Рішення № 88644413, 08.04.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/158/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Чернівецького прикордонного загону (31 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року;

- зобов`язати Чернівецький прикордонний загін (31 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2005 року по 2018 рік проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, однак при звільненні з військової служби відповідачем не було надано йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби. Позивач вказує, що звертався до командира військової частини з клопотанням щодо виплати йому зазначеної компенсації, однак, отримав відмову, оформлену в листі від 21.10.2019р., обґрунтовану тим, що в особливий період надання деяких додаткових відпусток припинено, а виплата грошових компенсацій не передбачена.

Таку бездіяльність Чернівецького прикордонного загону позивач вважає протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист. У зв`язку з цим вказує, що чинним законодавством передбачено, що право на додаткову відпустку УБД містить як право на отримання, так і право на її грошову компенсацію, незалежно від причини її невикористання.

Позивач зазначає, що згідно чинного законодавства, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки УБД, припиняється. Однак, законодавством гарантовано грошову компенсацію у всіх випадках невикористання додаткової відпустки УБД, оскільки, на думку позивача, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відповідач у поданому до суду відзиві зазначив про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення з огляду на те, що згідно з положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпустки як учасникам бойових дій. Відповідач вважає, що оскільки під час дії особливого періоду надання щорічних додаткових відпусток та деяких додаткових відпусток припинено, то їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду не передбачено, у зв`язку з чим, додаткова відпустка, що не надавалась учаснику бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. Відповідно, компенсація за невикористану додаткову відпустку, на думку відповідача, не виплачується.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що кошторисними призначеннями ДПС України у 2015-2018 роках не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за відпустки, як учасникам бойових дій. Такі кошти Чернівецькому прикордонному загону не надходили. При цьому, компенсація за невикористані додаткові відпустки не входить до жодного з видів забезпечення військовослужбовців.

Відтак, відповідач вважає, що їх дії є правомірними, вчинені в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Ухвалою суду від 10.02.2020р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в Державній прикордонній службі України (ДПС України), зокрема, у військовій частині 2195 та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, виданого 20.10.2015р. серії НОМЕР_2 (а.с.12).

Згідно з наказом начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковника О.Вовка (по особовому складу) від 02.10.2018р. №257-ОС, позивача звільнено з військової служби за пп. "ґ" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Збройних сил України (а.с.36).

Згідно з наказом начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковника О.Вовка (по особовому складу) від 03.10.2018р. №261-ОС (по особовому складу), позивача звільнено з військової служби у запас Збройних сил України та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03.10.2018р. (а.с.13).

Крім того, згідно з наказом від 03.10.2018р. №261-ОС позивачу, зокрема, слід виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних роки служби в сумі 60106грн. 88коп.; виплатити премію в розмірі встановлених відсотків посадового окладу з 1 по 3 жовтня 2018 року. Грошову допомогу для оздоровлення за 2018 рік отримав (а.с.13).

Виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, вказаним наказом не передбачено.

Позивач 11.10.2019р. звернувся до командира військової частини 2195 з клопотанням, у якому, зокрема, просив здійснити йому виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій (а.с.49).

Листом від 21.10.2019р. №11/І-96 відповідач роз`яснив позивачу, зокрема, що під час дії особливого періоду надання щорічних додаткових відпусток та деяких додаткових відпусток припинено, то їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду не передбачено, у зв`язку з чим, додаткова відпустка, що не надавалась учаснику бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. Відповідно, компенсація за невикористану додаткову відпустку, не виплачується (а.с.14).

Позивач вважає, що відповідач при його звільненні з військової служби протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки УБД. У зв`язку з цим, звернувся до суду з даним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

У відповідності до ч.1 ст.4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996р. №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.

Так, згідно з наведеною нормою, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

В силу п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і надалі, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абз.2 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII).

За змістом п.17 ст.10-1 Закону №2011-XII-19 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

У відповідності до п.18 ст.10-1 Закону №2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п.19 ст.10-1 Закону №2011-XII).

Пунктом 21 ст.10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993р. №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим законом України від 17.03.2014р. №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

При вирішенні спору суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16.05.2019р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Указане рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р.

Верховний Суд у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Велика палата Верховного Суду у пунктах 31, 32 вищевказаної постанови також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2)грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Відповідно до п.3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ (п.34 постанови Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019).

Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки.

Щодо посилань відповідача на відсутність відповідних коштів, зокрема, не передбачення їх кошторисами ДПС України, суд зазначає, що такі обставини не можуть бути обґрунтованими підставами для перешкод у реалізації права військовослужбовця, гарантоване чинним законодавством, тобто самою державою.

Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Відповідно до посвідчення від 20.10.2015р. серії НОМЕР_2 позивач є учасником бойових дій.

Позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, що підтверджується довідкою військової частини 2195 від 05.02.2020р. №12/42, відтак набув право на отримання грошової компенсації замість них, у зв`язку із звільненням зі служби (37).

Отже, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст.245 КАС України, та неправомірність дій відповідача у вищевказаній частині, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року.

За таких обставин, суд доходить висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік. Натомість, позивачем доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно з ч.1,2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його відшкодування, передбачені ст.139 КАС України.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Стаття 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що 31.01.2020р. між ОСОБА_1 та адвокатом Зімніцькою О.О., що діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №299 від 27.02.2015р., укладено договір про надання правової допомоги (а.с.16).

Пунктом 2.1. договору від 31.01.2020р. встановлено, що послуги надаються замовнику, зокрема, шляхом складання процесуальних документів - запитів, позовних заяв, відзивів, заперечень, клопотань, скарг, апеляційних, касаційних скарг та підписання указаних у наведеному переліку документів (а.с.16).

Відповідно до п.5.1. договору від 31.01.2020р. виконавець (адвокат) надає послуги замовнику за договором платно, в розмірі, обумовленому окремою угодою (а.с.16 на звороті).

Згідно Додаткової угоди, що є додатком №1 до договору від 31.01.2020р. розмір оплати послуг адвоката по даному договору розраховується наступним чином:

- складання запитів - 200грн. за 1 запит;

- підготовка правової позиції, збирання доказів, аналіз судової практики та законодавства, ксерокс документів - 400грн.;

- складання позовної заяви до суду - 2100грн.;

- участь у одному судовому засіданні - 1200грн. (а.с.17).

Згідно Акту прийому-передачі виконаних робіт від 05.02.2020р. адвокатом послуги вартістю 2700грн. згідно з описом робіт(наданих послуг):

- складання запиту до Чернівецького прикордонного загону від 03.02.2020р. №5/20 (30хв.) - 200грн.;

- підготовка правової позиції, збирання доказів, аналіз судової практики та законодавства; ксерокс документів (4год.) - 400грн.;

- складання позовної заяви до Чернівецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (в тому числі друк та формування додатків до позову) (9год.) - 2100грн. (а.с.19).

Всього загальна вартість наданих за договором від 31.01.2020р. адвокатом послуг становить 2700грн. (а.с.19).

Відповідно до квитанції №12236318FF від 05.02.2020р. позивачем сплачено за послуги адвокату 2700грн. (а.с.20).

Таким чином, згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги сплачено 2700грн.

Приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає обґрунтованими витрати на оплату послуг адвоката згідно з переліком, визначеним в Акті прийому-передачі наданих послуг. Такі послуги (роботи) підтверджуються матеріалами справи, а відтак підтвердженими є і витрати на їх оплату.

Щодо клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правової допомоги, викладеному у відзиві, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).

При цьому, в силу ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги відповідач обґрунтовував його, зокрема, тим, що послуга адвоката зі складання позовної заяви до суду є неспівмірною з вартістю такої послуги та часом, який на неї витрачено (9год.), оскільки, на думку відповідача, позов ґрунтується на позиції Верховного суду, висловленій у зразковій справі, крім того, дана справа є справою незначної складності.

Однак, суд звертає увагу на те, що розмір витрат на вказану послугу був передбачений Додатковою угодою, що є додатком №1 до договору від 31.01.2020р., та з самого початку не залежав від витраченого на таку послугу часу. Умовами договору від 31.01.2020р. та додатком до нього не обумовлено погодинної оплати послуг адвоката. Тобто, час витрачений на послугу зі складання позову до Чернівецького окружного адміністративного суду - 9годин, зазначено в якості інформації, а не критерію для обрахунку вартості. Крім того, сума 2100грн. за послугу адвоката зі складання позову, на думку суду, не є завищеною.

У зв`язку з цим, суд вважає необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу у цій справі.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат між сторонами, з урахуванням ч.1 ст.139 КАС України та вище наведених висновків щодо обґрунтованості таких витрат, суд вважає, що на користь позивача слід присудити понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2700грн. за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецького прикордонного загону (31 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 134, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Чернівецького прикордонного загону (31 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року.

3. Зобов`язати Чернівецький прикордонний загін (31 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 жовтня 2018 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецького прикордонного загону (31 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2700 (дві тисячі сімсот) грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Герцена,2-А, м.Чернівці, 58022, код ЄДРПОУ14321682)

Суддя В.О. Кушнір