Ухвала суду № 88634345, 31.03.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/2712/20 2/335/1355/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 року м. Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Калюжна В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», третя особа Первинна організація профспілки металургів гірників України «Запорізький виробний алюмінієвий комбінат» про визнання звільнення за ініціативою роботодавця незаконним та стягнення виплат, належних працівнику від підприємства, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення позивача, зобов`язати відповідача оформити наказ про звільнення за власним бажанням позивача, стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні питання про відкриття провадження в цивільній справі суддею встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у статті 177 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року „Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах, подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору.

У відповідності до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позовна заяви містить дві вимоги немайнового характеру, тому за приписами пункту другого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання цієї позовної заяви становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 840,80 грн. за кожну немайнову вимогу окремо.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що позивачем заявлена одна майнова вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У свою чергу позивач посилається на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір”, як на підставу звільнення від сплати судового збору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. ст. 5 Закону України „Про судовий збір” передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Так, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, на яку поширюється дана норма Закону.

Проте, вирішуючи питання про прийняття позову в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні у розмірі 14032,41 грн., виходжу з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України „Про оплату праці”, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року становить 2102,00 грн.

Таким чином, позивачу за звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні необхідно подати суду документи про сплату судового збору у розмірі 840,80 гривень.

Крім того, позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 25.03.2020 № 26081704 на суму 840,80 грн.

Згідно із частиною 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

При перевірці зарахування судового збору до спеціального фонду Державного майна України, встановлено, що в автоматизованій системі «Д3» у графі вартісні показники неможливо створити автопоєднання з підтвердженням казначейства щодо сплати судового збору за подання цієї позовної заяви із квитанцією від 25.03.2020 № 26081704 на суму 840,80 грн., оскільки вона врахована раніше в цивільній справі № 335/2699/20.

Таким чином, позивачу необхідно надати новий оформлений належним чином оригінал платіжного документу про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. за позовом у даній справі.

Крім того, позивачем у позові заявлено позовну вимогу зменшення розміру належних до сплати позивачем судових витрат за подання позову до мінімального розміру судового збору, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Згідно ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

На переконання суду, особа, яка заявляє клопотання про зменшення сплати судового збору повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Як вбачається з заяви, достатніх доказів, які вказують на скрутне матеріальне становище позивачем не надано, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру судових витрат.

Інших підстав для зменшення розміру сплати судового збору судом не встановлено, позивачем не наведено.

Крім того, вимога позивача про зменшення розміру сплати судового збору не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки не є позовною вимогою.

Згідно з ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Зважаючи на зазначені недоліки позовної заяви її необхідно залишити без руху, а позивачу – надати строк для їх усунення недоліків, які були виявлені судом, шляхом сплати судового збору та наданням документів, що підтверджують сплату судового збору.

Керуючись, ст.ст. 175, 177, 185, 259-261 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», третя особа Первинна організація профспілки металургів гірників України «Запорізький виробний алюмінієвий комбінат» про визнання звільнення за ініціативою роботодавця незаконним та стягнення виплат, належних працівнику від підприємства – залишити без руху.

Надати позивачу строк – десять днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позову.

Роз`яснити, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява буде визнана неподаною та повернута відповідно до вимог ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Клопотання ОСОБА_1 про зменшення сплати судового збору залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: В.В. Калюжна