Рішення № 88624646, 06.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 року м. Київ № 826/17190/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві про зобов`язання відповідача врахувати для обчислення пенсії позивачу довідку, видану ПАТ "Стахановський вагонобудівний завод" та призначити пенсію.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно не враховано при обчисленні пенсії довідку, видану ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» від 05.04.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у письмовому відзиві на позов представник відповідача послався на зміст Постанови Кабінету Міністрів від 07.11.2014 року № 595, зокрема на те, що вказаною постановою було встановлено, що до 01.12.2014 року переміщення бюджетних установ підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, та їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважають незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку не передбаченому законом.

Ознайомившись з позиціями сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

31.08.2017 року Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві за проханням позивача листом за №13230/09/П-1131 звернулось до Стаханівського вагонобудівного заводу (Луганська область) з проханням надати довідку по заробітній платі з 01.1992 по 05.1997 років ОСОБА_1 , який працював на даному підприємстві за спеціальністю головний лікар медико-санітарної частини (дільниця 504), для обчислення пенсії за віком та інформацію про перейменування вище названої організації з зазначенням підстав про перейменування, якщо таке мало місце. ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» листом 10.11.2017 року за №960 надало позивачу таку довідку про заробітну плату для обчислення пенсії та іншу витребувану інформацію про організацію.

У серпні 2018 року, коли позивачу виповнилося 60 років, він звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із проханням провести розрахунок пенсії за віком та надати роз`яснення, чи може бути використана для цього розрахунку довідка про зарплату за 1992-1997 років, що була надана 05.04.2018 року ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» (Луганська область).

Позивач зазначив, що не отримав від відповідача запитуваного роз`яснення, з огляду на що, 19.09.2018 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про невідкладне роз`яснення причини невикористання при розрахунку пенсії позивачу за віком довідки про зарплату за 1992-1997 роки, що була надана 05.04.2018 року у ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» (Луганська область).

Листом від 03.10.2018 року №86945/02/П-7326 відповідач відмовив позивачу щодо врахування для визначення розміру пенсії надану довідку з ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» (Луганська область).

В обґрунтуванні такої відмови відповідач зазначив, що довідка з вказаної організації не може бути підставою для призначення пенсії, тому що відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014 року N595, та ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ці документи є недійними і не створюють правових наслідків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV), яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.

Згідно з ч.1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 Закону №1058-IV).

Згідно з ч.4 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV (надалі - Закон №1105-XIV) до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а також періоди, починаючи з 01.01.2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню за цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII).

Відповідно до абз.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п.«а» абз.3 ст.56 Закону №1788-XII).

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Згідно ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Між тим, з самої назви та безпосередньо з п.20 Порядку №637 вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає лише при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У листі №86945/02/П-7326 відповідач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві не має підстав врахування для визначення розміру пенсії довідку про заробітну плату за період з 01.01.1992 року по 31.05.1997 року, яка видана «ПАО «Стахановський вагоностроительный завод», оскільки вказана довідка видавалась установою, яка в зазначений час не перемістилась на територію, на якій органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Суд не погоджується з викладеними доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII (надалі - Закон №1207-VII) на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (ч.2 ст. 4 Закону №1207-VII).

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків (ч.3 ст.9 Закону №1207-VII).

Отже, відповідно до наведених норм, необхідною умовою для визнання незаконним акта органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і такі підприємства були утворені відповідно до законодавства України (період 1992-1997 років).

Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особи права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий відповідний стаж роботи.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.10.2018 року у справі №235/2357/17.

З огляду на загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, орган Пенсійного фонду України повинен приймати та визнавати документи, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законодавством повноваження для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача врахувати для обчислення пенсії позивачу довідку, видану ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» від 05.04.2018 року.

Водночас, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно із п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати як, зокрема, пенсія за віком.

У п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.1 ст.44 Закону №1058-ІV заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що у серпні 2018 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві із заявою щодо проведення розрахунку пенсії за віком та надання роз`яснення про можливість використання для цього розрахунку довідки, виданої ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» від 05.04.2018 року.

Водночас жодних конкретних даних щодо дати такого звернення та змісту такої заяви позивач не навів, копії відповідної заяви та доказів отримання її відповідачем не надав. Також, позивачем не надано суду копії відповіді Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 12.09.2018 року.

Натомість, матеріали справи містять лише копію заяви позивача від 19.09.2019 року з вимогами: роз`яснити причину невикористання при розрахунку позивачу пенсії довідки про зарплату за 1992-1997 рок, що була надана 05.04.2018 року у ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» (Луганська область).

Таким чином на момент звернення до суду зазначена вимога визнається судом недоведеною та передчасною.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 736,40 грн за немайнову вимогу.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позовні вимоги зобов`язального характеру є похідними від вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача врахувати для обчислення пенсії ОСОБА_1 довідку, видану ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» від 05.04.2018 року. Таким чином вказаний позов містить одну позовну вимогу немайнового характеру.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Одночасно, суд зазначає, що повернення надміру сплаченого судового збору врегульовано п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у якому зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, для повернення надміру сплаченого судового збору позивач має звернутись до суду з відповідною заявою.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві врахувати для обчислення пенсії ОСОБА_1 довідку, видану ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» від 05.04.2018 року.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Суддя Н.А. Добрівська