов`язань перед третіми особами, що в свою чергу, призведе до економічних збитків, застосування фінансових (штрафних) санкцій до товариства та інших негативних наслідків, в тому числі і до втрати ділової репутації як надійного партнера та контрагента.

Більш того, позивач акцентує увагу суду на тому, що враховуючи загальну економічну нестабільність в країні, будь-яке зупинення або обмеження господарських операцій відіграє вирішальну роль в подальшій долі позивача, як існуючого та діючого товариства та може негативно вплинути на фінансову спроможність товариства в цілому.

Пояснює, що одним із основних принципів судочинства в Україні, згідно з Конституцією України, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Посилаючись на рішення Європейського Суду з прав людини позивач наголосив, що в першу чергу потрібно ставити питання про справедливий суд, як це передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції та доступ до правосуддя.

06.04.2020 позивачем також подано письмові пояснення в яких позивач викладає обставини протиправності проведення податковим органом у 2015 році документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства Товариством за період 01.11.2014 по 31.07.2015.

За твердженням позивача на превеликий жаль, до цього часу не справдилися сподівання керівництва позивача про те, що в межах кримінального провадження буде надано належну правову оцінку обставинам справи та, як наслідок буде спростовано протиправні висновки податкового органу, зроблені за наслідками «так званої» перевірки, за результатами якої було оформлено акт та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення, оскільки у межах кримінального провадження № 42015100000000801 від 06.07.2015 було ініційовано велику кількість слідчих та процесуальних дій, наслідком яких фактично стало блокування діяльності позивача та його контрагентів.

Підсумовуючи викладене позивач просить суд причини пропуску строку для звернення з позовною заявою до суду визнати поважними.

З наданих матеріалів вбачається, що позивачем сформульована остаточна позиція, точка зору з питань, поставлених судом, що надає суду можливість розглянуті додатково надані матеріали та прийняти відносно них відповідне судове рішення.

По-перше, суд звертає увагу на те, що позивач не заперечує, що про існування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015 № 0004882202 та № 0004892202 позивачу було відомо наприкінці 2015 року.

По-друге, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можуть бути прийняті судом як такі, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

З урахуванням положень ст. 102. ПК України та періоду формування спірних рішень цей строк складає 1095 днів.

За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про необхідність дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи та обмеженням останнім доступу до правосуддя, оскільки випливає з необхідності дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно до незабезпечення належного відправлення правосуддя та порушення судом норм матеріального права.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.

Як вже було зазначено судом, позивач 17.03.2020 звернувся до суду з даним позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015 № 0004882202 та № 0004892202.

У позовній заяві позивач зазначає, що з первинним позовом у справі № 826/9227/16 позивач звернувся до суду у червні 2016 року, натомість ухвалою від 20.06.2016 Окружний адміністративний суд м. Києва позовну заяву позивача щодо оскарження спірних податкових повідомлень-рішень залишено без руху, натомість Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 02.08.2016 повернув позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» на підставі пункту 1 частини четвертої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановления ухвали), у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви у повному обсязі.

За результатами апеляційного оскарження позивачем ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2016 Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 08.11.2016 про залишення вказаного судового рішення без змін.

31.07.2019 Касаційним адміністративним судом прийнято постанову, якою Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» залишиено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 у справі № 826/9227/16, залишено без змін.

Як у позовній заяві, так і у заяві від 03.04.2020 на усунення недоліків позовної заяви позивач зазначає, що розгляд справи № 826/9227/16 фактично був пов`язаний із вирішенням питання доступу до правосуддя позивача, основною перешкодою у якому були штучно створені податковим органом проблеми у вигляді податкових повідомлень-рішень, за оскарження яких потрібно було сплатити судовий збір, розмір якого був занадто високим, а сплата якого б спричинила банкрутство позивача.

Натомість суд звертає увагу позивача, що оскарження ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва про залишення позовної заяви позивача у справі № 826/9227/16 без руху щодо повернення позову не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з новим позовом та не змінює правила обрахунку строків на оскарження таких рішень.

Порушення норм процесуального права при первинному зверненні до суду не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки чинне процесуальне законодавство та з питань сплати судового збору чітко та недвозначно регламентувало порядок звернення до суду, який був порушений позивачем.

Тобто, пропуск строку звернення до суду стався внаслідок власних дій позивача.

Суд повторно акцентує увагу позивача на тому, що судові рішення, відповідно до яких попередній позов було залишено без руху та надалі повернуто та, як наслідок оскарження ухвали щодо повернення позову, яка залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з новим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивачу було відомо у жовтні/листопаді 2015 року, з моменту отримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, натомість до суду з цим позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015: № 0004882202 та № 00048922022, позивач мав право звернутись у строк до жовтня/листопада 2018 року з дотриманням норм процесуального закону та з питань сплати судового збору.

Звернення позивача до суду у 2016 році з позовом по справі № 826/9227/16 у строк визначений законодавством України для оскарження податкових повідомлень-рішень не зупиняє перебіг такого строку та не дає права на їх поновлення щодо звернення з новим позовом, поза межами строку, наданого для оскарження податкових повідомлень-рішень.

При цьому, посилання позивача у заяві на усунення недоліків позовної заяви та у письмових пояснень від 06.04.2020 на те, що ситуація, яка фактично була спровокована податковим органом внаслідок проведення з грубим порушенням норм матеріального права у 2015 році перевірки та у подальшому випасання повідомлень рішень привели до майже повного припинення господарської діяльності позивача є безпідставними, оскільки такі посилання не встановлені під час судового розгляду, а відтак не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду та, як наслідок відсутні підставі для поновлення таких строків на звернення до суду з даним позовом. Такі посилання позивача, по суті є лише емоційним навантаженням, яке не має значення для цілей вирішення питання про дотримання строку звернення до суду.

Також не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду посилання позивача у заяві на усунення недоліків позовної заяви те, що на підприємстві працює досить велика кількість співробітників, а тому враховуючи високий рівень соціальної відповідальності керівництвом підприємства вживаються всі можливі заходи для своєчасної виплати заробітної платні та сплати всіх податків та зборів до державного та місцевого бюджетів, оскільки вказані посилання позивача не змінюють порядок обрахунку судом строку звернення до суду.

Так, дійсно за звернення до суду у 2016 році щодо оскарження спірних рішення на загальну суму 66 968 026,80 грн. позивачу, у відповідності до Закону України «Про судовий збір», потрібно було сплатити судовий збір у розмірі 1 004 520,40 грн. (1,5% від 66 968 026,80 грн.).

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни у Законі України «Про судовий збір», відповідно до яких статтю 4 Закону доповнено словами «не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Тобто, починаючи з 03.10.2017 сплата судового збору за звернення юридичної особи до адміністративного суду з позовом майнового характеру не повинена була перевищувати 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2017 році складало 560 000 грн. (1600 грн. - у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб).

Відтак, у вказаний строк позивач не був позбавлений можливості звернутися в межах строку звернення до суду із сплатою значно меншої суми судового збору.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що причини пропуску звернення 17.03.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальний науково-виробничий центр «Фобос» до суду з позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015 № 0004882202 та № 0004892202, є неповажними та, як наслідок суд не вбачає належних підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом, а отже позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. 123, п. 9 ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.

Позовну заяву повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 -- 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX.

Суддя О.А. Кармазін