Рішення № 88616116, 02.04.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 квітня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1693/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

з участю секретаря судового засідання – Костелей І.Ф.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 – у судове засідання не з`явився;

представник позивача: Муртазіна Наталія Миколаївна - у судове засідання не з`явилася;

відповідач: Військова частина Т0300 – представник у судове засідання не з`явилася;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини ТО300 (89502, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Чоп, вул. Берег, 146, код ЄДРПОУ 33114148) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити пені дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 02 квітня 2020 року виготовлено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 06 квітня 2020 року.

26 листопада 2019 року, ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини Т0300, якою просить (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11.03.2020): 1) зобов`язати Військову частину Т300, код ЄДРПОУ 33114148, Закарпатська область, м. Чоп Ужгородського району, вул. Берег, буд. №146, поштовий індекс 89502 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку з Позивачем, виходячи з грошового забезпечення за 12 календарних місяців, що передували дню звільнення; 2) стягнути з Військової частини Т300, код ЄДРПОУ 33114148, Закарпатська область, м. Чоп Ужгородського району, вул. Берег, буд. №146, поштовий індекс 89502 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, за 56 днів у розмірі 33 359,20 грн.; 3) визнати дії Військової частини Т300, код ЄДРПОУ 33114148, Закарпатська область, м. Чоп Ужгородського району, вул. Берег, буд. №146, поштовий індекс 89502 – протиправними.

10 грудня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі.

11 березня 2020 року, ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України та є учасником бойових дій. Разом з тим, з часу отримання такого статусу і до звільнення в 2019 році з військової служби жодного разу передбачена законодавством додаткова відпустка йому не надавалась, а грошова компенсація за таку при звільнені виплачена не була. Вважає таку бездіяльність протиправною з огляду на чинне законодавство, оскільки відповідно до норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, у разі невикористання щорічної основної та додаткової відпустки виплачується компенсація за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки. Разом з тим, просить суд стягнути одноразову грошову компенсацію при звільнені.

13 січня 2020 року, відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечує. Вважає, що аналізуючи норми чинного законодавства не підлягають грошовій компенсації додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки така надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, станом на момент прийняття наказу командира військової частини позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового склад} військової частини та всіх видів забезпечення. Зазначає, що аналіз обставин справи та зібраних доказів дає підстави для висновку про наявність у цій справі спірних правовідносин, які стосуються розміру залежних звільненому працівникові сум, а відтак стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпГІ України є безпідставним.

Позивач або його уповноважений представник у судове засідання не з`явилися, однак, 02 квітня 2020 року, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі у зв`язку з вжиттям карантинних заходів для запобігання поширенню COVID – 19.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про з`явлення до суду від 11 березня 2020 року.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу за контрактом в Збройних Силах України.

31 жовтня 2019 року, наказом Голови Адміністрації Держспецтрансслужби № 62, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за статтею 26 частиною 5 пункту 2 підпункту «а» Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

01 листопада 2019 року, наказом командира військової частини Т 0300 № 70, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зобов`язано виплатити майору ОСОБА_1 премію по 01 листопада 2019 року в розмірі 35 %, грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2019 рік за 28 діб та грошову компенсацію за соціальну відпустку згідно з пунктом 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» та абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в кількості 56 діб. Виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню за 22 повних календарних років, (а.с. 16).

18 листопада 2019 року, Військова частина Т 0300 видала довідку від № 13/226, у змісті якої зазначено, що відповідно до наказу командира військової частини Т 0300 № 70 від 01 листопада 2019 року, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільнення в сумі 196 580 грн. 23 коп. Компенсація за невикористану чергову відпустку за 2019 рік за 28 діб у сумі 16 679,53 грн. Компенсація за соціальну відпустку за 56 діб у сумі 33 359,20 грн., ( а.с.19).

19 листопада 2019 року, позивачу було виплачено 16 957,84 грн., відповідно до платіжного доручення № 919 від 18 листопада 2019 року, (а.с. 20).

23 грудня 2019 року, позивачу було виплачено 193 631,53 грн., відповідно до платіжного доручення № 1098 від 21 грудня 2019 року, (а.с. 81).

Вважаючи дії відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні протиправними, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

11 березня 2020 року, позивачем було зменшено позовні вимоги, оскільки відповідачем 23 грудня 2019 року виплачено одноразову грошову допомогу при звільнення, (а.с. 87).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дії Військової частини Т300 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік та зобов`язати нарахувати та виплатити таку компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, за 56 днів у розмірі 33 359,20 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закону № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Указом Президента України “Про часткову мобілізацію” від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій .

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав право на отримання при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, однак така компенсація відповідачем не здійснювалась.

Судом встановлено, що 01 листопада 2019 року, наказом командира військової частини Т 0300 № 70, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та зобов`язано виплатити майору ОСОБА_1 грошову компенсацію за соціальну відпустку згідно з абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в кількості 56 діб, (а.с. 16).

18 листопада 2019 року, Військова частина Т 0300 видала довідку від № 13/226, де вказано, що відповідно до наказу командира військової частини Т 0300 № 70 від 01 листопада 2019 року, позивачу виплачено компенсацію за соціальну відпустку за 56 діб у сумі 33 359,20 грн.

Однак, на час розгляду справи по суті, суду не надано доказів щодо виплати відповідачем компенсації за соціальну відпустку за 56 діб у сумі 33 359, 20 грн.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій не передбачається, а ця відпустка має бути використана працівником протягом календарного року.

Таким чином, дані позовні вимоги підлягають до задоволенню з наведених вище підстав, а доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати грошової компенсації є хибними та спростовуються виданою командиром військової частини Т0300 довідкою (а.с.19) та абз. третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Військову частину Т0300 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку, судом встановлено наступне.

Дану позовну вимогу у судових засіданнях, позивач, пов`язував з невиплатою йому одноразової грошової допомоги при звільнені.

Судом встановлено, що 01 листопада 2019 року, ОСОБА_1 , відповідно до витягу з наказу командира військової частини Т 0300 № 70, виключений із списків особового складу частини та за наказом зобов`язано виплатити одноразову грошову допомогу при звільнені за 22 повних календарних років, (а.с. 16).

Відповідно до довідки, виданої ВЧ Т 0300, від 18 листопада 2019 року № 13/226 сума одноразової грошової допомоги при звільнені складає 196 580,23 грн. відповідно до наказу командира військової частини Т 0300 № 70 від 01 листопада 2019 року, (а.с. 19).

23 грудня 2019 року, відповідачем на картковий рахунок позивача зараховано одноразову грошову допомогу при звільнені у сумі 193 631,53 грн., відповідно до платіжного доручення № 1098 від 21 грудня 2019 року, (а.с. 81).

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, судом встановлено, що зазначений обов`язок відповідачем не виконано, оскільки одноразова грошова допомога при звільнені була перерахована позивачу тільки 23 грудня 2019 року.

Дана обставина відповідачем не заперечується.

Оскільки, зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

Судом встановлено, що виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку. При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не давав, що не спростовано відповідачем.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність зроблених судом висновків.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2019 року по 23 грудня 2019 року, з урахуванням робочих днів на 2019 рік, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок тривалості робочого часу на 2019 рік» та виходячи із дати виплати одноразової грошової допомоги - 23 грудня 2019 року.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).

Абз. 3 п. 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку по день фактичного розрахунку з позивачем, здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, а відтак вимога в цій частині підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини Т0300 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити пені дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини Т0300 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

3. Зобов`язати Військову частину Т0300 ( 89502, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Чоп, вул. Берег, 146, код ЄДРПОУ 33114148) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, за 56 днів.

4. Зобов`язати Військову частину Т0300 (89502, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Чоп, вул. Берег, 146, код ЄДРПОУ 33114148) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку по день фактичного розрахунку з 01 листопада 2019 року по 23 грудня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль