Рішення № 88643173, 06.04.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2020 року справа № 340/177/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Головного управління Держгеокадстру у Кіровоградській області, вул. Ак. Корольова,26, м. Кропивницький,25030

про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадстру у Кіровоградській області (№11-9893/14-19-СГ від 21.12.2019р.) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 5,28 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Олександрійського району Кіровоградської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадстру у Кіровоградській області у встановлений чинним законодавством термін надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 5,28 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Олександрійського району Кіровоградської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в листопаді 2019 року він звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 5,28 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Олександрійського району Кіровоградської області. Однак, відповідач оскаржуваним наказом відмовив позивачу у задоволенні цієї заяви, пославшись на відсутність у позивача доказів членства у фермерському господарстві. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулась до суду, за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 05.02.2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.20-21).

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наголошує, що заява позивача була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства, за наслідками якої винесено відповідний наказ, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 22.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 5.28 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Олександрійського району Кіровоградської області.

Наказом від 21.12.2019 року за №11-9893/14-19-СГ позивачу відмовлено в задоволені позовних вимог на підставі відсутності інформації про членство у сільськогосподарському підприємстві (а.с.11).

Позивач, не погоджуючись з зазначеним вище наказом, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України ("Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності") громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм ЗК України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Відповідно до ч.6. ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

До заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою додано: графічні матеріали із зазначенням бажаного розташування земельної ділянки, копія паспорта та ідентифікаційного номера, копію трудової книжки та копію свідоцтва про здобуття освіти (а.с.3-10).

Враховуючи викладене, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовило в надані дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, які не передбачені ЗК України.

З врахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що ЗК України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що із аналізу статей 118, 122 ЗК України вбачається, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні ним вимог вказаних статей ЗК України.

Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що підставою для такої відмови зазначено не належність ОСОБА_1 до громадян - членів фермерського господарства.

Перевіряючи ці обставини, суд виходив з того, що позивачем в повному обсязі виконано вимоги частини 6 статті 118 ЗК України.

Заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою містила: графічні матеріали із зазначенням бажаного розташування земельної ділянки, копія паспорта та ідентифікаційного номера, копію трудової книжки та копію документу про освіту. Відповідачем не спростовується отримання вказаних документів.

На переконання суду, наявність таких документів надає можливість відповідачеві повністю перевірити подану заяву на відповідність всім вимогам законодавства. Зокрема, графічні матеріали надають можливість перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки; трудова книжка, надає можливість перевірити досвід роботи у сільському господарстві, тобто не порушено вимоги статті 121 ЗК України; трудову книжку надано на вимогу ч.6 ст.118 ЗК України. Своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за таким цільовим призначенням позивач не реалізовував.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Між тим, у оскаржуваному рішенні відсутні будь-які посилання на невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки.

У свою чергу, ст. 118 ЗК України не передбачено обов`язку особи, яка подає клопотання про надання земельної ділянки у власність подавати схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею відповідачу забороняється.

Таким чином, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв не у межах і не у спосіб, визначений ЗК України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно цієї ж статті державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Слід також зазначити, що в рамках адміністративного судочинства бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).

Отже, стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, відмова в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою мотивована виключно тим, що ОСОБА_1 не є членом фермерського господарства.

При цьому, відповідач не перевіряв та не надавав оцінку документам, доданим позивачем до відповідної заяви.

За таких обставин, суд позбавлений можливості дослідити та надати оцінку рішенню відповідача за наслідками перевірки цих документів. Це означає, що вимога про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є передчасною.

Водночас, ч. 2 ст. 9 КАС України надає суду право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає за необхідне для повного захисту прав та законних інтересів позивача зобов`язати відповідача повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 5.28 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Олександрійського району Кіровоградської області.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час повторного розгляду заяви позивача та дотримуючись порядку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, встановленого ч.ч.6, 7 ст.118 ЗК України, відповідач, за умови встановлення відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу (якими є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), повинен за заявою позивача прийняти рішення про надання такого дозволу. Натомість відмовляючи у наданні дозволу відповідач зобов`язаний навести усі підстави для відмови з посиланням на норми законодавства, якими такі підстави встановлені.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, за сукупністю встановлених фактичних обставин справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відтак суд прийшов до висновку, що спірний наказ не відповідає принципам управлінської діяльності, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України, оскільки винесений відповідачем необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно, всупереч повноваженням відповідача та вимогам чинного законодавства, що призвело до порушення права позивача на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Отже, такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-9893/14-19-СГ від 21.12.2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39767636) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ін.код НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 5.28 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Олександрійського району Кіровоградської області, з урахуванням висновків суду, та прийняти законне та обґрунтоване рішення, не виходячи за межі статті 118 Земельного кодексу України.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ін.код НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору в сумі 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 07.04.2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко