Рішення № 88580472, 06.11.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2027/18

2/214/640/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 листопада 2019 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Чернової Н.В.,

при секретарі судового засідання Звада Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/2027/18 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» (вул. Спаська, буд.17а, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Житлосервіс-КР» звернувся до суду з позовною заявою 30.03.2018 року, уточнивши позовні вимоги 08.10.2018 року, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.03.2015 року по 01.08.2017 року в розмірі 6202,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 992,99 грн., 3% річних у розмірі 209,44 грн.; стягнути з відповідача на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що ТОВ «Житлосервіс-КР», на підставі укладеного з Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Саксаганському районі, є управителем будинку, споруди або групи будинків і споруд та надавачем послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях Саксаганського району м. Кривого Рогу, в тому числі і по АДРЕСА_1 . Представник позивача звертає увагу суду, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі за надані житлово-комунальні послуги не сплачувала. Враховуючи це, ТОВ «Житлосервіс-КР», в порядку досудового врегулювання спору, направляло на адресу відповідача: пропозицію укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №416 від 14.12.2011 року; рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №435 від 27.12.2011 року; претензію про сплату заборгованості; платіжні рахунки; акти здачі-прийняття робіт. Однак, жодної відповіді від ОСОБА_1 не надійшло, заборгованість не погашено, в результаті чого, станом на 22.08.2017 року, у неї виникла заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.03.2015 року по 01.08.2017 року на суму 6202,44 грн. При цьому, сума інфляційних витрат становить 992,99 грн., та 3% річних - 209,44 грн. Враховуючи викладене, представник позивача звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.12.2017 року судовий наказ було скасовано. Враховуючи вказане, досудове врегулювання спору в даному випадку є неможливим. Оскільки в добровільному порядку наявну заборгованість відповідач не погашає, представник позивача просить стягнути її з відповідача в примусовому порядку.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, надав письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце слухання справи повідомлялись належним чином, представник відповідача до суду надав письмову заяву, в якій просив справу розглянути за їх відсутності, проти задоволення позову заперечували.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, не визнання відповідачем позову, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності сторін, з урахуванням поданих ними заяв.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, суд вважає, що дану справу можливо вирішити на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд встановив такі обставини.

ТОВ «Житлосервіс-КР» є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює надання населенню за плату житлово-комунальних послуг, є управителем частини будинків Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у тому числі будинку АДРЕСА_1 (том 1 а.с.72-75).

Визначаючи характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що вони склались у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробником (виконавцем) і споживачем, а тому регулюються положеннями ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно до ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Положеннями ст.ст.66, 67, 162 ЖК УРСР встановлено, що за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з ст.5 вказаного закону, до житлово-комунальних послуг належать:

-житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

- комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

При цьому, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до ч.1 ст.9 та ч.1 ст.10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Також, відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

При цьому, відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Таким чином, згідно з зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, зробленим колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №210/5796/16-ц від 18.03.2019 року, і відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, є обов`язковим для всіх судів України.

Так, відповідно до ст.2 ЖК УРСР, завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою: 1) забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло; 2) належного використання і схоронності житлового фонду; 3) зміцнення законності в галузі житлових відносин.

За змістом ст.9 ЖК УРСР, житлові права громадян поділяються на три види: право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за бажанням громадян грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів; право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом; на гарантію неможливості бути виселеним із займаного жилого приміщення або обмеженим у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У свою чергу, встановивши заборону використання громадянами жилих будинків і жилих приміщень на шкоду інтересам суспільства, законодавець у ст.10 ЖК УРСР, визначив такі житлові обов`язки громадян: дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення; додержувати правил користування жилими приміщеннями; економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Статтями 189, 190 ЖК УРСР передбачена відповідальність за порушення житлового законодавства, а саме: за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства; за заподіяння шкоди житловому фонду.

Системний аналіз зазначених вище положень ЖК УРСР дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов`язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими., отже питання оплати житлово-комунальних послуг, у тому числі, і щодо належного виконання відповідних зобов`язань, житловим законодавством не регулюється.

Разом з цим, за змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.901 та ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора - вимагати сплату грошей за надані послуги (ч.1 ст.509 ЦК України).

Отже, відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст.ст.627, 630 ЦК України та ст.ст.6, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги положення зазначених нормативно-правових актів цивільного судочинства, суд приходить до висновку про те, що відповідач фактично користувалась наданими житлово-комунальними послугами з боку позивача, але в силу того, що договір між нею та останнім не укладався, не сплачувала кошти за надання таких послуг. Таким чином, суд вважає, що відповідач не сплачує за користування наданими житлово-комунальними послугами, заборгованість по яких підлягає стягненню в судовому порядку.

Також, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена у п.10 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч.2 ст.625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем та її представником не спростовано належними та допустимими доказами ані розмір нарахованої позивачем заборгованості в сумі 6202,44 грн., ані розмір інфляційних витрат в сумі 992,99 грн., ані 3% річних в сумі 209,44 грн., суд, перевіривши розрахунки, здійснені позивачем, повністю погоджується з ними та вважає їх правильними.

Отже, встановивши на підставі досліджених доказів, що за оспорюваний період відповідачем фактично отримувалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , яка не здійснювала належне виконання зобов`язання з їх оплати, суд приходить до висновку про покладення на відповідача обов`язку виплатити виниклу заборгованість, а також інфляційні витрати та 3% річних від суми боргу, у відповідності до положень ст.625 ЦК України.

Окрім того, як на одну з підстав заперечення проти задоволення вимог за позовною заявою ТОВ «Житлосервіс-КР», представник відповідача посилався на пропуск позивачем строку позовної давності, який просив застосувати. Перевіряючи обґрунтованість такої заяви, суд виходить з такого.

Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст.257, ч.ч.1, 2 ст.264 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу і позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач.

Відповідно до постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 року №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», - наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Враховуючи, що судовий захист права ТОВ «Житлосервіс-КР» на стягнення грошових коштів за надані послуги може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності. Аналогічна правова позиція Верховного Суду України щодо переривання строків позовної давності поданням заяви про видачу судового наказу викладена в постанові від 13.01.2016 року по справі № 6-931цс15 та постанові від 21.01.2015 року у справі № 6-214цс14.

Відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як видно з матеріалів справи, 09.10.2017 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за заявою ТОВ «Житлосервіс-КР» видано судовий наказ №214/4988/17, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за період з 01.12.2014 року по 01.08.2017 року в розмірі 6202,44 грн., інфляційні витрати в розмірі 992,99 грн., 3% річних у розмірі 209,44 грн., а також судовий збір у розмірі 800,00 грн. (том 1 а.с.82).

Разом з цим, ухвалою Саксаганського районного суду м Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.12.2017 року за заявою боржника ОСОБА_1 вказаній вище судовий наказ скасовано.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, строк позовної давності для звернення до суду з позовом переривався у зв`язку з зверненням ТОВ «Житлосервіс-КР» із заявою про видачу судового наказу, а тому позивач має право заявляти вимоги про стягнення заборгованості, з врахуванням позовної давності, встановленої ст.257 ЦК України.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про безпідставність заяви представника відповідача про застосування позовної давності та необхідність у відмові в її задоволенні.

Таким чином, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд приходить до висновку про наявність у відповідача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги та про наявність підстав для стягнення з останньої виниклої суми заборгованості із урахуванням 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути, також, судові витрати по справі в розмірі 1762,00 грн. (а.с.1, 2).

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279, 354, 355, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» (вул. Спаська, буд.17а, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 38334911) заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.03.2015 року по 01.08.2017 року в розмірі 6202 (шість тисяч двісті дві) грн. 44 коп., інфляційні втрати в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 99 коп., 3% річних у розмірі 209 (двісті дев`ять) грн. 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» (вул. Спаська, буд.17а, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 38334911) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред`явлення на виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Чернова