Рішення № 88618221, 06.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/21969/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37508470; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.12.2019 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області, у якому позивачі просили суд:

зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_1 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв`язку із досягненням 45-річного віку;

зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області вклеїти нову фотографію в паспорт ОСОБА_2 зразка 1994 року (у формі книжечки) у зв`язку із досягненням 45-річного віку.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.01.2020 року вирішено передати справу №522/21969/19 на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

31 січня 2020 року справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №522/21969/19 о 16:32:07 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ч.7 ст.262 КАС України.

24.02.2020 року за вх.№8070/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування позову позивачки визначають, що після виповнення ними 45-річного віку виникла необхідність у вклеюванні у паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки фотографії згідно положень Постанови КМ України від 25.03.2015 року №302. У встановлений вказаною Постановою строк позивачки не звернулись до територіального органу міграційної служби для вклеювання нової фотографії, що має підставою заміну паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки на паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ID-картки. Натомість, позивачки не погоджуються із обробкою своїх персональних даних та на обмін паспорту на паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ID-картки. Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17, а також закріплене Конституцією України право громадянина на особисте та сімейне життя, позиваки просять суд зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області вклеїти нові фотографії в їх паспорти громадянина України у зв`язку із досягненням позивачками 45-річного віку.

24.02.2020 року за вх..№8070/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладено доводи щодо категоричного заперечення проти заявлених позовних вимог. Так, обґрунтовуючи власну правову позицію, представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно звертались до Головного управління, однак із заявою про роз`яснення чинного порядку вклеювання фотографії у зв`язку із досягненням особою 45-річного віку, на що було надано відповідь у порядку, визначному Законом України «Про звернення громадян». Звернення позивачів до Головного управління із заявою про вклеювання фотографій у паспорти у зв`язку із досягненням особою 45-річного віку не відбувалось. Таким чином, відсутні підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії, адже не було допущено ані протиправної бездіяльності, ані протиправних дій, що б свідчило про порушення прав позивачок з боку Головного управління ДМС України в Одеській області. З огляду на вказане представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянками України, що підтверджується паспортним документом серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно (а.с.7-8).

23.11.2018 року позивачкам виповнилось 45 років.

22.03.2019 року за №Т-553/6/5101-19 (а.с.46) позивачки звернулись із спільною заявою, у якій вказали, що за результатом звернення до Центру надання адміністративних послуг ними встановлено неможливість вклеювання фотографій до паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки. З метою перевірки отриманої інформації позивачі і звертаються із вказаною заявою та просять Головне управління повідомити, чи дійсно на момент звернення позивачок до Центру надання адміністративних послуг вклеювання фотографії у разі звернення до органу зі сплином місячного терміну не здійснюється.

26.03.2020 року за №Т-553/6/5101-19/5100.4.7/4382-19 Головне управління роз`яснило чинний порядок вклеювання фотографії у паспорт зразка 1994 року та підстави для його обміну (а.с.45).

Вважаючи свої права на вклеювання фотографії до паспорту зразка 1994 року (у формі паспортної книжечки) чітко визначеним нормами чинного законодавства, позивачки звернулись до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 вищезазначеного Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно ч.1 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно із ч.3 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», зокрема, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (надалі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до ч.2 вищезазначеного Закону, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована .

Частиною 5, 6 вищезазначеного Закону передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

З аналізом матеріалів справи судом встановлено, а позивачами таких обставин протилежного не доведено, що звернення до міграційного органу із заявою про вклеювання фотографій до паспорту у формі книжечки не відбувалось. Наявні письмові докази свідчать про те, що до Головного управління позивачки звертались лише у порядку Закону України «Про звернення громадян».

Фактично, заявлені позивачками позовні вимоги побудовані не на порушенні суб`єктом владних повноважень їх прав, а на наявності права у них як такого. Натомість, реалізації цього права у порядку, визначено Постановою КМ України №302, не відбулось. Неможливо порушити право, яке не було особою реалізовано.

У даній справі суд притримується позиції суб`єкта владних повноважень та зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 15.08.2019 року у справі №1340/4630/18, який суд застосовує згідно ч.5 ст.242 КАС України.

Доводи позивачок щодо застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 суд не приймає з огляду на наступне.

Дана адміністративна справа №522/21969/19 не є типовою, оскільки не відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 від 19.09.2018 року.

Так у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відсутність відмови з боку Головного управління у вклеюванні фотографії до паспортного документа у формі книжечки унеможливлює застосування до спірних правовідносин висновків, наведених у зразковій справі.

Суд також критично ставиться до посилання позивачок на п.2 ч.5 Тимчасового порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом МВС України №456 від 06.06.2019 року про те, що для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.

Пунктом 1 вказаного Тимчасового порядку визначено, що він визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Вказаний Тимчасовий порядок, у свою чергу, не встановлює, за яких обставин рішення суду, яке надається до органу, прийняте. У комплексній оцінці норм чинного законодавства зверненню до суду має передувати відмова відповідного органу у здійсненні вклеювання фотокартки, а за обґрунтованим висновком суду про правомірність чи неправомірність дій суб`єкта владних повноважень рішення і буде прийматись.

Так, за обставинами даної справи, позивачки просять захистити право, порушення якого з боку суб`єкта владних повноважень не допущено, що, у сукупності з правовими висновками Верховного Суду, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати не стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37508470; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.