Рішення № 88614550, 03.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року Справа № 160/1601/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у пільговому обчисленні страхового стажу за період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а саме: період роботи в м. Тинда Амурської області, відповідно до трудових договорів від 11.03.1986 (з 11.03.1986 по 11.03.1989) та 09.03.1989 (з 11.03.1989 по 01.01.1991), за один рік шість місяців страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити обчислення пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а саме: період роботи в м. Тинда Амурської області відповідно до трудових договорів від 11.03.1986 (з 11.03.1986 по 11.03.1989) та 09.03.1989 (з 11.03.1989 по 01.01.1991), з розрахунку один рік роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік шість місяців страхового стажу та здійснити, з урахуванням цього, відповідний перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з дати її призначення, з 05.04.2019, та провести відповідну виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з відмовою у перерахунку їй пенсії за віком, зазнаючи, що:

- відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії, у зв`язку з тим, що підстав для пільгового обчислення зазначеного позивачем стажу не має, так як у договорах відсутній пункт зарахування стажу в пільговому обчисленні;

- позивач не погоджується з відмовою у перерахунку пенсії, оскільки трудовий договір не є єдиним документом, який може підтверджувати роботу в місцевостях, прирівняних до Крайньої Півночі, а тільки підтверджує запис в трудовій книжці, яка є основною підставою для обчислення стажу, в тому числі і в пільговому обчисленні.

На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано п`ятиденний строк з моменту отримання ухвали суду на усунення недоліків.

28.02.2020 року від позивача засобами поштового зв`язку надійшла уточнена позовна заява та докази на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, позовні вимоги викладені наступним чином:

- визнати дії протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у пільговому обчисленні страхового стажу за період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а саме: період роботи в м. Тинда, Амурської області, відповідно до трудових договорів від 11.03.1986 (з 11.03.1986 по 11.03.1989) та 09.03.1989 (з 11.03.1989 по 01.01.1991), за один рік шість місяців страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити обчислення пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а саме: період роботи в м. Тинда Амурської області відповідно до трудових договорів від 11.03.1986 (з 11.03.1986 по 11.03.1989) та 09.03.1989 (з 11.03.1989 по 01.01.1991), з розрахунку один рік роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік шість місяців страхового стажу та здійснити, з урахуванням цього, відповідний перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з дати її призначення, з 05.04.2019, та провести відповідну виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 19.03.2020 року.

20.03.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:

- у поданих позивачем договорах відсутні відомості про поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та постановою Ради Міністрів Союзу РСР №148;

- відповідачем, також, зазначено про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення правничої допомоги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно з копією паспорту серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , є громадянкою України.

02.07.2019 року позивач звернулась до Покровського відділу обслуговування громадян в м. Кривий Ріг (сервісного центру) із заявою про призначення пенсії за віком.

За наслідком розгляду заяви позивачу призначено пенсію за віком з 05.04.2019 року.

13.08.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №8 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано роз`яснення стосовно призначеної позивачу пенсії, відповідно до якої відомо, що період роботи позивача у районах, прирівняних до Крайньої Півночі обчислено на загальних підставах, оскільки для пільгового обчислення зазначеного стажу не має підстав (в договорах відсутній пункт зарахування стажу в пільговому обчисленні).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обчислення стажу роботи позивачки у районах, прирівняних до Крайньої Півночі, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 21.11.1977 року, відомо, що у спірний період позивач працювала:

- з 11.03.1986 року по 05.02.1993 року у військовій частині 33014 м. Тинда Амурської області, місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі.

Відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії, посилається на те, що у поданих позивачем договорах відсутні відомості про поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та постановою Ради Міністрів Союзу РСР №148.

Судом проаналізовані надані до позовної заяви трудові договори від 11.03.1986 року та 09.03.1989 року, відповідно до яких позивач працювала у військовій частині 33014 м. Тинда у період з 11.03.1986 року по 11.03.1989 року та з 11.03.1989 року по 11.03.1991 року.

Відповідно до п.5 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Указом від 10.02.1960 передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплата надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об`єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплата різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 1-4).

Статтею 5 цього Указу встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводились, направлялись або запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п`ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Згідно із статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з п`яти до трьох років та передбачено надання зазначених пільг особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Про надання пільг, передбачених статтями 1-4 Указу від 10.02.1960, незалежно від наявності письмового строкового трудового договору, а пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10.02.1960, - за умови укладання трудового договору, йдеться і в Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16.12.1967 року №530/П-28 (далі - Інструкція).

За змістом пункту 7 Інструкції, трудові договори на певний строк (три або два роки) укладаються у письмовій формі міністерствами, відомствами, центральними установами, а також підприємствами, установами та організаціями, які розташовані в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з працівниками, які прибули на роботу в ці місцевості з інших районів держави.

Згідно з пунктом 6 Інструкції пільги, передбачені Указами від 10.02.1960 та від 26.09.1967, надаються працівникам експедицій, цілорічних партій, нафторозвідок, загонів, які розташовані (базуються) у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також працівникам експедицій та інших геологорозвідувальних і топографо-геодезичних організацій, які розташовані (базуються) поза районами Крайньої Півночі і місцевостями, прирівняними до районів Крайньої Півночі, направленим на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, в цілорічні партії, нафторозвідки, загони.

Таким чином, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10.02.1960, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, поширюються на позивача в частині періоду його роботи в районах та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі до 01.01.1991.

Судом встановлено, що відповідно до наданих трудових договорів, загальний строк роботи позивача у м. Тинда Амурської області, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі, безперервно складає 5 років.

Як наслідок, позивач має право на перерахунок пенсії при обчислені стажу за період з 11.03.1986 до 01.01.1991 із зарахуванням одного року роботи, за один рік і шість місяців роботи.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому пункт 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.

Спору, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.

З огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Аналогічна правова позиція вказана у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 року (справа №173/637/17 (2-а/173/49/2017) та від 03.07.2018 (справа №302/662/17-а).

В силу дії вищевказаних норм є підтвердженими відомості про період роботи позивача в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі записами трудової книжки, а також трудовими договорами, а відсутність в трудовому договорі посилання про те, що позивачу зараховується стаж роботи в пільговому обчисленні не є перешкодою для пільгового обчислення страхового стажу позивача, оскільки позивач набув таке право в силу закону у зв`язку з працею у місцевості, що прирівнюється до районів Крайньої Півночі, а не в силу норм договорів, які лише підтверджують факт праці у військовій частині м. Тинда Амурської області.

Крім того, суд звертає увагу що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача, який дає право на пенсію, період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, однак без пільгового обчислення.

Відтак, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача в частині відмови позивачу в обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі в пільговому обчисленні (один рік роботи за один рік і шість місяців), а саме за період з 03.11.1982 до 01.01.1991, та приходить до висновку про задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Щодо періоду стажу після 1991 року то чинним законодавством не передбачено врахування цих періодів роботи у пільговому обчисленні.

Відповідно до ст.3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодовують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991 року.

Тобто вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 Угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Із норм міжнародних угод, підписаних Україною та РФ, слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою.

Таким чином, після 01.01.1991 року питання роботи та призначення пенсій в районах Крайньої Півночі регулюються міжнародними угодами між Україною та РФ.

Проте, ні в цій Угоді, ані в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність викладеної редакції позовних вимог щодо пільгового обчислення позивачу стажу до 01.01.1991 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити відповідний перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з дати її призначення, з 05.04.2019, та провести відповідну виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача та вирішувати питання безумовного перерахунку пенсії, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання перерахувати пенсію за віком на пільгових умовах, проте вважає за потрібне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області розглянути заяву позивача, подану 02.07.2019 року для призначення пенсії та провести розрахунок пільгового стажу позивача для перерахунку пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1604452340.1 від 03.02.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, а саме дві позовні вимоги з трьох, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 560,53 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

В позовній заяві позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання правової (юридичної) допомоги від 03.02.2020 року;

- ордер серії ДП №1958/000018 від 03.02.2020 року;

- копію квитанції від 03.02.2020 року з призначенням платежу «оплата послуг адвоката, платник: ОСОБА_1 »;

- розрахунок судових витрат від 04.02.2020 року.

З розрахунку судових витрат відомо, що адвокатом у відповідності до договору від 03.02.2020 року виконані наступні роботи:

- надання усної консультації - 2 год. 200 грн.;

- правовий аналіз наданих замовників документів для складання позовної заяви - 3 год. 300 грн.;

- формування переліку необхідних документів для забезпечення доказів у справі - 1 год. 500 грн.;

- копіювання документів для складання позовної заяви - 1 год. 300 грн.;

- вивчення судової практики - 4 год. 1000 грн.;

- складання позовної заяви - 5 год. 1700 грн.

Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

З аналізу наданої копії договору від 03.02.2020 року судом встановлено, що адвокат надає за цим договором ОСОБА_1 різноманітні послуги з питань представництва, захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в судових органах будь-якої юрисдикції, органах державної влади, місцевого самоврядування, будь-яких підприємствах, установах, організаціях тощо.

Отже, в договорі від 03.02.2020 року не конкретизовано на захист яких саме порушених прав позивача укладено договір від 03.02.2020 року.

Поданий до суду розрахунок судових витрат, також, не містить інформації стосовно якої справи адвокатом вчинені перелічені у ньому дії та/або щодо яких саме порушених прав позивача адвокатом здійснювались визначені у розрахунку дії.

Розрахунок судових витрат не містить ставки адвоката за кожну надану послугу та розрахунку кількості витрачених годин на кожну послугу, не містить посилань стосовно якого саме предмету спору надавались позивачу консультації та здійснювали дії з підготовки позовної заяви.

В наданому суду розрахунку судових витрат відсутнє будь-яке посилання на вчинення перелічених дій саме у справі №160/1601/20.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факту понесення позивачем витрат, пов`язаних з цією справою.

Також, суду не надано належним чином складеного платіжного документу на перерахування суми коштів за надання правової допомоги.

Суду надано квитанцію від 03.02.2020 року, яка не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої сплачені ці кошти, належного, повного призначення платежу, які б дозволяли ідентифікувати їх як такі, що сплачені за надання правничої допомоги позивачу саме у справі №160/1601/20.

Тобто, вказаний документ не доводить факту понесення позивачем витрат на правову допомогу в даній адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 22 квітня 2019 року по справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Крім того, суд звертає увагу, що сплачені кошти за надання правової допомоги були сплачені раніше 03.02.2020 року ніж було складено розрахунок судових витрат, понесених адвокатом 04.02.2020 року, що свідчить про відсутність обґрунтування фактично понесених витрат.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року по справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Додатково суд зазначає, що відповідно до тексту адміністративного позову, він був поданий безпосередньо Чорнобривець І.В. , оскільки позов підписаний позивачем самостійно, та не містить жодних реквізитів про представника. В матеріалах справи відсутній будь-який виготовлений, підписаний або завірений документ, який би свідчив про надання адвокатом правничої допомоги позивачу саме у справі №160/1601/20.

Підсумовуючи викладене, судом встановлено не дотримання адвокатом розумності та виправданості гонорару, як це передбачено статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Таким чином, в жодному з наданих документів не доведено співрозмірності витраченого часу адвоката та суми гонорару, оскільки викладені в них обставини надання правової допомоги складені формально, фактично сума гонорару не залежить від витраченого часу ані на надання консультацій, ані на складання позовної заяви, оскільки були складені після формування гонорару адвоката без урахуванням годин, витрачених адвокатом, і будь-які зміни кількості годин, витрачених на надання правової допомоги в ході розгляду справи, не вплинули на розмір гонорару, оскільки його оплата відбулась раніше ніж було складено та погоджено розрахунок судових витрат.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факту понесення адвокатом витрат пов`язаних з цією справою.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція Верховним судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі №810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/1 від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

Відтак, у суду відсутні підстави для стягнення сум судових витрат на правничу допомогу за нормою ст.143 КАС України.

Отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у пільговому обчисленні страхового стажу за період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а саме: період роботи в м. Тинда, Амурської області, відповідно до трудових договорів від 11.03.1986 (з 11.03.1986 по 11.03.1989) та 09.03.1989 (з 11.03.1989 по 01.01.1991), за один рік шість місяців страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити обчислення пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а саме: період роботи в м. Тинда Амурської області відповідно до трудових договорів від 11.03.1986 (з 11.03.1986 по 11.03.1989) та 09.03.1989 (з 11.03.1989 по 01.01.1991), з розрахунку один рік роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік шість місяців страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 02.07.2019 року для призначення пенсії та провести розрахунок пільгового стажу ОСОБА_1 для перерахунку пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 560,53 грн. (п`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят три копійки).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно