Рішення № 88619860, 06.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06.04.2020 р. справа №520/3590/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку ст. 287 КАС України за процедурою письмового провадження справу за позовом

Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) проскасування постанови, -

встановив:

Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - заявник, Головне управління, ГУ, пенсійний орган), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) ВП №58395082 від 28.02.2020р. про накладення 10.200,00 грн. штрафу за невиконання рішення суду.

Аргументуючи цю вимогу заявник зазначив, що рішення суду своєчасно та у повному обсязі виконано пенсійним органом у межах повноважень та реальних можливостей.

Відповідач, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі за текстом - владний суб`єкт, Управління СМР Міністерства юстиції), письмових заперечень та витребуваних судом доказів не подав, хоча був сповіщений про розгляд справи у порядку ст. 268 КАС України.

Між тим, суд вважає за можливе вирішення спору на підставі наявних у справі документів, котрі із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Тому, суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2018р. по справі №520/8967/18 були визнані протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області з приводу зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 при перерахунку розміру пенсії з 01.01.2018 р. з показника 74% грошового утримання військовослужбовця до показника 70% грошового утримання військовослужбовця; зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018р. із збереженням показника 74 % грошового утримання військовослужбовця та провести виплату різниці.

Таким чином, судом на пенсійний орган було покладено два окремих та самостійних обов`язки: 1) обов`язок з приводу вчинення дій, спрямованих на проведення з 01.01.2018р. перерахунку пенсії громадянина із збереженням показника 74 % грошового утримання військовослужбовця; 2) обов`язок з приводу вчинення дій, спрямованих на виплату різниці.

За виданим по справі №520/8967/18 виконавчим листом державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Харківській області (юридичний та фактичний правопопередник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків)) було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду ВП №58395082.

Листом від 29.07.2019р. пенсійний орган сповістив державний виконавець про те, що перерахунок пенсії проведений, а виплата різниці буде проведена у порядку постанови КМУ від 22.08.2018р. №649.

До указаного листа пенсійним органом не було долучено жодного документа.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління СМР Міністерства юстиції від 28.02.2020р. на пенсійний орган за невиконання рішення суду у повному обсязі було накладено 10.200,00грн. штрафу.

Не погодившись із відповідністю закону застосованого штрафу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як «призначення пенсії», «нарахування пенсії», «виплата пенсії», «перерахунок пенсії», «обчислення пенсії».

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, категорія «призначення пенсії» поглинає і категорію «обчислення пенсії», і категорію «нарахування пенсії», котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.

До того ж стосовно такої правової категорії як «нарахування пенсії» суд зазначає, що дане словосполучення згадується законодавцем у положеннях ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у контексті неодержання громадянином коштів за призначеною пенсією.

Тому, застосовуючи положення перелічених норм права у кореспонденції з приписами ст.27 Закону України від 14.01.1998р. №16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд вважає, що нарахування пенсії є не самостійною владною управлінською функцією органів ПФУ, а суто невід`ємним структурним елементом призначення пенсії у певному грошовому розмірі.

Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому вимірі).

Під правовою категорією «виплата пенсії» з огляду на положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.

Розглядаючи спір, суд зважає, що приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" запроваджено дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 згаданого закону у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 згаданого закону у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.

При цьому, ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).

Натомість, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру вже призначеної пенсії шляхом її перерахунку у залежності від тих виплат (як винагорода за працю), котрі одержані третьою сторонньою особою - іншим працівником, який обіймає цю ж саму чи прирівняну посаду (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення іншого працівника - діючого службовця за аналогічною (прирівняною) посадою - винагорода третьої сторонньої особи за працю).

Документальна реалізація пенсійним органом як процедури призначення пенсії у порядку ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і процедури перерахунку пенсії у порядку ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відбувається у спосіб прийняття індивідуального акту, котрий одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави перерахунку пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії після перерахунку.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Вирішуючи даний спір, суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться Пенсійним фондом України у якості розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ не набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України за цільовим призначенням для виплати пенсій.

А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб`єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.

Саме тому, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи владний суб`єкт - регіональний орган ПФУ повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести нарахування пенсії) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

У спірних правовідносинах пенсійним органом було прийнято рішення про перерахунок пенсії.

Проте, у тексті позову пенсійним органом не викладено жодного доводу про звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях отримання додаткових асигнувань на виконання рішення суду і проведення виплати різниці у пенсії.

Відповідних документів до позову пенсійним органом не долучено.

Після прийняття позову до розгляду таких документів пенсійним органом до матеріалів справи додатково не подано.

Суд вважає, що формальне посилання пенсійного органу на приписи постанови КМУ від 22.08.2018р. №649 не дає підстав для тривалого невиконання рішення суду без вжиття додаткових заходів організаційно-правового характеру, об`єктивно зумовлених потребою створити умови для виконання рішення суду.

До таких заходів може бути віднесено і окреме письмове звернення пенсійного органу до ПФУ з приводу виділення додаткових коштів для виконання конкретного рішення суду.

Між тим, належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення будь-якого з таких заходів пенсійним органом до суду не подано.

Бездіяльність пенсійного з невиконання рішення суду не може бути виправдана посиланням на приписи постанови КМУ від 22.08.2018р. №649.

Продовжуючи розгляд справи, суд бере до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Приписам ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондують положення ч. 1 ст. 75 означеного закону, де указано, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 означеної статті).

Згідно з п.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями ч.2 ст.2 КАС України у силу ч.2 ст.77 КАС України покладено саме на владного суб`єкта.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що вчинена пенсійним органом у спірних правовідносинах бездіяльність з незабезпечення виконання рішення суду у частині проведення платежу у різниці ніж належною пенсією та реально отриманою пенсією не може бути виправдана виключно посиланням на приписи постанови КМУ від 22.08.2018 р. №649 без самостійного та за власною ініціативою вжиття пенсійним органом додаткових заходів з отримання додаткових коштів для проведення виплат, адже саме таким обов`язком суд обтяжив пенсійний орган.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у спірних правовідносинах слід визнати недоведеним.

Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі 6 квітня 2020 року о 15 годині 45 хвилин; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).

Суддя Сліденко А.В.