Рішення № 88611145, 06.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2020Справа № 910/1139/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ Картон Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг"простягнення 155423,39 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГ Картон Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг" (далі - відповідач) про стягнення 155423,39 грн., з яких: 150000,00 грн основна заборгованість, пеня у розмірі 4882,19 грн та 3% річних у розмірі 541,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №ГКУ - 492 від 09.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 відкрито провадження у справі №910/1139/20; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; запропоновано позивачу надати суду докази часткової сплати відповідачем заборгованості у розмірі 28439,90 грн (платіжні доручення, виписки банку).

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м.Київ, вул.Ділова, будинок 5-Б, кімната 307.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103053371225 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ Картон Україна" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колоринг" як покупцем було укладено договір №ГКУ - 492 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити гофровану картонну продукцію (далі за текстом - товар), в кількості, асортименті, на умовах та за ціною визначеною сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору (п.1.1).

Товар поставляється партіями, в асортименті, якості та в кількості згідно специфікації, узгодженій сторонами на підставі замовлення покупця. Право власності та всі ризики стосовно товару переходить до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю або перевізнику в залежності від вибраної умови (п.п.3.1, 3.2 договору).

Постачальник зобов`язується передати покупцеві товар у власність та в термін, який визначається сторонами у специфікації на поставку відповідної партії товару, а покупець зобов`язується оплатити вартість (ціну) товару у визначені цим договором строки (терміни) (п.п.4.1, 4.1.1, 4.3, 4.3.2 договору).

Загальна сума договору не обмежена і визначається як сумарна вартість товару, поставленого постачальником покупцеві за всіма специфікаціями по договору та орієнтовно складає 500000,00 грн з ПДВ. Ціна одиниці кожного найменування товару та загальна вартість кожної партії товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у специфікаціях до даного договору, які оформлюються сторонами згідно заявок покупця. При визначенні загальної вартості товару за основу приймається вартість одиниці товару актуальна на дату підписання специфікації (п.п.5.1, 5.2 договору).

Згідно п.п.5.9, 5.9.1 договору оплати за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем наступним чином: покупець здійснює оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару на підставі виставленого рахунку постачальника протягом 25 календарних днів з моменту поставки товару.

У разі порушення покупцем строків розрахунку за поставлений товар, передбачених п.5.9 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня за кожний день прострочення платежу від вартості неоплаченого товару до дня повного виконання своїх зобов`язань (п.10.1 договору).

Сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій, в тому числі і пені, і строк позовної давності на їх стягнення не обмежується 6-ма місяцями і/або роком, а нараховуються до моменту належного виконання зобов`язання за цим договором, або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій в межах строку загальної позовної давності (3 роки) (п.10.9 договору).

Даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами, тобто з дати, зазначеної над текстом даного договору, і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань. Він також може бути пролонгований за згодою обох сторін (п.13.1 договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено, а представником відповідача за довіреністю прийнято товар на загальну суму 178439,90 грн, що підтверджується видатковою накладною №2999 від 14.11.2019 та товарно-транспортною накладною №ЮКУ00002999 від 14.11.2019.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 28439,90 грн.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 178439,90 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.5.9 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, на суму 28439,90 грн, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 150000,00 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені на суму 4882,19 грн та 3% річних на суму 541,20 грн за загальний період прострочки з 09.12.2019 по 22.01.2020.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

Як вбачається з розрахунку, який долучено позивачем до позовної заяви, останній здійснює нарахування 3% річних на основну заборгованість за видатковою накладною №2999 від 14.11.2019 на суму 178439,90 грн з урахуванням часткової оплати відповідача.

Частиною 1 ст.251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вже вказувалось судом, згідно п.п.5.9, 5.9.1 договору оплати за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем наступним чином: покупець здійснює оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару на підставі виставленого рахунку постачальника протягом 25 календарних днів з моменту поставки товару.

Судом встановлено, що позивач невірно визначив період нарахування 3% річних, оскільки не врахував положень ст.253 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що вірним періодом нарахування 3% за видатковою накладною №2999 від 14.11.2019 є з 10.12.2019 по 22.01.2020.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, який визначено судом з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства України, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 542,47 грн.

Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних - 541,72 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені на суму 4882,19 грн за загальний період прострочки з 09.12.2019 по 22.01.2020, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.10.1 договору у разі порушення покупцем строків розрахунку за поставлений товар, передбачених п.5.9 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня за кожний день прострочення платежу від вартості неоплаченого товару до дня повного виконання своїх зобов`язань.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені, судом встановлено, що заявником не враховано положень ст.253 Цивільного кодексу України та невірно визначено період розрахунку, про що вже зазначалось судом вище.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, з урахуванням часткових оплат відповідача та умов п.5.9 договору, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 4924,84 грн.

Враховуючи те, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром пені - 4882,19 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ Картон Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ Картон Україна" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг" (03150, м.Київ, вул.Ділова, будинок 5-Б, кімната 307, ідентифікаційний код 39649809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ Картон Україна" (43023, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Карбишева, будинок 3, ідентифікаційний код 40278170) 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 4882 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 19 коп., 3% річних у розмірі 541 (п`ятсот сорок одна) грн 20 коп. та судовий збір у розмірі 2331 (дві тисячі триста тридцять одна) грн 35коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 06.04.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова