Ухвала суду № 88619706, 06.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"06" квітня 2020 р. справа №520/4426/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Котеньов О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у ненаданні позивачу копії усього матеріалу за його скаргами від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015(С-1028) та у незадоволенні вимог позивача про продовження строків зберігання його скарг від 11.03.2015 (С-330)та 04.06.2015 (С-1028);

- зобов`язати відповідача надати позивачу можливість зробити копії усього матеріалу за своїми скаргами від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті; продовжити до червня 2025 року строки зберігання матеріалів скарг позивача від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті.

03 квітня 2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої він просить суд:

- звільнити його від сплати судового збору за подання даної заяви з тих же підстав, вказаних у клопотанні про звільнення від сплати судового збору за подання позову;

- заборонити відповідачу до прийняття остаточного судового рішення по суті заявлених позивних вимог знищувати матеріали скарг позивача від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті;

- зобов`язати відповідача зберігати матеріали скарг позивача від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті, до прийняття остаточного судового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності; або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до частини 4 зазначеної статті до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення складає 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2102 гривень.

Так, ставка судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову складає 630,60 грн.

Відповідно до відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 14.02.2020 №109837 відсутня інформація про доходи позивача. Позивач проживає із матір`ю похилого віку, яка отримує пенсію у розмірі 1709,52 грн з 01.03.2019 довічно.

Відповідно до ч.1 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 8 Закону України “Про судовий збір” враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України “Про судовий збір”).

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Європейський Суд неодноразово, зокрема, у справі “Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії”, наголошував на тому, що судовий збір має бути “розумним”, тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Оскільки невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Також Європейський Суд неодноразово вказував на необхідність дотримання з однієї сторони балансу між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

Тобто, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження.

Кодекс адміністративного судочинства України, та Закон України “Про судовий збір” передбачають можливість звільнення від сплати судового збору, зменшення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору в залежності від майнового стану особи. Тобто, визначено єдиний критерій для застосування таких пільг при сплаті судового збору - майновий стан особи.

Суд зазначає, що розмір судового збору у даному випадку перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, що є надмірним тягарем для позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.

При цьому позивачем не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів по забезпеченню позову може привести до несприятливих наслідків для прав позивача, у разі постановлення на його користь судового рішення.

За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, „з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову“ (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, зокрема, просить визнати протиправними дії відповідача щодо незадоволення вимог позивача про продовження строків зберігання його скарг від 11.03.2015 (С-330)та 04.06.2015 (С-1028), а також продовжити до червня 2025 року строки зберігання матеріалів скарг позивача від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті, а в заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити відповідачу до прийняття остаточного судового рішення по суті заявлених позивних вимог знищувати матеріали скарг позивача від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті та зобов`язати відповідача зберігати матеріали скарг позивача від 11.03.2015 (С-330) та 04.06.2015 (С-1028), які зберігаються у Департаменті, до прийняття остаточного судового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Тобто, заявник фактично просить суд вирішити спір по суті до ухвалення судового рішення по даній адміністративній справі, що є неприпустимим, оскільки, якщо судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, то це не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Таким чином, суд, задовольнивши клопотання позивача про забезпечення позову у спосіб, зазначений позивачем, вирішить справу по суті без надання належної правової оцінки діям відповідача у спірних правовідносинах.

Крім того, позивачем не надано до суду обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, що не дає можливості встановити існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

До суду надано копію листа Депертаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності № 22/3/1-С-2178 від 12.11.2019, в якому позивача повідомлено про те, що термін зберігання його скарг від 11.03.2015 та 04.06.2015 продовжено.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Із врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Згідно з ч.5 ст.154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено (ч.8 ст.154 КАС України).

Керуючись ст.ст.2, 150-154, 241-243, 248, 256, 293, 294, 295, 297 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням приписів п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя (підпис) О.Г. Котеньов

Згідно з оригіналом.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя _____ О.Г. Котеньов

Секретар с/з ______ А.І. Блудова 06.04.2020