Рішення № 88603743, 20.01.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1255/16-ц

Провадження № 2/216/105/20

РІШЕННЯ

іменем України

20 січня 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Марущак І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Турист», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнила та обґрунтовувала тим, що 30.06.2015 о 14.00 год водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Неоплан», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в м. Кривому Розі по проспекту Миру, з боку вулиці Іллічівська у напрямку вул. Кобилянського, не врахував швидкість руху, боковий інтервал та не обрав безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем, належним позивачу на праві приватної власності марки «Кіа», державний номерний знак НОМЕР_2 , чим порушив п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ОСОБА_1 зазнав механічних пошкоджень. Оскільки при ДТП позивачем були отримані тілесні ушкодження, які не відносилися до середнього ступеню тяжкості, матеріали пригоди були розглянуті Центрально-Міським РВ Криворізького МУ за висновком якого від 04.07.2015, вказані матеріали були направлені для розгляду співробітникам ДАІ згідно з КУпАП. 18.07.2014 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст.. 124 КУпАП відносно водія ОСОБА_2 . Згідно зі змістом постанови Малинівського районного суду м. Одеси від 07.08.2015 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 30.06.2015 за ст. 124 КУпАП та накладено на останнього стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340,00 грн. Постанова не оскаржена та набрала законної сили. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 142/15 від 22.07.2015 визначено, що сума матеріального збитку, що спричинений власнику автомобіля марки «Кіа» державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 111718,93 грн. Разом з цим, в ході проведення відновлювального ремонту автомобіля позивач понесла інші витрати, а саме: відповідно до рахунку фактури № 5001 від 16.07.2015, акту виконаних робіт від 25.08.2015 та товарного чеку від 25.08.2015 нею було сплачено 139894,50 грн. Разом з цим, позивач витратила кошти в сумі 1500,00 грн на автотоварознавче дослідження, а тому сума матеріальної шкоди загалом становить 141394,50 грн. Крім того, позивач зазначає, що водій ОСОБА_2 30.06.2015 керував транспортним засобом «Неоплан», державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Кривому Розі під час виконання трудових обов`язків, здійснюючи пасажирське перевезення, перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «Турист». Таким чином, оскільки матеріальна шкода позивачу була завдана внаслідок ДТП з вини водія ОСОБА_2 , який перебуває з ТОВ «Турист» у трудових відносинах та при виконанні своїх трудових обов`язків, матеріальна шкода повинна бути відшкодована саме ТОВ «Турист». Крім того, внаслідок ДТП позивач зазнала моральних страждань, оскільки з вини водія ОСОБА_2 був пошкоджений автомобіль для відновлення якого вона повинна докладати багато зусиль, витрачати власний час та кошти. Під час ДТП позивач отримала великий психологічний стрес. У подальшому вона повинна була змушена змінити звичайний ритм життя, докладати багато додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав, звертатись до експертів, юристів. У зв`язку з вищевикладеним, позивач просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 141394,50 грн, відшкодування моральної шкоди в сумі 10000,00 грн, а також судові витрати.

У судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Представником позивача, адвокатом Єруновою О.В. надано суду заяву про розгляд справи без її участі, на задоволенні позову наполягає.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, причини своєї неявки суду не повідомив. У матеріалах справи є заперечення представника відповідача (том 1, а.с. 211-216), які обґрунтовані тим, що ТОВ «Турист» не є належним відповідачем у справі, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа в підготовче судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення уточненого позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, судом встановлено, що 30.06.2015 о 14.00 год водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Неоплан», державний номер НОМЕР_1 , рухаючись в м. Кривий Ріг по проспекту Миру з боку вулиці Іллічівська у напрямку вулиці Кобилянського, не врахував швидкість руху, боковий інтервал та не обрав безпечну дистанцію в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Кіа», державний номерний знак НОМЕР_2 , чим порушив п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху. Своїми діями ОСОБА_3 та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Транспортний засіб марки «Неоплан», державний номер НОМЕР_1 , належить ТОВ «Турист».

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2015 року (а.с. 7) встановлено винність ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн на користь держави.Постанова не оскаржена та набрала законної сили 17 серпня 2015 року.

У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК наявність винних дій ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 29 жовтня 2018 року є доведеною та не підлягає доказуванню.

Як вбачається з висновку експерта автотоварознавця № 142/15 від 22.07.2015 (том № 1 а.с. 64-90) сума матеріальної шкоди, завданої з технічної точки зору власнику автомобіля «Кіа Rio 1.6 MPi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 111718,93 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 19147 від 16.10.2015 (а.с. 14) ПрАТ «СК «Альфа страхування» було виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 42743,26 грн.

Таким чином, розмір невідшкодованих збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 68975,26 грн.

Разом з цим, позивач просить стягнути суму матеріальних збитків в іншій сумі, оскільки в ході проведення відновлювального ремонту автомобіля позивач понесла інші витрати, а саме: відповідно до рахунку фактури № 5001 від 16.07.2015, акту виконаних робіт від 25.08.2015 та товарного чеку від 25.08.2015 нею було сплачено 139894,50 грн.

За змістом ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з абз. 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Розрахунок завданих збитків здійснюється суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092, та зареєстрованого в Міністерства юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395, пункт п. 5.1 якої передбачає, що 5.1. технічний огляд оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

У зв`язку з вищезазначеним, суд вважає вказану суму матеріальної шкоди необґрунтованою, оскільки всі пошкодження автомобіля враховувалися при проведенні автотоварознавчого дослідження № 142/15 та експерт повністю врахував матеріальний збиток, завданий власнику пошкодженого автомобіля «Кіа Rio 1.6 MPi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , при цьому, вказаний висновок не оскаржувався та був визнаний та наданий позивачем в якості доказу до суду. А тому, вимога щодо стягнення матеріальної шкоди доведена позивачем частково, в межах суми встановленої висновком експерта, з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, що становить 68975,67 грн.

Разом з цим, позивач ставить вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» з тих підстав, що водій ОСОБА_2 перебував з ТОВ «Турист» у трудових відносинах та в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 30.06.2015, виконував свої трудові обов`язки.

У матеріалах справи містяться письмові заперечення на позовну заяву, в яких ТОВ «Турист» зазначає, що не є особою, яка уповноважена відповідати за шкоду, заподіяну водієм ОСОБА_2 . В обгрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що маршрут міжобласного автобусного маршруту загального користування Дніпропетровськ-Одеса (рейси № 781/782) на якому сталась дорожньо-транспортна пригода, не перебував на обслуговуванні ТОВ «Турист». Разом з цим, відповідач у своїх запереченнях стверджує, що водій ОСОБА_2 в день ДТП виконував свої зобов`язання перед ТОВ «Турист» за договором підряду № 1277 від 01.04.2015. Таким чином, відповідач зазначає, що ОСОБА_2 не приймався на роботу до ТОВ «Турист» за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, до нього не доводилися під розписку права, обов`язки працівника, посадова інструкція та інформація про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі їх наслідки, та інше відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Крім того, на ОСОБА_2 не покладались обов`язки щодо дотримання вимог внутрішнього трудового розпорядку та трудової дисципліни. Наявність у водія ОСОБА_2 під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 30.06.2015, ліцензійної картки не може підтверджувати наявність трудових відносин, оскільки остання була анульована за чотири місяці до настання вказаних обставин.

З вищевикладеною позицією відповідача суд не може погодитися та вважає її необґрунтованою з таких підстав.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у пункті 2 роз`яснив, що при розгляді таких справ, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі або майну громадянина відшкодовується у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відтак, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, необхідним є наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, та незалежно від вини фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною першою, другою ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі, моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб, тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України щодо майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України щодо моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини 1 статті 1172 ЦК України та частиною 2 статті 1187 ЦК України.

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Так, відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода (в тому числі, моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року (справа № 759/4049/16-ц, провадження № 61-1505 св 18), постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року (справа №372/1789/17-ц, провадження № 61-29014св18).

Відповідач заперечує перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ТОВ «Турист», оскільки між ними було укладено цивільно-правовий договір у вигляді договору підряду № 1277 від 01.04.2015 та який в подальшому було розірвано відповідно до угоди про розірвання договору підряду № 1277 від 01.09.2016 (а.с. 218, 219).

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації цього права. Виходячи з положень КЗпП України та ЦК України, реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

КЗпП України у ст. 21 визначає поняття трудового договору. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За трудовим договором (контрактом) працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих відносинах і зобов`язаний виконувати будь-яку роботу в межах своєї професії, спеціальності, кваліфікації і посади. Роботу працівника має організовувати роботодавець, створюючи необхідні умови для виконання роботи, забезпечуючи його всім необхідним. Під час виконання робіт за трудовим договором - роботодавець зобов`язаний забезпечити працівникові умови праці, передбачені чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами. Працівник має право на охорону праці. У разі не гарантування безпечних умов праці робітник має право відмовитися від виконання роботи без настання для нього яких-небудь негативних наслідків.

За цивільно-правовими договорами виконавець зобов`язується виконати на свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника.

Виконання працівником конкретної функції, нерозривно пов`язане із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, і відокремлює трудовий договір від цивільно-правових договорів, предметом яких є лише визначений результат праці, виконання індивідуального трудового завдання (замовлення, доручення), здійснюваного без підпорядкування виконавця роботи внутрішньому трудовому розпорядкові на підприємстві, в організації чи установі власника.

У разі неналежного виконання трудових обов`язків працівник може бути притягнутий до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

За договором підряду (ч. 1 ст. 837 ЦК України) одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Характерною відмінністю цих видів договорів є те, що в цивільно-правових договорах має місце рівність сторін.

У трудовому договорі переважають відносини підпорядкування працівника роботодавцю.

З пунктів 1.1, 2.1 Договору підряду № 1277 вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язався перед ТОВ «Турист» у порядку та на умовах, визначених цим Договором, на транспортному засобі, що використовується ним на законних підставах, особисто, протягом визначеного в договорі строку, за плату 1250 грн на місяць, надати послуги з перевезення пасажирів, а ТОВ «Турист» - оплатити надані послуги.

Крім того, в розділі 1,3 Договору підряду № 1277 передбачені умови виконання таких транспортних перевезень, із зазначенням відповідних прав та обов`язків ОСОБА_2 , і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна)та встановлено термін дії договору.

Зокрема, вказаним договором передбачено такі обов`язки виконавця:

- «видавати пасажирам квитки на проїзд, на перевезення багажу та приймати оплату за проїзд….»;

- «…здавати готівку від продажу квитків на проїзд споживачам до каси замовника або уповноваженій особі замовника у день її отримання»;

- «заповнювати квитково-касові листи ….»;

- «… дотримуватися схеми маршруту, розкладу руху, діючих тарифів, охайно ставитися та зберігати в належному стані екіпірування транспортного засобу….»;

- «… виконувати розпорядження контролюючих органів та замовника згідно умов договору та чинного законодавства України»;

- «забезпечувати виконання планової кількості рейсів на маршруті»;

- «проходити медичний огляд у замовника, забезпечити проходження передрейсового та післярейсового технічного огляду транспортного засобу у замовника…»;

- «… проходити інструктажі та стажування ……. Програми інструктажів, строки їх проведення, перелік осіб, які повинні проходити інструктажі, а також самі інструктажі затверджує та здійснює замовник».

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договір підряду №1277 є удаваним правочином, оскільки дійсна воля сторін була направлена на укладання трудового договору у формі контракту. ОСОБА_2 фактично приступив до роботи та виконував функції водія з пасажирських перевезень на транспортному засобі марки «Неоплан», державний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Турист», а відповідач оплачував його роботу за передбаченою в договорі сумою в 1250,00 грн на місяць. Строк дії контракту становив місяць з моменту його підписання та цей строк продовжувався відповідно до умов п 3.3. Сторонами договору погоджено підпорядкування виконавця умовам роботи та внутрішньому трудовому розпорядкові, відповідальність робітника.

Таким чином, судом встановлено, що між Мартинюком та ТОВ «Турист», на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, були трудові правовідносини, на підставі трудового договору (контракту), а тому завдані збитки мають відшкодовуватися згідно зі ст.ст. 1187, 1188 ЦК України, власником джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судом враховується характер і обсяг заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди, а також поведінка відповідача, який не намагався до цього часу добровільно відшкодувати спричинену ним шкоду. Пошкодження автомобіля дійсно негативно вплинули на спосіб життя та здоров`я ОСОБА_1 , а невирішеність питання викликає в неї моральні страждання.

Між тим, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, що в результаті скоєння дорожньо-транспортної пригоди потерпілому, спричинена матеріальна шкода, а також спричинені моральні переживання та страждання, суд вважає за можливе задовольнити частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 2000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, вказана сума є об`єктивною та достатньою для відшкодування моральної шкоди, що була їй спричинена.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що відповідачем відшкодування шкоди не відбулося, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, викладені позивачем обставини частково знайшли своє підтвердження, уточнена позовна заява ґрунтується на законних підставах та підлягає частковому задоволенню.

Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 1 ЗУ «Про судовий збір» позивачем при пред`явленні цього позову за вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди було сплачено судовий збір у розмірі 1088,51 грн.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача були задоволені частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 552,26 грн.

Також, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У зв`язку з проведенням експертного автотоварознавчого дослідження № 142/15 позивачем сплачено 1500,00 грн, що підтверджується квитанцією № 000375 (том № 1, а.с. 15), тому вказана вимога позивача підлягає задоволенню як така, що є доведеною.

Керуючись ст.ст. 22, 202, 203, 235, 638, 1166, 1187, 1188, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 21 КЗпП, ст.ст. 2, 12, 13, 133, 137, 139, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Турист», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 68975,67 грн (шістдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень шістдесят сім копійок).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на користь ОСОБА_1 витрати за послуги експерта автотоварознавця у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 552,26 грн (п`ятсот п`ятдесят дві гривні двадцять шість копійок).

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Турист», юридична адреса: 65009, м. Одеса, Гагарінське плато, буд. 5, код ЄРДПОУ: 31977085;

-третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП: не відомий, місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О. Кузнецов