Рішення № 88598179, 01.11.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22790/18

провадження № 2/753/1750/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,

секретар судового засідання Волок І.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», ОСОБА_3 ,

представники відповідачів - Петришина А.М., ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки № 37/05-840/83-01, укладеного 05.10.2015 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» та ОСОБА_3 (далі - ПАТ «КБ» Хрещатик», ОСОБА_3 , відповідачі).

На обґрунтування позову зазначив, що 04.10.2005 між ПАТ «КБ» Хрещатик» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 37/05-840/83, на підставі якого ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 130 000 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . На час придбання квартири та передачі її в іпотеку позивач з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що було встановлено рішенням суду, а відтак квартира є їх спільною сумісною власністю. Позивач вказує, що під час укладення оспорюваного договору було допущено порушення вимог статті 6 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої майно, що є у спільній власності, може бути передане лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників, а без згоди інших співвласників співвласник має право передати в іпотеку свою частку у спільному майні за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Отже ураховуючи, що квартира передана в іпотеку без згоди позивача та без виділення частки ОСОБА_3 в натурі, наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним.

Заперечення ПАТ «КБ» Хрещатик» проти вимог позову обґрунтовані тим, що позивач не навів доводів та не надав доказів на підтвердження порушення його прав на квартиру, яка є предметом іпотеки, а відтак не обґрунтував спроможність своїх позовних вимог та наявність предмету спору. Банк зазначив, що дійсність оспорюваного договору вже встановлена чинним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29.09.2015 у цивільній справі № 753/8283/15-ц про звернення стягнення на предмета іпотеки, а у рішенні, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд не визнав спірну квартиру їх спільною сумісною власністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 заявив про визнання позову вказуючи, що за правилами статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» при укладенні договору іпотеки вимагається нотаріально засвідчена згода позивача як співвласника майна, а тому відсутність такої згоди є підставою для визнання договору недійсним.

Ухвалою від 28.12.2018 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 27.05.2019.

Протокольною ухвалою від 27.05.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.09.2019.

20.09.2019 ПАТ «КБ» Хрещатик» подав відзив на позов та заяву про закриття провадження у справі.

23.09.2019 представник ОСОБА_3 подав письмові пояснення щодо позову.

23.09.2019 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі та відклав розгляд справи на 01.11.2019.

Заслухавши учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

04.10.2005 між ВАТ «КБ» Хрещатик», правонаступником якого є ВАТ «КБ» Хрещатик», та позичальником ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 37/05-840/83, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит на придбання нерухомого майна в сумі 130 000 дол. США під 11% річних на строк до 04.10.2010 (а.с. 12-15).

Виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось іпотекою та порукою.

Так, згідно з договором іпотеки від 05.10.2005 № 37/05-840/83-01ОСОБА_3 передала в іпотеку банку трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,10 кв.м., яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2005 (а.с. 24-27).

Цієї ж дати між ВАТ «КБ» Хрещатик» (банком) та ОСОБА_1 (поручителем) було укладено договір поруки № 1398, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором (а.с. 32-33).

Впродовж 2006-2012 років до кредитного договору та договорів забезпечення було внесено низку змін та доповнень, зокрема, в частині продовження строку дії кредитного договору до 02.10.2015 (а.с. 16-17, 18, 19-20, 21, 22-23, 28-29, 30-31, 34).

29.09.2015 Дарницьким районним судом м. Києва ухвалене заочне рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення вимог ПАТ «КБ» Хрещатик» до ОСОБА_3 , що виникли на підставі кредитного договору, на суму 111 547,44 дол. США(а.с. 79-81).

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд встановив, що ОСОБА_3 порушила зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.08.2017 у цивільній справі № 753/8847/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 по 15.05.2017 та визнано їх спільною сумісною власністю рухоме майно, а саме: люстру, музичний центр, пральну машину та пилосос (а.с. 35-36).

Предметом даного позову є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки з тих підстав, що рішенням суду встановлено факт його спільного проживання з ОСОБА_3 на час придбання квартири та передачі її в іпотеку, у зв`язку з чим позивач вважає, що без отримання від нього нотаріальної згоди ОСОБА_3 не вправі була передавати квартиру в іпотеку.

Правовими підставами заявлених ОСОБА_1 вимог про недійсність договору іпотеки є положення статті 215, частин першої-третьої та п`ятої статті 203 ЦК України.

За приписом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин першої-третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте обставин, які б давали підстави вважати, що зміст укладеного між сторонами договору іпотеки суперечить закону, судом не встановлено.

Так, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 74 цього Кодексу встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Рішення суду, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на час придбання квартири та укладення оспорюваного договору іпотеки, в апеляційному порядку не оскаржувалося і вступило в законну силу.

Таким чином, проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як спеціальна підстава для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно, передбачає не лише сам по собі факт спільного проживання, а й наявність між чоловіком та жінкою спільного бюджету та ведення спільного господарства, що притаманні подружжю та сім`ї в розумінні СК України.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Правило щодо надання усіма співвласниками згоди (нотаріально засвідченої згоди) на передання майна у заставу (іпотеку) встановлене і нормами статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку».

Водночас з наданих сторонами доказів вбачається, що квартира, яка була передана ОСОБА_3 в іпотеку банку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, придбана за кредитні кошти.

За таких обставин ОСОБА_1 , який на час отримання у жовтні 2005 р. ОСОБА_3 кредиту, купівлі за кредитні кошти квартири і передачі її в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором проживав разом з ОСОБА_3 однією сім`єю, мав з нею спільний бюджет та вів спільне господарство, не міг не знати та як член сім`ї зобов`язаний був знати, що спірна квартира придбана за кредитні кошти.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 поручився за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, а відтак він достовірно знав, що джерелом походження коштів на придбання квартири є банківський кредит.

Будь-яких доказів існування у сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_3 джерел отримання доходу і наявність грошових коштів, достатніх для придбання спірної квартири, позивач не надав і у доводах заявленої позовної заяви на такі обставини не посилався, обмежившись вказівкою на рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю, набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру під час такого проживання і виникнення у нього права на частку у майні, на яке поширюється режим спільної сумісної власності.

Відтак, вирішальною обставиною в даному спорі є те, що квартира придбана ОСОБА_3 за кредитні кошти ПАТ «КБ» Хрещатик» згідно з укладеним між ними кредитним договором, умовою якого, серед іншого, є забезпечення виконання зобов`язання у вигляді передачі позичальником придбаної квартири в іпотеку банку, що спростовує доводи ОСОБА_1 про належність йому квартири на праві спільної сумісної власності.

Більше того, судом не ухвалювалось рішення про визнання переданої в іпотеку квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і таких вимог ними не заявлялось.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України та статей 2, 4 ЦПК України підставою для судового захисту цивільного права або інтересу є його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже зважаючи на те, що придбана за кредитні кошти квартира не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зміст договору іпотеки не суперечить закону і права позивача цим договором не порушені, а відтак підстав для визнання його недійсним суд не вбачає і відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на результат розгляду справи та понесення судових витрат лише позивачем, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: