Рішення № 88600062, 25.03.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 березня 2020 року Справа № 903/849/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТУС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ"

про стягнення 1602404,29 грн.

суддя Вороняк А.С.

секретар судового засідання Хвищук Н. В.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕНТУС" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ" про стягнення 1602404,29 грн., з них 1132000 грн. грошові кошти, набуті на підставі, яка згодом відпала, 101677,14 грн. - 3% річних, 368727,15 грн. - втрати від інфляції.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у зв`язку із скасуванням ухвали Господарського суду м. Києва від 05.03.2015 у справі № 910/969/15-г, про затвердження укладеної 24.02.2015 між сторонами мирової угоди, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ", яке є правонаступником Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" зобов`язане повернути позивачеві грошові кошти, сплачені з призначенням платежу: «оплата згідно мирової угоди від 24.02.2015», оскільки підстава, на якій вони були набуті, відпала. В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно та на приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих що пов`язані з його недійсністю. Крім того, як вважає позивач, оскільки постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 910/969/15-г набрала законної сили 26.10.2016, тому з 27.10.2016 через неповернення боргу відповідачем почалось прострочення. Відповідно до ст. 625 ЦК України нараховують на суму неповернутого боргу 3% річних та втрати від інфляції.

Ухвалою суду від 31.10.2019 постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТУС"(вх.№01-50/899/19 від 28.10.2019) залишити без руху.

Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме подати суду документи, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі 24036,06 грн..

22.11.2019 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (направлено на адресу суду згідно календарного штемпеля 18.11.2019) з документами, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі 24036,06 грн. (квитанція №0.0.1525296334.1 від 17.11.2019).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2019.

12.12.2019 на адресу суду від відповідача поступив відзив б/н від 11.12.2019 в якому просять відмовити в позовних вимогах у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

В обґрунтування відзиву зазначають, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі №910/969/15-г відмовлено ТОВ "Вентус" про повернення коштів, сплачених на користь ПрАТ СП "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" із призначенням "Оплата згідно Мирової угоди від 24.02.2015р.", скасовано ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.03.2015, що свідчить про повну безпідставність позову про стягнення тих же коштів у розмірі 1132000 грн. і зловживання позивачем своїми правом на звернення до суду. В постанові Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі №910/969/15-г було встановлено, що грошові кошти із призначення "згідно Мирової угоди" фактично були сплачені на виконання договору поставки №02/03/2013 від 01.03.2013 року. В своїй позовній заяві від 24.10.2019 року позивач жодним чином не надає пояснень щодо обставин і підстав перерахувань коштів, відмінних від уже встановлених постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018. Водночас мирова угода не є правочином в розумінні цивільного права, оскільки не спрямована на набуття, зміну чи припинення правовідносин та є лише домовленістю сторін в межах судового процесу з метою врегулювання господарського спору, який надійшов до вирішення в суд, а відтак ст. 216 ЦК України про застосування наслідків недійсного правочину не може застосовуватися до правовідносин про скасування Мирової угоди. Крім цього потрібно враховувати, що трирічний строк позовної давності для подання позовної заяви минув 24.09.2019, оскільки його треба обчислювати з 23.09.2016.

16.12.2019 на адресу суду від позивача поступила заява б/н від 13.12.2019 про розгляд справи у відсутності позивача та долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

18.12.2019 на адресу суду від представника відповідача поступила заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 18.12.2019 повідомлено сторони, що підготовче засідання відбудеться 16.01.2020.

В судовому засіданні 16.01.2020 ухвалено на місці продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 05.02.2020.

24.01.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач зазначає, що твердження відповідача на наявність постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 по справі № 910/969/15-г, якою скасовано ухвалу Господарського суду м. Києва від 09.08.2018 про поворот виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 05.03.2015 та відмовлено ТОВ «Вентус» у задоволенні заяви про поворот виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 05.03.2015 як на підставу для відмови у задоволенні позову по справі № 903/849/19 є помилковим.

Представник позивача зазначив, що відмова у задоволенні заяви ТОВ «Вентус» про поворот виконання ухвали Господарського суду м. Києва не може бути підставою для відмови у задоволенні окремого позову, оскільки позов поданий не в порядку повороту виконання рішення суду, а на підставі ст. 1212 ЦК України у зв`язку із отриманням відповідачем суми коштів на підставі, яка згодом відпала. Доводи відповідача про те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 встановлені обставини, які мають преюдиційне значення для справи № 903/849/19 є помилковими.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що твердження відповідача про те, що грошові кошти сплачувались не на виконання вимог ухвали суду про затвердження мирової угоди, а в якості оплати поставки товару не відповідають дійсним обставинам справи і доводи відповідача про те, що мирова угода не є правочином є помилковими. Крім того, порядок обчислення строку позовної давності суперечать вимогам цивільного законодавства.

03.02.2020 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що висновки позивача про те, що постанова КАГС від 20.09.2018 у справі № 910/969/15-г не має братися до уваги з тих підстав, що вона є процесуальною і нею не вирішувався спір по суті є помилковими, адже такі висновки суперечать самим умовам преюдиціальності. Представник відповідача зазначає, що пояснення представника позивача про те, що ТОВ «Вентус» категорично заперечує, що такі платежі були універсальними є некоректними та повністю суперечать попередній позиції представника, що відображена в постанові суду.

Судова практика, на яку посилається представник позивача відрізняється від тих фактичних обставин, які наявні у справі, яка розглядається судом та містить посилання на зовсім інші норми матеріального права. Звертає увагу суду на те, що часом коли ТОВ «Вентус» дізналося про начебто порушення своїх прав є саме 23.09.2016, про що письмово зазначено директором ТОВ «Вентус» у апеляційні скарзі, а не 26.10.2016, як про це зазначає представник ТОВ «Вентус». Просять суд у задоволенні позову відмовити та судові витрати покласти на позивача.

05.02.2020 судом було ухвалено на місці закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 26.02.2020.

В судовому засіданні 26.02.2020 було оголошено перерву до 25.03.2020 у зв`язку із закінченням часу на який був заброньований зал відеоконференції.

24.03.2020 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника у зв`язку із введенням карантину по всій території України та зупиненням залізничного транспортного сполучення в Україні.

24.03.2020 від представника відповідача надійшло клопотання, в якому представник просить розгляд справи проводити без його участі за наявними матеріалами, у позові просить відмовити.

В судове засідання 25.03.2020 представники сторін не з`явились, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору, -

встановив:

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.03.2015 було затверджено мирову угоду у справі № 910/969/15-г, укладену 24.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНТУС» (надалі - позивач) та Приватним акціонерним товариством «Спільне українсько - словацьке підприємство «ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ" (надалі - відповідач).

Відповідно до умов мирової угоди, загальний розмір заборгованості ТОВ «ВЕНТУС» перед ПрАТ «Спільне українсько - словацьке підприємство «ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК» становить 854284,36 грн. та 18009,70 грн. відшкодування сплаченого судового збору, на загальну суму 872294, 06 грн., які підлягали сплаті в такому порядку: 450000, 00 грн. - не пізніше 20 квітня 2015 року, але не раніше дати затвердження мирової угоди Господарським судом міста Києва; 404284, 36 грн. - не пізніше 20 травня 2015 року, але не раніше дати затвердження мирової угоди Господарським судом міста Києва; відшкодувати сплачений судовий збір у в сумі 18009,70 грн., що сплачується до 20 травня 2015 року, але не раніше дати затвердження мирової угоди Господарським судом міста Києва (а.с. 11-18, том 1).

ТОВ «ВЕНТУС» перерахувало на користь ТОВ "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК» грошові кошти в загальній сумі 1132000 грн. на р/р № НОМЕР_1 в АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1218 від 06 липня 2015 року на суму 200000 грн.; № 1221 від 13 липня 2015 року на суму 200000 грн.; № 1226 від 15 липня 2015 року на суму 252000 грн.; № 1227 від 17 липня 2015 року на суму 251000 грн.; № 1228 від 21 липня 2015 року на суму 229000 грн. (а.с. 19-23, том -1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 залишеною без зміни постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2017, ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, у справі № 910/969/15-г було скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 24-28, том-1).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.07.2017 у справі № 910/969/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько - словацьке підприємство «ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК» в частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 447526,22 грн. - відмовлено, провадження у справі № 910/969/15-г за позовом Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТУС" про стягнення 406 758,14 грн. припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 910/969/15-г апеляційну скаргу ПрАТ «Спільне українсько-словацьке підприємство «ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 р. у справі № 910/969/15-г залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018р. касаційну скаргу ПрАТ «Спільне українсько-словацьке підприємство «ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК» на постанову Київського апеляційного господарського суду від17.10.2017 у справі № 910/969/15-г та рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 р. у справі № 910/969/15-г залишено без задоволення.

20.06.2018 ТОВ "Вентус" звернулось до Господарського суду м.Києва із заявою про поворот виконання рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 910/969/15-г задоволено апеляційну скаргу ТОВ «ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ», та скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 № 910/969/15-г про поворот виконання рішення. В задоволенні заяви ТОВ «Вентус» про поворот виконання рішення відмовлено.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 910/969/15-г відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТУС» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 910/969/15-г.

Верховний Суд у постанові від 18.12.2019 по справі № 761/29966/16-ц вказав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Велика Палата Верховного Суду виклала свою позицію про преюдицію таким чином: «Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення.» (пункт 32 постанови від 03.07.2018 р. у справі № 917/1345/17).

Як зазначалось вище, відносини, які існують між сторонами, неодноразово були предметом розгляду судових справ. У судових справах брали участь ті самі особи, стосовно яких судами встановлено ряд обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Отже, одним із видів судових рішень є ухвали та постанови суду, а відтак обставини, які встановлюються в ухвалах чи постановах суду також мають преюдиційне значення.

Київський апеляційний господарський суд в своїй постанові від 20.09.2018 у справі № 910/969/15-г однією із причин скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 р. у справі № 910/969/15-г (скасування ували про поворот виконання рішення) встановив: "Як вбачається з матеріалів справи, з моменту затвердження мирової угоди і впродовж 2015 року ТОВ «Вентус» в добровільному порядку перераховано на розрахунковий рахунок ПрАТ «Спільне українсько-словацьке підприємство «ТЕРІХЕМ- ЛУЦЬК» 1132000,00 грн. з призначенням платежу «згідно Мирової угоди», що значно більше суми, яка зазначена у мировій угоді в розмірі - 854284,36 грн. Як пояснив у судовому засіданні скаржник та не заперечував відповідач, ТОВ «Вентус» використовувало вказане формулювання призначення платежу як універсальне, в тому числі й для оплати поточних платежів за договором поставки, який продовжував діяти і після укладення мирової угоди по справі № 910/969/15-г."

Тобто здійснюючи платіж з призначенням «згідно Мирової угоди» ТОВ «Вентус» оплачувало поставки товару, який йому поставлявся відповідачем і після розгляду спору в суді про стягнення заборгованості та укладення Мирової угоди.

Також Київським апеляційним господарським судом в постанові від 20.09.2018 встановлено: «Також, як зазначалось вище, матеріали справи містять докази того, що ТОВ «Вентус» в межах виконання договору поставки здійснило платежі за призначенням «оплата згідно мирової угоди від 24.02.2015 р. на загальну суму 1 132000 грн., яка не відповідає сумі, що була зазначена в Мировій угоді. Будь-яких правових підстав вважати такі платежі стягнутими за скасованим судовим рішенням не існує. Також колегія зазначає, що суди всіх інстанцій вказали про погашення суми заборгованості саме у спірний період, вказаний у позові та який був предметом розгляду, а не її відсутність взагалі за договором поставки, що унеможливлює беззаперечне повернення здійснених оплат».

Ухвалою Верховного суду від 22.11.2018 у справі 910/969/15-г ТОВ «Вентус» було відмовлено в порушенні касаційного провадженню, а відтак постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 набрала законної сили.

Верховний Суд України у постанові від 12.06.2018 по справі № 908/1604/17 зазначив, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета. Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі, а також вирішуються питання, пов`язані з судовими витратами у справі. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Як вбачається із ст. 78 ГПК України (в редакції, яка діяла на час прийняття затвердження Мирової угоди від 24.02.2015 р.) мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмету позову та затверджується відповідною ухвалою суду.

Для вірної класифікації мирової угоди, в якості правочину, вирішальне значення має її зміст, вплив на права і обов`язки сторін. Мирова угода, наявна в матеріалах справи, не встановлює чи припиняє зобов`язання сторін, а лише врегульовує спір щодо примусового виконання оплати за існуючими до її підписання зобов`язаннями сторін.

Таким чином, мирова угода не може вважатися правочином в розумінні цивільного законодавства України, оскільки не спрямована на набуття, зміну чи припинення правовідносин. Мирова угода є домовленістю сторін, в межах судового процесу, з метою врегулювання господарського спору, який надійшов до вирішення в суд, а відтак ст. 216 ЦК України про застосування наслідків недійсного правочину не може застосовуватися до правовідносин про скасування мирової угоди, а самі висновки про наслідки скасування мирової угоди вже є викладені у постанові Київського апеляційного господарського суду по справі № 910/969/15-г від 20.09.2018.

Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч.2 ст. 11 ЦК України.

Згідно ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Верховний Суд України у Постанові від 24.09.2014 №6-122цс14 зробив правовий висновок, зазначивши, що ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс 18) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України ".

Оскільки між сторонами існують договірні правовідносини з поставки товару, що встановлено Київським апеляційним господарським судом в постанові від 20.09.2018 у справі № 910/969/15-г, постанова набрала законної сили, отже наявність договірних відносин є преюдиціальним фактом, що не потребує доказування, тому спір між сторонами унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави", а саме ст.1212 Цивільного кодексу України.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Також, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В постанові Київського апеляційного господарського суду по справі №910/969/15-г від 20.09.2018 суд звертає увагу ТОВ «Вентус», що останнє не позбавлене можливості звернутись до ТОВ «ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ» з вимогами про повернення грошових коштів, які воно вважає надмірно сплаченими, в порядку позовного провадження, в якому будуть встановлені обставини та підстави перерахування таких коштів.

Однак, із матеріалів даної справи не вбачається жодних інших обставин та підстав перерахування коштів ніж ті, що уже були досліджені судами раніше, позивачем не наведено розрахунку щодо поставок і платежів за товар, з якого можна було б зробити висновок про безпідставність платежів (переплату) позивачем на користь відповідача та неповернення коштів з відповідним простроченням.

Судом не приймаються посилання представника позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом України у справі № 524/4690/16-ц від 21.01.2019.

Правовідносини у даній справі мають договірний характер поставки товару, на відміну від справи № 910/1978/17 від 21.01.2019, що розглядалася Верховним Судом України, де були відсутні договірні відносини, тому не є подібними.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи їх за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог про стягнення 1602404,29 грн., з них 1132000 грн. грошові кошти, набуті на підставі, яка згодом відпала, 101677,14 грн. - 3% річних, 368727,15 грн. - втрати від інфляції відмовити повністю через необгрунтованість.

Оскільки позивачем не обґрунтовано порушення його права чи охоронюваного законом інтересу, заяву представника відповідача від 18.12.2019 (вх.№01-69/57/19) про застосування строку позовної давності слід відхилити.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст.73-79, 86, 123, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТУС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРІХЕМ ТЕРВАКОСКІ" про стягнення 1602404,29 грн., з них 1132000 грн. грошові кошти, набуті на підставі, яка згодом відпала, 101677,14 грн. - 3% річних, 368727,15 грн. - втрати від інфляції - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

06.04.2020

Суддя А. С. Вороняк