Рішення № 88629164, 10.03.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/ 305/20

Провадження № 2-а/522/17/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі Шеян І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 09.01.2020 року звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, по котрій просив суд поновити йому пропущений строк на звернення до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, постанову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ПН МОД 001932 від 23 грудня 2019 року про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 скасувати та провадження по справі закрити.

Позивач посилався на те, що він є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, прибув на територію України у пошуках притулку.

16.02.2017 року позивач звернувся за міжнародним захистом в Україні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Того ж дня, наказом ГУ ДМСУ в Одеській області №32 від 16.02.2017 р. Позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив дане рішення в порядку адміністративного судочинства. Остаточне рішення прийнято Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду 30.10.2019 року, коли касаційну скаргу позивача залишено без задоволення.

Позивач 23 грудня 2019 року звернувся до ГУ ДМСУ в Одеській області для продовження строку дії Довідки про звернення за захистом №009624, яка була продовжена до 25.12.2019 р. Проте у позивача було вилучено Довідку про звернення за захистом та було складено протокол про адміністративне порушення (ПР МОД 001911 від 23.12.2019 р.).

23.12.2019 р. за результатами розгляду була винесена постанова про накладання адміністративного стягнення у розмірі 1700 гривень на позивача (ПН МОД 001923 від 23.12.2019 р.).

Вважаючи, що відповідачем прийнято зазначену постанову протиправно, позивач вимушений звернутись до суду по захист своїх прав.

Ухвалою суду від 14.01.2020 року провадження у справі було відкрито у порядку спрощеного позовного провадження та справу призначено до розгляду на 30.01.2020 року.

До суду 30.01.2020 року з`явилися позивач та його представник. Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання про відкладення слуханням справи задля належної підготовки правової позицій відповідача Розгляд справи був відкладений на 10.03.2020 року.

04.02.2020 року відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в котрому в повному обсязі заперечували проти задоволення позовних вимог, на підставі того, що оскаржувану постанову відносно позивача винесено правомірно та всебічно дослідивши його твердження. Окрім того посилались на те, що надання статусу біженця та встановити, що відносно нього відбувалось переслідування з наданих фактів встановити не вбачалось за можливе.

До суду 10.03.2020 року з`явився позивач та його представник, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на задоволенні позовної заяви на підставі наведених у позовній заяві доказів.

До суду 10.03.2020 року з`явився представник відповідача, котрий проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову, на підставі наведених у відзиві на позовну заяву фактів.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, прибув на територію України у пошуках притулку.

16.02.2017 року позивач звернувся за міжнародним захистом в Україні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Того ж дня, наказом ГУ ДМСУ в Одеській області №32 від 16.02.2017р. позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив дане рішення в порядку адміністративного судочинства. Остаточне рішення було прийнято Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду 30.10.2019 року, коли касаційну скаргу позивача було залишено без задоволення.

23 грудня 2019 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Одеській області для продовження строку дії Довідки про звернення за захистом №009624, яка була продовжена до 25.12.2019 р., проте, у позивача було вилучено довідку про звернення за захистом та було складено протокол про адміністративне порушення (ПР МОД 001911 від 23.12.2019 р.)., за результатами розгляду якого була винесена постанова про накладання адміністративного стягнення у розмірі 1700 гривень на Позивача (ПН МОД 001923 від 23.12.2019 р.).

У зазначеному протоколі вказано, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилявся від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, проживав за недійсним документом або за документом, термін дії якого закінчився.

Однак, позивач не знав та не міг дізнатися про прийняте рішення 30.10.2019 року.

Довідка про звернення за захистом позивача була продовжена до 25.12.2019 року, тож на момент звернення за продовженням строку її дії у позивача був в наявності дійсний документ.

Не погоджуючись із вказаним рішенням по справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з дійсним позовом.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Стаття 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно частини 1 статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Між тим, стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Кодексом України про адміністративні правопорушення закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.

Статтею 268 КУпАП встановлено перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема: особа має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права; справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За змістом статей 245, 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, з урахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту неправомірності дій позивача покладається на відповідача.

Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошувалось, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Між тим, у матеріалах справи не міститься доказів, які б підтверджували наявності такої складової правопорушення як вина позивача (умислу чи необережності) у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, зокрема, такі докази не зазначені і в протоколі про адміністративне правопорушення.

Навпаки, згідно пояснень позивача та його представника, він приймав усі дії для легалізації свого проживання на території України та неодноразово звертався до керівництва міграційної служби щодо повідомлення нових обставин щодо притулку його на території України. Докази які б спростовували вказані пояснення суду не надано.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та недоведеність із боку відповідача наявності в діях позивача вини у вчиненні правопорушення за кваліфікацією ч.1 ст. 203 КУпАП.

Отже, відповідачем не було надано суду беззаперечних доказів, які б підтверджували вину позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, правомірність винесення постанови, що є безумовною підставою для задоволення позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вищевикладене свідчить про порушення законодавчих гарантій об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача та тягне за собою протиправність прийнятої ГУДМС за результатами розгляду цієї справи постанови про накладення адміністративного стягнення.

Таким чином, обставини адміністративного правопорушення, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають дійсності та суд вважає, що у позивача відсутня подія і склад адміністративного правопорушення.

Також, відповідно ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

При цьому, скасування постанови здійснюється судом без необхідності визнання такої протиправною в силу вичерпного переліку повноважень суду (ч. 3 ст. 286 КАС України) у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, ту обставину, що відповідачем не було надано до суду доказів в підтвердження вини позивача у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, тому суд приходить до висновку про те, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності була винесена без достатніх правових підстав та скасовує її.

Відповідно до ч.3 ст.159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд вважає, що слід поновити пропущений строк на подачу позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки позивач не володіє державною мовою, а пошук кваліфікованої правової допомоги зайняв тривалий час, що суд приймає як поважний привід.

Керуючись, ст. ст. 10, 23, 38, 245, 254, 256, 268, 289, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 102, 158-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Постанову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ПН МОД 001932 від 23 грудня 2019 року про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 скасувати та провадження по справі закрити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Приморський районний суд м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 березня 2020 року.

Суддя Ю.Б. Свячена