Рішення № 88625320, 07.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2020 року м. Київ № 640/2784/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

України у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивачі - громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач), в якому просять:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10.12.2018р. №115942 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 10.12.2018 р. №115942 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2019р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позов обґрунтовано тим, що в жовтні 2018 року подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Головного управління ДМС України в м.Києві для обміну тимчасових посвідок на постійне проживання НОМЕР_1 від 28.09.2007 року та НОМЕР_2 від 28.09.2007 року з причин їх непридатності у користуванні. Проте 20.12.2018р. на адресу позивачів надійшов лист про надсилання копії рішень про скасування позивачам дозволів на імміграцію в Україну. На думку позивачів, такі рішення відповідача суперечить вимогам чинного імміграційного законодавства України.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що у зв`язку з зверненням позивачів з клопотаннями щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні, відповідно до вказівки ДМС № 8-4806/2.1-13 від 07.06.2013 було здійснено перевірку матеріалів справи № 120637 вказаних громадян. Проведеною перевіркою матеріалів справи про документування посвідкою на постійне проживання встановлено, що 13.02.2007 позивачі звернулись до ВГІРФО Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві з питанням щодо надання їм дозволу на імміграцію в Україні згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», оскільки вони є батьками дітей, які народилися в Україні: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

28.09.2007 стосовно позивачів було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та видані посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_1 терміном дії безстроково.

Однак, відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну надається в межах квоти імміграції батькам, чоловікові (дружині) іммігранта та його неповнолітнім дітям. А згідно ст.9 ч.б п.6 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцію подаються такі документи: для осіб зазначених в пункті 6 частини 2 статті 4 цього Закону,- копії документа, що засвідчує їх родині стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Отже, на думку відповідача, оскільки діти позивачів були неповнолітніми, заяви в установленому законом порядку не могли бути оформлені. Таким чином, вказані рішення про надання дозволу на імміграцію суперечить вимогам імміграційного законодавства України.

До відзиву відповідачем також було додано матеріали особових справ позивачів.

Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2007 року УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянам Російської Федерації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

28.09.2007 року УПРФО ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_6 та ОСОБА_2 документовано посвідками на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, в яких зазначено місце реєстрації.

09.10.2007 р. ОСОБА_2 , 11.10.2007 р. ОСОБА_1 . Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

В жовтні 2018 року подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Головного управління ДМС України в м.Києві ( далі - ГУ ДМС України в м. Києві) для обміну тимчасових посвідок на постійне проживання с причин непридатності у користуванні, в зв`язку з чим, відповідно до вказівки ДМС № 8-4806/2.1-13 від 07.06.2013 було здійснено перевірку матеріалів справи № 120637 вказаних громадян.

Проведеною перевіркою матеріалів справи про документування посвідкою на постійне проживання встановлено, що 13.02.2017 ОСОБА_1 перебуваючи в Україні на законних підставах звернувся до ВГІРФО Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві з клопотанням щодо надання йому дозволу на імміграцію в Україну згідно п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки є батьком дітей, які народилися в м. Києві, Україна: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видане відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві).

Однак, відповідно до вказаної законодавчої норми дозвіл на імміграцію в Україну надається в межах квоти імміграції батькам, чоловікові (дружині) іммігранта та його неповнолітнім дітям. Згідно ст.9 ч. б п.6 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцій додаються такі документи: для осіб зазначених в пункті 6 частини 2 статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проте їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Оскільки, діти іноземця є неповнолітніми, заяви в установленому законом порядку не могли бути оформлені, що суперечить вимогам законодавства.

За результатами проведеної перевірки рішенням Головного управління державної міграційної служби України в м.Києві від 10.12.2018 р. №115942 видане громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Грозний, Чеченської Республіки, Росія, на підставі пункту 6 частини першої ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну виданий 28.09.2007 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 28.09.2007 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійно проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.

Також рішенням Головного управління державної міграційної служби України в м.Києві від 10.12.2018 р. №115942 видане громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженці м.Грозний, Чеченської Республіки, Росія, на підставі пункту 6 частини першої ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну виданий 28.09.2007 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 28.09.2007 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійно проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.

Не погоджуючись з такими рішенням відповідача позивачі і звернулись з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про імміграцію» особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Згідно ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983).

Пунктом 11 Порядку № 1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються, зокрема, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Відповідно до п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію, зокрема, формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Згідно з п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (п. 22 Порядку № 1983).

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п. 23 Порядку № 1983).

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321).

Відповідно до п. 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»; 2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 65 Порядку № 321 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Судом встановлено, що оскаржувані рішення рішенням Головного управління державної міграційної служби України в м.Києві від 10.12.2018 р. №115942 про скасування позивачам дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання прийняті на підставі двох Висновків стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У вказаних Висновках, в якості підстави прийняття рішення зазначено, що:

«По-перше, неповнолітні для того щоб набути статус іммігранта в Україні, повинні були отримати дозвіл на імміграцію за клопотанням батьків або законних представників, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Вказана вимога не виконана та її виконання суперечить вимогам законодавства України.

Крім того, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 ст. 29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно.

Пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано у інших випадках, передбачених законами України. Оскільки у сферах надання іноземцям та особам без громадянства дозволу на постійне проживання діють лише Закони України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про імміграцію», вказана правова норма застосовується у випадку виявлення фактів видачі дозволів на імміграцію на основі документів, що не підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 Закони України «Про імміграцію», або у разі встановлення інших порушень вимог вказаних Законів України при оформленні дозволу на імміграцію.

Вимогами пунктів 21, 22 Порядку провадження встановлено, зокрема, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відповідно до підпункту І пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок оформлення), посвідка на постійне проживання скасовується у разі скасування дозволу па імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також вилучається, визнається недійсною та знищується.».

На підставі вище викладеного, керуючись пунктом 6 частини першої стан і 12 Закону України «Про імміграцію», пунктами 21-23 Порядку провадження, підпункту І пункту 64. підпунктом 4 пункту 72 Порядку оформлення спеціаліст вважала би доцільним скасувати рішення УТТРФО ГУ МВС України в м.Києві від 28.09.2007 року про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

Аналогічні підстави та пропозиція зазначено у висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування рішення УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві від 28.09.2007 року про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 .

З наявних матеріалів справи та викладених пояснень сторін судом встановлено, що у 2000 році ОСОБА_1 вступив в Ісламський університет при Духовному управлінні мусульман України та був зареєстрований спочатку в гуртожитку університету за адресою: АДРЕСА_2 , згодом за адресою: АДРЕСА_3 . У 2001 році ОСОБА_2 вступила в той же університет та була також зареєстрована в гуртожитку університету за вказаними адресами.

26.12.2002р. у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в м.Києві народився син ОСОБА_3 . 24.07.2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 .

01.12.2003р. у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в м.Києві народилася дочка ОСОБА_4 . 30.12.2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 7496 ОСОБА_2 27.12.2003р. купила квартиру по АДРЕСА_1 .

29.07.2004р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в палаці одруження в м.Грозний, Російська Федерація зареєстрували шлюб.

25.07.2006 році у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в м.Києві народилася дочка ОСОБА_5 . 02.11.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві видано свідоцтво про народження дочки ОСОБА_9 серії НОМЕР_5 .

Таким чином, подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуваючи в Україні на законних підставах в лютому 2007 року звернулись до ВГІРФО Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві із заявами щодо надання їм дозволу на імміграцію в Україну згідно п.6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки є батьками дітей, які народилися в м.Києві, Україна.

Відповідно до п. 14 вказаного вище Порядку № 1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Таким чином, ВГІРФО Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві та УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві були проведені перевірки і досліджені правові підстави залишення на постійне проживання на території України позивачів та наявні документи, керуючись пунктом п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

Також як вбачається з матеріалів справи, для отримання дозволу на імміграцію позивачами були надані усі необхідні документи, згідно ст. 9 Закону України «Про імміграцію». Будь-яких зауважень до наданих документів на момент отримання дозволу УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві не виникло. Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, на момент отримання дозволу, визначених ст. 10 Закону України «Про імміграцію», у УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві не було, у зв`язку з чим 28.09.2007 року УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

Як вже було зазначено вище, 28.09.2007 року УПРФО ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_10 . ОСОБА_8 та ОСОБА_2 документовано посвідками на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, в яких зазначено місце реєстрації. 09.10.2007 р. ОСОБА_2 , 11.10.2007 р. ОСОБА_1 . Шевченківським РУ ГУ МВС України в м.Києві зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу, порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію» (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов`язки опікунів і піклувальників.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про імміграцію» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Пунктом 3 частини 3 статті 4 зазначеного закону передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закон України «Про громадянство» особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство» дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.

Таким чином, суд приходить до висновку, що діти позивачів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 м.Києва, і мають права на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до положень ч . 6 ст. 7 та ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство».

Отже, з підстав того, що позивачі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженців м.Києва, які мають права на набуття громадянства України за територіальним походженням і набули статус іммігрантів.

З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що батьки, як законні представники дітей, подали документи на отримання дозволу на імміграцію дитиною на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та подали документи стосовно того, що вони є батьками, іммігрантів, користуючись пунктом 6 частини 2 статті 4 цього Закону. Крім того, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 згідно довідки № 1281/14 від 11.11.2014 р. ГУ ДМС України в м.Києві з 04.09.2014 р. є громадянкою України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про імміграцію», заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечу формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу па імміграцію не приймається.

Судом встановлено, що у висновку про проведення перевірки щодо надання дозволу на імміграцію позивачам, відповідачем викладені припущення щодо протиправних дій, вчинених з боку посадових осіб (ВГІРФО Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві та УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві) при наданні дозволів на імміграцію.

Водночас, відповідачем не подано будь-яких доказів щодо порушення стосовно посадових осіб ВГІРФО Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві та УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві будь-яких службових розслідувань, дисциплінарних проваджень або притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення неправомірних дій під час видачі позивачам посвідок на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 та дозволів на імміграцію.

Також судом встановлено, що в оскаржуваних рішеннях ГУ ДМС України в м.Києві від 10.12.2018 р. зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачам скасовано з підстав п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: в інших випадках, передбачених законами України.

Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2)іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Водночас, відповідачем при винесенні оскаржуваних рішень чітко не зазначено іншої норми законодавства.

Доводи відповідача про те, що надання позивачами під час отримання дозволу не повного пакету документів, зокрема документу, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення, відсутність у малолітніх дітей дозволу на імміграцію, яких і не могло було через вік дітей, суд вважає необґрунтованими, оскільки під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою позивача жодних заперечень щодо комплектності поданих документів не повідомляв, адже відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про імміграцію" неподання особою всіх визначених законом документів є підставою для неприйняття заяви про надання дозволу на імміграцію.

Отже, в розумінні положень ст. 74 КАС України відповідачем не подано суду доказів того, що документи позивачів, на підставі яких 28.09.2007 року УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві надано дозвіл на імміграцію в Україну є незаконно виданими.

Відповідно до ч 2. ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Також пунктом 23 Порядку № 1983 передбачено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Водночас відповідачем не подано суду доказів щодо запрошення та повідомлення позивачів для надання пояснень під час розгляду питання та прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, що є порушенням п. 23 Порядку № 1983.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що на порушення прав та інтересів позивачів при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем не враховано факт існування у позивачів обставин, які унеможливлюють скасування наданого понад 11 роками раніше дозволу на імміграцію в Україну. Зокрема, рішення винесено відповідачем з порушенням Закону України «Про охорону дитинства».

Так статтями 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних (здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Отже нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.

Відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Отже відповідачем не враховано, що позивачі є законними представниками своїх неповнолітніх дітей. Відповідно, до ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягай 18-річиого віку та до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Така норма закріплена в п. 8 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150.

Крім того, відповідно до ст. 9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН від 20 листопада 1989 року, Конвенція (Конвенцію ратифіковано постановою BP №789-ХІІ від 27.02.91 (ст.9).

Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192 ,15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом № 166-V від 20.09.2006 (ст. 4).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10.12.2018р. №115942 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10.12.2018 р. №115942 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а; код ЄДРПОУ 42552598) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а; код ЄДРПОУ 42552598) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій