Рішення № 88642350, 08.04.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/905/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, зобов`язання Головного територіального управління юстиції у Волинській області або його правонаступника – Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виплатити вихідну допомогу при звільненні у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з Головного територіального управління юстиції у Волинській області у зв`язку з ліквідацією йому не була виплачена вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку, що є порушення приписів статті 44 Кодексу законів про працю України. Досудовим врегулюванням спору не вдалося вирішити питання виплати вихідної допомоги.

Позивач вважає, оскільки на день його звільнення статтею 87 Закону України “Про державну службу” не було передбачено виплати вихідної допомоги у випадку ліквідації підприємства, установи, організації, тому необхідно застосовувати Кодекс законів про працю України, а саме статтю 44 цього Кодексу, де передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 зазначеного Кодексу працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Ухвалою судді від 21 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.45).

У відзиві на позовну заяву від 06.03.2020 вих. № 09.1-09/20/506 (а.с.51-55) Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з даним відповідачем. А тому відсутні підстави для зобов`язання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити спірну допомогу. Крім того, вважає помилковими та необґрунтованими твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм статей 40, 44 Кодексу законів про працю України, оскільки нормами спеціального закону, яким є Закон України “Про державну службу” (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з державної служби), не було передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 цього Закону. У зв`язку з вищенаведеним просить відмовити у задоволенні позову повністю.

У відзиві на позовну заяву від 06.03.2020 вих. № 09.1-09/498 (а.с.80-83) Головне територіальне управління юстиції у Волинській області просить відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки позивача звільнено з державної служби відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, а на момент виникнення спірних правовідносин стаття 87 цього Закону не містила підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні за цим пунктом наведеного закону. Крім того, звертає увагу на те, що нормами наведеного спеціального закону врегульовано питання звільнення державних службовців та передбачено виключні підстави для виплати середньої місячної заробітної плати.

Ухвалою суду від 13 березня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (а.с.85).

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 працював в органах юстиції Волинської області з 15 січня 1996 року по 16 червня 2006 року та з 09 липня 2007 року по 30 грудня 2019 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.11-33).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.12.2019 № 1520/3 “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено з посади заступника начальника Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти - начальника відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Волинській області 30 грудня 2019 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу” у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з припиненням державної служби. Відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки” наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки (а.с.34-35).

Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області не виплачено позивачу вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, у зв`язку з чим позивач звернувся до цього відповідача із заявою від 31 січня 2020 року про її виплату на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України (а.с.40-41). Однак листом від 07.02.2020 вих. № 774/478/10.3-06/10.3 Головне територіальне управління юстиції у Волинській області відмовило ОСОБА_1 у виплаті вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, оскільки у разі звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати цієї вихідної допомоги (а.с.42).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу” (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Статтею 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною 3 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною 4 ст. 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 “Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади”, який набрав чинності 25.09.2019, частину першу статті 87 Закону №889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне.

Разом з тим, як зазначалося судом вище, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід також застосувати норми законодавства про працю, а саме Кодекс законів про працю України.

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України гарантує працівнику, в тому числі і державному службовцю, право на отримання під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Таким чином, приймаючи наказ від 26.12.2019 № 1520/3 “Про звільнення ОСОБА_1 ” в частині звільнення позивача з посади у зв`язку з ліквідацією державної установи, Головне територіальне управління юстиції у Волинській області зобов`язане було також застосувати до спірних правовідносин положення статті 44 Кодексу законів про працю України та здійснити виплату позивачу, як працівнику, під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

З наведених підстав суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, а тому позов слід задовольнити шляхом визнання бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Волинській області протиправною щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні у зв`язку з ліквідацією вказаної установи, та зобов`язання цього відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Стосовно позовних вимог, звернутих до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач перебував у відносинах публічної служби у період з 09 липня 2007 року по 30 грудня 2019 року із Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.11-33). Станом на день розгляду даної справи запис про припинення юридичної особи Головного територіального управління юстиції у Волинській області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, а отже, Головне територіальне управління юстиції у Волинській області не припинено, у зв`язку з чим в частині позовних вимог до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) слід відмовити.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного територіального управління юстиції у Волинській області судовий збір в сумі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції №10 від 19.02.2020 (а. с. 7).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області.

Зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Волинській області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, будинок 1, код ЄДРПОУ 34827061) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Д. Ковальчук