Рішення № 88642217, 30.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

30 березня 2020 р. Справа № 120/139/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні в місті Вінниці адміністративну справу за позовом:

Балинського Дмитра Олександровича, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_2 Дмитро ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ №2-16163/15-19-СГ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18 вересня 2019 року, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Пенківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся через свого законного представника ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки: сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523984300:01:002:0181 (загальна площа 8 га), орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із заявників окремо, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району. Вінницької області (за межами населеного пункту), додавши до клопотання ряд необхідних документів.

Наказом від 18 вересня 2019 року відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу. Відмова мотивована тим, що в клопотанні не зазначено який вид документації бажає отримати заявник, окрім того, відповідач вказує в оскаржуваному наказі земельна ділянка розташована на схилі крутизною 3-7 градусів, а тому, відповідач вважає, що вказані обставини є підставою, у відповідності до вимог ст. 118 ч.7 ЗК України, у відмові в наданні вищевказаного дозволу.

Позивач вважає, вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

21.02.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що підставою відмови відповідно до наказу №2-16163/15-19-СГ від 18.09.2019 року є те, що у клопотанні не зазначено який саме вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій», окрім іншого зазначена па графічних матеріалах земельна ділянка г розмішеною на схилах крутизною 3-7 градусів.

Позивач у своєму клопотанні зазначає про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для ведення садівництва. Однак, земельна ділянка з якої хоче отримати частину у власність відноситься до земель запасу (16.00). Тобто, в даному випадку, Позивач самостійно визначає та змінює цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0523984300:01:002:0181.

Крім того, варто зазначити, згідно листа відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.09.2019 року земельна ділянка зазначена на викопіюванні розміщена на схилах крутизною 3-5 градусів відповідно до плану землекористування колгоспу «Комуніст» села Пеньківки Томашпільського району Вінницької області.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель» забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Тобто, передача вищезазначеної земельної ділянки у власність громадянам буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Також відповідач вказує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки, такі дії виходять за межі, визначених законодавцем повноважень. Відтак, на думку відповідача, оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся через свого законного представника ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки: сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523984300:01:002:0181 (загальна площа 8 га), орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із заявників окремо, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району. Вінницької області (за межами населеного пункту), додавши до клопотання ряд необхідних документів.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16163/15-19-СГ від 18.09.2019 року відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, із цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).

У наказі відповідач посилається на ст. 79-1, ст. 118, ст. 122 Земельного кодексу України (зі змінами), Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 року № 295, та вказує, що відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі ЗК України), у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, враховуючи те, що дана земельна ділянка має схил 3-7 градусів, а тому, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель», забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Якщо земельна ділянка має схил більше 5 градусів, то вона не придатна для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в наданні дозволу на розробку з документації із землеустрою, суд зазначає таке.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся через свого законного представника ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та при цьому позивач посилався на ст.ст. 116, 118, 121 та 122 ЗК України.

Наказом відповідача №2-16163/15-19-СГ від 18.09.2019 року відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів.

Також зазначено, що відповідно до статті 47 Закону України «Про охорону земель» забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Якщо ділянка має схил більше 5 градусів, то вона не придатна для ведення особистого селянського господарства.

А тому, на думку відповідача, місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, що є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Статтею 47 Закону України «Про охорону земель» визначено, що використання ерозійно - та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладає додаткові зобов`язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому. А своєю відмовою відповідач надає оцінку можливим видам діяльності, які позивач може здійснювати у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.

Крім того, твердження про те, що земельна ділянка, яка має схил більше 5 градусів не придатна для ведення особистого селянського господарства, яке міститься в оскаржуваному наказі, норма ст.47 Закону України «Про охорону земель» не містить.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу від 27.01.2020 року з мотивів наведених у ньому, а тому позовна вимога про його скасування підлягає задоволенню.

Щодо пояснень відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що позивач у клопотанні вказує про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства, однак земельна ділянка, з якої бажає отримати частину у власність позивач відноситься до земель запасу (16.00), тобто в даному випадку позивач самостійно визначає та змінює цільове призначення земельної ділянки, то суд критично ставиться до таких з наступних мотивів.

Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із нормами абз 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в силу яких суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тому адміністративний суд під час перевірки правомірності оскаржуваної відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, повинен надати правову оцінку тим обставинам, що зазначені безпосередньо у наказі, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого акта. Отже, так як аргумент, що досліджується, у тексті оскаржуваного наказу не зазначений, такий у подальшому не може братися судом до уваги під час розгляду спору щодо оскарження відмови.

Ст. 19 Земельного кодексу визначено категорії земель за основним цільовим призначенням.

Відповідно до ч.2 ст.19 Земельного кодексу земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Зазначене відповідає і класифікації видів цільового призначення земель, затверджених Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року.

Таким чином в даному випадку бажана земельна ділянка є ділянкою сільського господарського призначення, але належить до земель запасу, так як не передана у власність чи користування громадян або юридичних осіб.

Крім того, стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки, які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає таке.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так само як і передача земельної ділянки у користування у даному випадку належить до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Крім того, надання земельної ділянки у користування є комплексним процесом, що складається з етапів надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розробки проекту вказаного проекту, його погодження та затвердження у встановленому Земельним кодексом України та прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд зазначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування, а тому заявлені позивачем вимоги є передчасними та за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру України у Вінницькій області.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право, при цьому не порушуючи права третіх осіб. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову у частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Пенківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) необхідно відмовити.

Одночасно суд ураховує, що в статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Зважаючи на протиправність оскаржуваного наказу, застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, на переконання суду, належним способом захисту, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Пенківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Також, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд вирішити процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

У даному ж випадку, суд не бачить підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

У силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Так, як Законом України "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору, розподілу судових витрат ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №2-16163/15-19-СГ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18 вересня 2019 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Пенківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням висновків, які викладені у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво Серії 1-АМ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Законний представник - Балинський Дмитро Олександрович (вул. Робітнича, 39, смт. Томашпіль Вінницької області, 24200, паспорт Серії НОМЕР_2 № НОМЕР_3 , засоби зв`язку: НОМЕР_4 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63 м. Вінниця, 21027 Засоби зв`язку: (0432) 51-39-60, код за ЄДРПОУ-39767547, електрона пошта: vinnytsia@land.gov.ua)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар