Рішення № 88619655, 06.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

06 квітня 2020 р. № 520/1972/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.02.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (збільшення) пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (шляхом розрахунку відповідно до п.1 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") на 1 процент заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75 процентів цього заробітку починаючи з 01.02.2020 року і в подальшому; виплатити недоотриманий розмір пенсії починаючи з вказаної дати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він отримує пенсію як особа, віднесена до 2-ї категорії громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, розмір якої визначений з урахуванням статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також позивачем зазначено, що він звертався до відповідача з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" шляхом розрахунку відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак, рішенням відповідача ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, та таким, що порушує його право на достатнє пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 19.02.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 13.03.2020 р. надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовної заяви, зазначивши, що пенсія позивачу розрахована та виплачується відповідно до чинного законодавства, зокрема, ч.1 ст.27, ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тому підстав для застосовування ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та здійснення перерахунку пенсії позивача немає.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію як особа, віднесена до 2 категорії громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 21.06.2001 року.

Позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

30.01.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - збільшивши на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, за формулою, визначеною частиною 1 статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням відділу з питань перерахунку пенсії №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.02.2020 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії посилаючись на відсутність законних підстав для перерахунку пенсії позивачу.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Згідно із ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі за текстом - Закон №796-ХІІ), в редакції чинній до 11.10.2017, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

Законом №2148-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набув чинності з 11.10.2017, до частини 2 статті 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон № 1058-IV), за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Отже, правове регулювання спірних правовідносин змінилось, і у зв`язку зі змінами Закон №796-ХІІ пов`язує право особи на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений частиною 2 ст.56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною 2 ст.27 Закону № 1058-IV.

З огляду на те, що позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини 2 ст.27 Закону №1058-IV, а залишився на пенсії за віком на умовах ч.1 ст.27 Закону №1058-IV, то відповідач у зв`язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин правомірно відмовив позивачу у проведенні перерахунку, передбаченого ч.2 ст.56 Закону № 796-ХІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі справа №809/627/18.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також слід зазначити, що суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 560/675/17, оскільки, в останній надано аналіз правовідносинам, які виникли до внесення змін Законом №2148-VIII від 03.10.2017.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що дії та рішення відповідача є законними та обґрунтованими, не порушують прав та інтересів позивача, а відтак не підлягають скасуванню, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко