Рішення № 88592047, 03.04.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/729/20

Справа №760/31759/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2020 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді: Оксюти Т.Г.

при секретарі: Горупа В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила стягнути з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України заборгованість по заробітній платі в розмірі 13684,70 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у період з 10 липня 2014 року по 08 серпня 2016 року вона перебувала у трудових відносинах з Державним автотранспортним підприємством експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України.

08 серпня 2016 року позивач була звільнена з посади в зв`язку зі скороченням штату, згідно наказу № 47-к від 08.08.2016 року. При звільненні їй не були виплачені всі належні кошти, а саме: вихідна допомога; компенсація за 26 днів невикористаної відпустки, чим порушено вимоги трудового законодавства і її права.

Звільнення позивача відбулось 08.08.2016 р. за ч 1 ст. 40 КЗпП України, тому відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу в день звільнення вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2016 р. у справі №760/14776/15-ц, залишеному в цій частині без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.10.2016 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 р., визнано незаконним звільнення позивача з посади заступника головного бухгалтера за скороченням штату 06.07.2015 р. та поновлено на посаді заступника головного бухгалтера з 06.07.2015 р., стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.07.2015 по 01.06.2016 р.

У ході примусового виконання рішення суду, наказом № 39-к від 05.07.2016 р. позивача було поновлено на посаді заступника головного бухгалтера з 05.07.2016 р.

Таким чином відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП і ст. 9 ЗУ «Про відпустки» період вимушеного прогулу позивача з 07.07.2015 р. по 01.06.2016 р. включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

З урахуванням норм ч 1 ст. 6 ЗУ «Про відпустки» - за період з 07.07.2015 р. по 08.08.2016 р. позивач має право на 26 календарних днів відпустки.

У відпрацьованому після поновлення на посаді періоді з 05.07.2016 р. по 08.08.2016 р. відпустка позивачу не надавалась, що підтверджується розрахунковими листками за липень і серпень 2016 р.

Таким чином при звільненні позивача 08.08.2016 р. відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити компенсацію за 26 календарних днів невикористаної відпустки.

Разом з тим з аналізу наказу № 47-к від 08.08.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 за ч 1 ст. 40 КЗпП України та розрахункових листів за липень і серпень 2016 р., довідки ДАТП НАН України від 08.08.2016 р. про нараховану заробітну плату вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 08.08.2016 р. не було нараховано та виплачено компенсацію за 26 календарних невикористаної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку за 1 місяць, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно довідки відповідача, середньоденна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 324 грн. 68 коп.

Підприємство працює за 5 денним робочим графіком. Відповідно у червні 2016 р - 19 робочих днів і у липні 2016 р. - 22 робочих дня. Таким чином середньомісячна заробітна плата складає 324,68*(19+22)/2=6655,94 грн.

Отже розмір вихідної допомоги, яку відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу у день звільнення 08.08.2016 р. складає 6655,94 грн.

Як вбачається з довідок відповідача за період серпень 2015 р. - липень 2016 р. відповідачем нараховано позивачу заробітну плату у 87069 грн. 85 коп. Кількість календарних днів у розрахунковому періоді за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством складає 356 днів.

Таким чином компенсація за 26 календарних днів невикористаної відпустки складає 87069,85/356*26=6359,04грн.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню судовому порядку 6655 грн. 94 коп. вихідної допомоги та 6359,04 грн. компенсації за 26 днів невикористаної відпустки, загалом 13014 грн. 98 коп.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, до теперішнього часу не виплатив позивачу всі належні кошти при звільненні та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 820 робочих дні, підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 324,68*820 =266 237 грн. 60 коп.

На підставі викладеного просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25.11.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

27.12.2019 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

27.12.2019 року від відповідача також надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечував посилаючись на те, що позивач вірно зазначила у своєму позові про те, що була звільнена з посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України за скороченням штату на підставі наказу № 40-к від 06.07.2015 р.

У зв`язку із звільненням позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, з нею був проведений повний розрахунок при звільнені, з дотриманням вимог ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України.

При цьому, у відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України, позивачу було виплачено вихідну допомогу, в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а саме в розмірі 5881,01 грн., що підтверджується розрахунковою відомістю та звітом про дебетові і кредитові операції по рахунку НОМЕР_1 ДАТП НАН України з 18.06.2015 р. по 18.06.2015 р.

Також, позивач вірно вказала про те, що згідно рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01.06.2016р. у цивільній справі № 760/14776/15-ц, яке було залишено без змін в частині, зокрема, поновлення позивача на роботі, її було поновлено на посаді заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України з 06.07.2015 р.

Про поновлення позивача на посаді заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, відповідачем дійсно був виданий наказ № 39-к від 05.07.2016 р.

Після цього, як вірно зазначає у своєму позові позивач, вона була звільнена з посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України за скороченням штату, згідно наказу № 47-к від 08.08.2016 р.

При цьому, підставою даного звільнення був наказ № 43 від 02.04.2015р. Тобто, наказ згідно з яким було розпочато процедуру скорочення штату ДАПЕСА НАН України, в т.ч. скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України.

Позивач оскаржила до Солом`янського районного суду міста Києва своє звільнення на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016р.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14.06.2019 р. у цивільній справі № 760/15643/16-ц, зокрема, було визнано незаконним наказ № 47-к від 08.08.2016 р., поновлено позивача на посаді заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, стягнуто з ДАПЕСА НАН України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.09.2016 р. по 14.09.2019 р.

Разом із цим, постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2019 р., рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14.06.2019 р. у цивільній справі № 760/15643/16-ц скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У своєму рішення від 10.09.2019 р. Київський апеляційний суд констатував, що після поновлення на роботі за рішенням суду позивач була звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату, з дотриманням встановленої трудовим законодавством процедури такого звільнення, а тому правових підстав для визнання звільнення позивача ОСОБА_1 (позивача) незаконним та поновлення її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації відшкодування моральної шкоди відсутні.

При цьому, оскаржуючи своє звільнення на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016 р. позивач жодним чином не оскаржувала дії відповідача пов`язані із виплатою належних їй коштів при звільненні. Отже, це може свідчити про те, що позивач була повністю згодна з проведеним з нею розрахунком при звільненні.

Також, рішенням Київського апеляційного суду від 10.09.2019 р. було встановлено факт скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, згідно наказу № 43 від 02.04.2015 р.

З цього приводу, апеляційний суду зазначив у своїй постанові наступне: «Крім того, районний суду дійшов висновку, що після поновлення позивача на роботі на посаді заступника головного бухгалтера будь-яких змін у структурі і штатному розписі не відбулося. Апеляційний суду визнає таку оцінку районним судом помилковою, такою, що суперечить його змісту. Адже, зі змісту листа № 28/121 чітко і однозначно убачається, що посада, на яку поновлена позивач за рішенням суду, є скороченою і якщо ОСОБА_1 не виявить бажання обійняти на підприємстві одну із запропонованих їй вакантних посад, вона підлягає звільненню із скороченням штату».

У листі № 28/121 від 05.07.2016р. зазначається про те, що посада заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України була скорочена на згідно наказу № 43 від 02.04.2015 р. Внаслідок цього, позивачка була звільнення з посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, у зв`язку із скороченням штату, згідно наказу № 40-к від 06.07.2015 р. При цьому, як було зазначено вище, їй була виплачена вихідна допомога, у відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України, в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а саме, в розмірі 5881,01 грн.

Водночас, як підтверджено висновками Київського апеляційного суду у постанові від 10.09.2019 р., звільнення позивачки на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016 р., є продовженням процедур скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, яка була розпочата на підставі наказу № 43 від 02.04.2015 р.

Отже, при звільненні позивача на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016 р. виплата вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України, не здійснювалася, оскільки вихідна допомога вже була виплачена, при її звільненні на підставі наказу № 40-к від 06.07.2015 р., що є наслідком скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, згідно наказу № 43 від 02.04.2015 р.

Також, відповідач зазначив, що розрахунок розміру вихідної допомоги, який наведений позивачем у позовній заяві є необґрунтованим, оскільки позивач не надає доказів на підтвердження розміру середньої заробітної плати, за два календарні місяці, який складає 324,68 грн., і який позивач використала для розрахунку розміру вихідної допомоги. Водночас, позивач безпідставно взяла для розрахунку середньої заробітної плати кількість робочих днів за червень 2016 р., оскільки у цьому місяці вона взагалі не працювала і не отримувала за цей період заробітну плату чи будь-які інші виплати.

Зазначене свідчить про необґрунтованість доводів позивача, щодо розміру середньої заробітної плати та розрахунку вихідної допомоги.

Крім того, відповідач просив застосувати строк позовної давності.

27.12.2019 року від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 31.01.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

28.02.2020 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 18.02.2020 року.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, сторони у судове засідання не викликались.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи письмові пояснення, заперечення, приходить до наступного висновку.

Встановлено, що у період з 10 липня 2014 року по 08 серпня 2016 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Державним автотранспортним підприємством експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України.

Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці серія НОМЕР_2 та копіями наказів № 61-к від 29.12.2014 р. про переведення на посаду заступника головного бухгалтера, № 40-к від 06 липня 2015 про звільнення з посади заступника головного бухгалтера за скороченням штату, № 39-к від 05.07.2016 р. про поновлення на посаді заступника головного бухгалтера, №47-к від 08.08.2016 р. про звільнення з посади заступника головного бухгалтера за скороченням штату.

Позивач зазначила, що 08 серпня 2016 року вона була звільнена з посади в зв`язку зі скороченням штату, згідно наказу № 47-к від 08.08.2016 року. При звільненні їй не були виплачені всі належні кошти, а саме: вихідна допомога; компенсація за 26 днів невикористаної відпустки, чим порушено вимоги трудового законодавства і її права, на що слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, позивач була звільнена з посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України за скороченням штату на підставі наказу № 40-к від 06.07.2015 р.

У зв`язку із звільненням позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, з нею був проведений повний розрахунок при звільнені, з дотриманням вимог ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України.

При цьому, у відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України, позивачу було виплачено вихідну допомогу, в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а саме в розмірі 5881,01 грн., що підтверджується розрахунковою відомістю та звітом про дебетові і кредитові операції по рахунку НОМЕР_1 ДАТП НАН України з 18.06.2015 р. по 18.06.2015 р.

Встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01.06.2016 р. у цивільній справі № 760/14776/15-ц, визнано незаконним наказ Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН Українивід 06.07.2015 № 40-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного бухгалтера.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН Україниз 06 липня 2015 року.

Стягнуто з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН Українина користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 49333 грн. 84 коп., відшкодування моральної шкоди в сумі 1000,00 грн., а всього - 50333 грн. 84 коп.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.10.2016 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2016 року змінено в частині стягнення з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору у прибуток держави, стягнувши з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 68762 грн. 52 коп. (сума зазначена без вирахування обов`язкових платежів), та стягнувши з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України судовий збір у прибуток держави у сумі 2149грн. 23коп.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2016 року залишено без змін.

На виконання рішення суду позивача було поновлено на посаді заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України з 06.07.2015 р.

Про поновлення позивача на посаді заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, відповідачем був виданий наказ № 39-к від 05.07.2016 р.

Після цього, позивач була звільнена з посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України за скороченням штату, згідно наказу № 47-к від 08.08.2016 р.

Підставою даного звільнення був наказ № 43 від 02.04.2015 р. Тобто, наказ згідно з яким було розпочато процедуру скорочення штату ДАПЕСА НАН України, в т.ч. скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14.06.2019 р. у цивільній справі № 760/15643/16-ц, позов ОСОБА_1 до Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України № 47-к від 08 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного бухгалтера у зв`язку зі скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України з 07 вересня 2016 року.

Стягнуто з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 вересня 2016 року по 14 червня 2019 року в розмірі 208700 гривень 28 копійок з утриманням податків і інших обов`язкових платежів та 2000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на користь держави 2638 гривень 20 копійок судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2019 р., апеляційну скаргу Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У своєму рішення від 10.09.2019 р. Київський апеляційний суд встановив, що після поновлення на роботі за рішенням суду позивач була звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату, з дотриманням встановленої трудовим законодавством процедури такого звільнення, а тому правових підстав для визнання звільнення позивача ОСОБА_1 (позивача) незаконним та поновлення її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації відшкодування моральної шкоди відсутні.

При цьому, оскаржуючи своє звільнення на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016 р. позивач жодним чином не оскаржувала дії відповідача пов`язані із виплатою належних їй коштів при звільненні. Отже, зазначене свідчить про те, що позивач була згодна з проведеним з нею розрахунком при звільненні

Також, постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2019 р. було встановлено факт скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, згідно наказу № 43 від 02.04.2015р.

З цього приводу, апеляційний суд зазначив, що районний суд дійшов висновку, що після поновлення позивача на роботі на посаді заступника головного бухгалтера будь-яких змін у структурі і штатному розписі не відбулося. Апеляційний суд визнав таку оцінку районним судом помилковою, такою, що суперечить його змісту. Адже, зі змісту листа № 28/121 вбачається, що посада, на яку поновлена позивач за рішенням суду, є скороченою і якщо ОСОБА_1 не виявила бажання обійняти на підприємстві одну із запропонованих їй вакантних посад, а тому вона підлягає звільненню із скороченням штату.

У листі № 28/121 від 05.07.2016 р. зазначається про те, що посада заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України була скорочена на згідно наказу № 43 від 02.04.2015 р. Внаслідок цього, позивач була звільнення з посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, у зв`язку із скороченням штату, згідно наказу № 40-к від 06.07.2015р. При цьому, як було зазначено вище, їй була виплачена вихідна допомога, у відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України, в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а саме, в розмірі 5881,01 грн.

Водночас, як підтверджено висновками Київського апеляційного суду у постанові від 10.09.2019 р., звільнення позивача на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016р., є продовженням процедур скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, яка була розпочата на підставі наказу № 43 від 02.04.2015р.

Отже, при звільненні позивача на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016р. виплата вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України, не здійснювалася, оскільки вихідна допомога вже була виплачена, при її звільненні на підставі наказу № 40-к від 06.07.2015 р., що є наслідком скорочення посади заступника головного бухгалтера ДАПЕСА НАН України, згідно наказу № 43 від 02.04.2015 р.

Слід зазначити, що розрахунок розміру вихідної допомоги, який наведений позивачем у позовній заяві є необґрунтованим, оскільки позивач не надає доказів на підтвердження розміру середньої заробітної плати, за два календарні місяці, який складає 324,68 грн., і який позивач використала для розрахунку розміру вихідної допомоги.

Водночас, позивач безпідставно взяла для розрахунку середньої заробітної плати кількість робочих днів за червень 2016 р., оскільки у цьому місяці вона не працювала і не отримувала за цей період заробітну плату чи будь-які інші виплати.

Зазначене свідчить про необґрунтованість доводів позивача, щодо розміру середньої заробітної плати та розрахунку вихідної допомоги.

Також слід зазначити наступне.

Згідно ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові».

Згідно ст. 233 КЗпП України, строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Порядок та способи оплати праці врегульовані спеціальним законом «Про оплату праці» з наступними змінами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно ст.2 цього ж Закону структуру заробітної плати становить основна заробітна плата, якою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

додаткова заробітна плата, що розуміє собою винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Основними законодавчими актами, якими врегульовано оплату праці є глава VII КЗпП України «Оплата праці» та Закон України «Про оплату праці». Жоден із вказаних актів не регулює питання виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору та не відносить вихідну допомогу до заробітної плати. Водночас, згідно п. 3.8. розділу З Інструкції зі статистики заробітної плати, затв. наказом Держпромстату України 13.01.2004р.№ 5, за реєстр, в Міністерстві юстиції України27.01.2004р. за № 114/8713, суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору не належать до фонду оплати праці.

Порядок виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору не регулюється законодавством про оплату праці, а сама вихідна допомога не є заробітною платою, тому не можна вважати невиплату вихідної допомоги передбаченої ст. 44 КЗпП України, порушенням законодавства про працю.

З цього слідує те, що на вимогу про стягнення вихідної допомоги передбаченої ст. 44 КЗпП України, не поширюється дія ч. 3 ст. 233 КЗпП України, якою не обмежено строк звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, з вимогою про стягнення вихідної можна звернутися до суду в строк передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, тобто тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позивач стверджує у своєму позові про те, що її трудові права на отримання вихідної допомоги, згідно ст. 44 КЗпП України, були порушені при її звільненні 08.08.2016р. з посади заступника головного бухгалтера на підставі наказу № 47-к від 08.08.2016 р.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач була звільнена з посади заступника головного бухгалтера 08.08.2016р. Разом із цим, у своєму позові позивач посилається на такий доказ, як довідка ДАТП НАН України № від 08.08.2016 р. про нараховану заробітну плату. Водночас, посилаючись на цей доказ, позивач зауважує про те, що з цієї довідки «вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 08.08.2016р. не нарахована і не виплачено вихідну допомогу».

Враховуючи зазначене, а також, дату розрахунку при звільненні - 08.08.2016 р., і те, що позивач є за освітою бухгалтером та працюючи у відповідача на неї покладалися обов`язки, зокрема, по нарахуванню заробітної плати, то з цього слідує, що вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права з дати її звільнення - 08.08.2016 р.

З цього моменту до дати звернення до суду із позовом про стягнення вихідної допомоги вже минуло 39 місяців. Тобто, позивач звернулася до суду більш ніж через три місяці.

Отже, грошова компенсація при звільненні не відноситься до заробітної плати, а є додатковою гарантією, встановленою за домовленістю сторін. Вимога про стягнення такої компенсації обмежена строком в три місяці. Позивачем цей строк порушено, позов поданий на 39-й місяць після розрахунку.

Таким чином, позивачем порушено строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору - а саме з вимогою про стягнення вихідної допомоги.

Посилаючись на ч. 1 ст. 117 КЗпП України, позивач обґрунтовує вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає 266237,60 грн.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України, у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, як зазначено в згаданому Рішенні Конституційного Суду України, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Таким чином, з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено можна звернутися до суду в строк передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, тобто тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 24.06.2015 року у справі № 6-116цс15, постанові ВС від 04.12.2019 року у справі № 815/2618/17.

Як встановлено више, до дати звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку вже минуло 39 місяців. Тобто, позивач звернулася до суду більш ніж через три місяці.

Таким чином, позивачкою порушено строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору - а саме, з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Узагальнюючи практику застосування судами законодавства про оплату праці Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову №13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», і в п.25 цієї Постанови зазначив, що: «Суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з`ясовувати зазначену дату. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав».

Враховуючи вищевикладене, пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, про який заявив відповідач, є ще однією підставою для відмови у позові

Керуючись Постановою Пленум Верховного Суду України №13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 44, 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 267 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя