Рішення № 88643688, 08.04.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2020 р. справа № 300/372/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Левкуна Дмитра Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

Левкун Дмитро Дмитрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01.01.2012 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2012 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування`та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером і з 13.01.1992 отримує пенсію за віком. Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії та встановлення підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано - на 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснити перерахунок пенсії із 01.01.2012 та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку. Однак, листом від 11.12.2019 №1558/к-15 їй відмовлено у підвищенні пенсії з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», якою встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 43,52 грн. Позивач не погоджується з такою позицією органу пенсійного фонду України та вважає, що оскільки є особою, яка є потерпілою від політичних репресій та є членом сім`ї, яку було примусово переселено, що підтверджується відповідним посвідченням та довідкою, тому згідно наведеного закону має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2012.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 поновлено Левкуну Дмитру Дмитровичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що з 13.01.1992 ОСОБА_1 , на підставі поданої нею заяви до управління - 13.04.1992, призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991. Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводяться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Оскільки, на даний час не прийнято інших законодавчих актів, які б визначали розмір підвищення громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, виплата ОСОБА_1 , продовжується в розмірах визначених постановою КМУ №654 від 16.07.2008, яка є чинною і зміни до якої не вносились а тому, в управління відсутні законні підстави для перерахунку позивачу розміру підвищення, як члену сім`ї осіб, що необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані. Пенсія, позивачу перерахована та виплачується згідно з чинним законодавством.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, заявленого у відзиві на позовну заяву про розгляд справи за позовом Левкуна Дмитра Дмитровича , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання до їх вчинення в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Знідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду україни в Івано-Франківській області та одержує пенсію за віком з 13.01.1992 року.

Управлінням інформаційних технологій Управління Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області 02.02.1993 ОСОБА_1 видано довідку про реабілітацію №3/3-155-р, втім, що ОСОБА_10 1898 року народження та ОСОБА_6 1909 року народження, як сім`я посібника учасникам Організації українських націоналістів, 30 жовтня 1950 року з с. Шепарівці Коршівського району Станіславської області виселені на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Разом з ними вивезені неповнолітні діти: ОСОБА_7 1938 року народження, ОСОБА_8 1936 року народження та ОСОБА_9 1942 року народження. З обліку спецпоселення ОСОБА_7 і ОСОБА_9 зняті 13.09.1954 року, ОСОБА_8 - 05.06.1958 року а ОСОБА_10 і ОСОБА_6 - 10.07.1958 року. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 31.07.1959 року справа відносно ОСОБА_10 і ОСОБА_6 переведенням закрита з поверненням їм конфіскованого майна або його вартості (13).

Коломийською міською радою 21 січня 1996 р., позивачці видано посвідчення серія НОМЕР_1 , згідно якого вона набула офіційного статусу реабілітованої та потерпілої від політичних репресій на Україні (а.с.8).

Позивач 19.11.2019 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Листом від 11.12.2019 № 1558/к-15 відповідачем відмовлено у проведенні такого перерахунку пенсії позивача (а.с.14-16).

Як видно зі змісту наведеного листа, підставами для відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 слугувало те, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» з 1 вересня 2008 встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 43,52 грн., яке позивачці виплачувалось і виплачується по сьогоднішній день.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який до 13.03.2018 мав назву Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.

Відповідно до статті 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реабілітованими особами належить вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Статтями 3, 4 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладається на обласні, міські і районні Ради народних депутатів.

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована у Мінюсті 27.12.2005 за № 1566/11846, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Згідно з частиною четвертою цієї статті мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) установлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

З долучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що позивачці встановлено та виплачується надбавка до пенсії у розмірі, визначеному Постановою № 654, - тобто в меншому розмірі, аніж той, що встановлений пунктом «г» статті 77 Закону №1788-ХІІІ.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення Закону №1788-ХІІІ, а не Постанова КМУ №654.

Отже, відповідач протиправно виплачує позивачці підвищення до пенсії в розмірі, визначеному Постановою №654, внаслідок чого розмір надбавки є суттєво меншим за той, що підлягає виплаті реабілітованим особам на підставі пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІІ. За таких обставин дії відповідача щодо відмови виплачувати ОСОБА_1 надбавку до пенсії у розмірі, визначеному пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІІ, є протиправними.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 21.11.2018 у справі №446/1563/16-а та у справі №345/1416/17 від 14.02.2019, а тому відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що позивач є членом сім`ї, яку було примусово переселено, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, суд дійшов висновку, що позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII, із заявою про підвищення такої надбавки ОСОБА_1 звернулась до органу пенсійного фонду 19.11.2019, тому на переконання суду таке підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має бути встановлено з часу звернення особи про встановлення такої надбавки, а саме - з 19.11.2019 року а не з 01.01.2012 року як того просить позивач.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачу як примусово переселеного члена сім`ї, особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, належить виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Оскільки, відповідач неправомірно виплачував позивачу підвищення до пенсії відповідно до Постанови № 654, його слід зобов`язати здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 19.11.2019 (з часу її звернення про встановлення такої надбавки), з урахуванням виплачених сум.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково.

Оскільки, позивач звільнена від сплати судового збору, то на підставі статті 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають на користь позивача.Левкун Дмитро Дмитрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01.01.2012 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2012 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування`та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером і з 13.01.1992 отримує пенсію за віком. Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії та встановлення підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано - на 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснити перерахунок пенсії із 01.01.2012 та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку. Однак, листом від 11.12.2019 №1558/к-15 їй відмовлено у підвищенні пенсії з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», якою встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 43,52 грн. Позивач не погоджується з такою позицією органу пенсійного фонду України та вважає, що оскільки є особою, яка є потерпілою від політичних репресій та є членом сім`ї, яку було примусово переселено, що підтверджується відповідним посвідченням та довідкою, тому згідно наведеного закону має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2012.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 поновлено Левкуну Дмитру Дмитровичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що з 13.01.1992 ОСОБА_1 , на підставі поданої нею заяви до управління - 13.04.1992, призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991. Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводяться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Оскільки, на даний час не прийнято інших законодавчих актів, які б визначали розмір підвищення громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, виплата ОСОБА_1 , продовжується в розмірах визначених постановою КМУ №654 від 16.07.2008, яка є чинною і зміни до якої не вносились а тому, в управління відсутні законні підстави для перерахунку позивачу розміру підвищення, як члену сім`ї осіб, що необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані. Пенсія, позивачу перерахована та виплачується згідно з чинним законодавством.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, заявленого у відзиві на позовну заяву про розгляд справи за позовом Левкуна Дмитра Дмитровича , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання до їх вчинення в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Знідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду україни в Івано-Франківській області та одержує пенсію за віком з 13.01.1992 року.

Управлінням інформаційних технологій Управління Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області 02.02.1993 ОСОБА_1 видано довідку про реабілітацію №3/3-155-р, втім, що ОСОБА_10 1898 року народження та ОСОБА_6 1909 року народження, як сім`я посібника учасникам Організації українських націоналістів, 30 жовтня 1950 року з с. Шепарівці Коршівського району Станіславської області виселені на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Разом з ними вивезені неповнолітні діти: ОСОБА_7 1938 року народження, ОСОБА_8 1936 року народження та ОСОБА_9 1942 року народження. З обліку спецпоселення ОСОБА_7 і ОСОБА_9 зняті 13.09.1954 року, ОСОБА_8 - 05.06.1958 року а ОСОБА_10 і ОСОБА_6 - 10.07.1958 року. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 31.07.1959 року справа відносно ОСОБА_10 і ОСОБА_6 переведенням закрита з поверненням їм конфіскованого майна або його вартості (13).

Коломийською міською радою 21 січня 1996 р., позивачці видано посвідчення серія НОМЕР_1 , згідно якого вона набула офіційного статусу реабілітованої та потерпілої від політичних репресій на Україні (а.с.8).

Позивач 19.11.2019 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Листом від 11.12.2019 № 1558/к-15 відповідачем відмовлено у проведенні такого перерахунку пенсії позивача (а.с.14-16).

Як видно зі змісту наведеного листа, підставами для відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 слугувало те, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» з 1 вересня 2008 встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 43,52 грн., яке позивачці виплачувалось і виплачується по сьогоднішній день.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який до 13.03.2018 мав назву Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.

Відповідно до статті 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реабілітованими особами належить вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Статтями 3, 4 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладається на обласні, міські і районні Ради народних депутатів.

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована у Мінюсті 27.12.2005 за № 1566/11846, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Згідно з частиною четвертою цієї статті мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) установлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

З долучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що позивачці встановлено та виплачується надбавка до пенсії у розмірі, визначеному Постановою № 654, - тобто в меншому розмірі, аніж той, що встановлений пунктом «г» статті 77 Закону №1788-ХІІІ.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення Закону №1788-ХІІІ, а не Постанова КМУ №654.

Отже, відповідач протиправно виплачує позивачці підвищення до пенсії в розмірі, визначеному Постановою №654, внаслідок чого розмір надбавки є суттєво меншим за той, що підлягає виплаті реабілітованим особам на підставі пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІІ. За таких обставин дії відповідача щодо відмови виплачувати ОСОБА_1 надбавку до пенсії у розмірі, визначеному пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІІ, є протиправними.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 21.11.2018 у справі №446/1563/16-а та у справі №345/1416/17 від 14.02.2019, а тому відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що позивач є членом сім`ї, яку було примусово переселено, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, суд дійшов висновку, що позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII, із заявою про підвищення такої надбавки ОСОБА_1 звернулась до органу пенсійного фонду 19.11.2019, тому на переконання суду таке підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має бути встановлено з часу звернення особи про встановлення такої надбавки, а саме - з 19.11.2019 року а не з 01.01.2012 року як того просить позивач.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачу як примусово переселеного члена сім`ї, особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, належить виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Оскільки, відповідач неправомірно виплачував позивачу підвищення до пенсії відповідно до Постанови № 654, його слід зобов`язати здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 19.11.2019 (з часу її звернення про встановлення такої надбавки), з урахуванням виплачених сум.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково.

Оскільки, позивач звільнена від сплати судового збору, то на підставі статті 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 19.11.2019 року відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.