Рішення № 88577026, 03.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року Справа № 160/357/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

13.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд визнати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-322557-55 на суму 26539,25 грн. протиправною і скасувати її.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 з 05.06.2008 року зареєстрована як фізична особа-підприємець та взята на облік як платник єдиного податку за спрощеною системою оподаткування та як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ), проте з 01.02.2012 року та по теперішній час фактично підприємницьку діяльність вона не здійснює, а працює продавцем-консультантом повний робочий день за трудовим договором у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Інших доходів, крім заробітної плати за вищевказаним трудовим договором, з 01.02.2012р. ОСОБА_1 не отримує, а єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Отже, позивач у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, тому стягнення ЄСВ ще й з позивача спричинить його подвійну сплату, що є неприпустимим та суперечитиме меті збору ЄСВ. Крім того, 26.12.2019 року підприємницька діяльність Антонюк О.П. взагалі була припинена, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-322557-55 від 07.11.2019 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: оригіналу документа про доплату судового збору за подання до суду цієї позовної заяви у розмірі 0,80грн; уточненого позову із чітким зазначенням кого саме позивач вважає відповідачем у цій справі та до кого саме спрямовує свої позовні вимоги, а також копій цього уточненого позову відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.

На виконання вимог ухвали суду від 20.01.2020р. позивачем до суду 28.01.2020р. надана заява, якою усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/357/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 05.03.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

21 лютого 2020 року на електронну адресу суду, з наступним наданням 24 лютого 2020 року до канцелярії суду, надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань платник податків ФОП ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.06.2008 року, а реєстрацію припинення її підприємницької діяльності здійснено лише 26.12.2019 року. Оскільки податкова звітність ФОП ОСОБА_1 не подавалась та доходів протягом 2017-2019р.р. вона не отримувала, остання відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIІІ, які набули чинності з 01.01.2017р., повинна була сплачувати єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки така сплата позивачем здійснена не була, відповідачем сформовано спірну вимогу на виниклу заборгованість. Так, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн.; за 2018 рік у розмірі 9828,72 грн. (у томі числі: за 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018р.; за 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018р.; за 3 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018р.; за 4 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2018р.); за 2019 рік у розмірі 8262,54 грн.(в тому числі: за 1 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019р.; за 2 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019р.; за 3 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019р.). Таким чином, станом на 31.10.2019р. загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 склала 26539,25грн. Оскільки у добровільному порядку зобов`язання з ЄСВ позивачем не сплачені, контролюючим органом правомірно сформовано спірну вимогу, яка є обґрунтованою та скасуванню не підлягає. Твердження ОСОБА_1 про те, що нею не отримується дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснюється підприємницька діяльність не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Доводи ОСОБА_1 відносно того, що вона не повинна сплачувати ЄСВ, оскільки сплату єдиного внеску за неї здійснює її роботодавець - ФОП ОСОБА_2 , у якого вона працює продавцем-консультантом за трудовим договором, є безпідставними, оскільки наведені обставини не звільняють позивача від сплати ЄСВ саме як фізичну особу-підприємця, бо остання за трудовим договором з ФОП ОСОБА_2 працює продавцем-консультантом, а згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є виробництво оптичних приладів та фотографічного устаткування (КВЕД 33.40.0) (основний вид діяльності) та надання секретарських послуг та послуг з перекладу (КВЕД 74.85.0), що не є тотожним з посадою продавця-консультанта.

25 лютого 2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем викладена позиція аналогічна викладеній у позовній заяві та додатково зауважено, що, на її думку, при вирішенні цього спору має бути врахована правова позиція Верховного суду, викладена у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 05.06.2008р. зареєстрована як фізична особа-підприємець (номер запису 2 223 000 0000 012677), види діяльності за КВЕД 33.40.0 виробництво оптичних приладів та фотографічного устаткування (основний) та за КВЕД 74.85.0 надання секретарських послуг та послуг з перекладу.

З 09.06.2008р. позивач взята на облік в контролюючих органах як платник податків (номер взяття на облік: 20043), а з 05.06.2008р. - як платник єдиного внеску (номер взяття на облік: 0410039746).

26.12.2019р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором внесено запис №22230060002012677 про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 на підставі власного рішення.

07 листопада 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-322557-55, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 31.10.2019р. обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26539,25 грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (тут і далі в редакції, чинній станом на час формування спірної вимоги) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Приписами п. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Отже, у разі встановлення обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Антонюк О.П. зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.06.2008р. (номер запису 2 223 000 0000 012677), з 09.06.2008р. взята на облік як платник податків у Кам`янському ДПІ Кам`янського управління ГУ ДФПС у Дніпропетровській області, з 05.06.2008р. взята на облік у контролюючих органах як платник єдиного внеску.

Запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 на підставі власного рішення внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором 26.12.2019р. (запис №22230060002012677).

Як слідує з наведеного у відзиві на позовну заяву розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі №Ф-322557-55, вказана заборгованість нарахована позивачеві за 2017р., 2018р. та 1-3 квартал 2019 року.

При цьому відомостей щодо перебування ФОП ОСОБА_1 в стані припинення, про недійсність її свідоцтва про державну реєстрацію (виписки з ЄДР) тощо у період 2017р., 2018р. та 1-3 квартал 2019 року Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містив. Отже, протягом цього періоду ФОП ОСОБА_1 мала статус фізичної особи-підприємця.

Відповідно до копій податкових декларацій про майновий стан і доходи, які подавались самостійно платником податків - ФОП ОСОБА_1 за звітний (податковий) період - 2017, 2018, 2019 р.р., та копії яких містяться в матеріалах справи, суб`єкт господарювання не мала доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

При цьому, з наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , судом встановлено, що відповідно до запису № 16 позивач з 01.02.2012 року прийнята на посаду продавця-консультанта за трудовим договором №0460120255 від 01.02.2012р., зареєстрованим Дніпродзержинським міським центром зайнятості 01.02.2012р.

Також в матеріалах справи міститься копія трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 01 лютого 2012 року, зареєстрованого Дніпродзержинським міським центром зайнятості 01.02.2012 р. за №0460120255 (про що свідчить відбиток штампу на договорі), відповідно до якого ОСОБА_1 (працівник) перебуває з ФОП ОСОБА_2 (роботодавець) у безстрокових трудових відносинах (п. 1 Договору) та виконує роботу згідно з посадовою інструкцією (п. 2 Договору) за посадою продавець-консультант.

Відповідно п. 12 даного Договору працівники, які працюють за трудовими договорами підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; сплата страхових внесків провадиться у розмірах і порядку, визначених законодавством.

Згідно зі звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період за формою №Д4, які щомісячно подавались ФОП ОСОБА_2 до контролюючого органу за період січень 2017 року - листопад 2019 року (включно), та копії яких містяться в матеріалах справи, зокрема, за працівника ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) роботодавцем ФОП ОСОБА_2 нараховувався та сплачувався єдиний внесок у відповідних розмірах.

Також згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) за ОСОБА_1 за період січень 2017 рік - листопад 2019 рік (включно) були сплачені страхові внески роботодавцем (ФОП ОСОБА_2 - код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Твердження позивача стосовно того, що вона не мала будь-яких інших доходів у спірний період, крім заробітної плати по вищенаведеному трудовому договору, підтверджуються відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період: 1 квартал 2016 року - 3 квартал 2019 року №59182 від 09.01.2020р.

Отже, встановлені обставини, по-перше, свідчать про те, що у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску був статус фізичної особи-підприємця, по-друге, доходів від зайняття підприємницькою діяльність у період з 2017р. по 3 квартал 2019 року ФОП ОСОБА_1 - не отримувала та, по-третє, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є окремим платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Також суд, з огляду на вищевикладене, відхиляє доводи відповідача, стосовно того, що вид діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - не співпадають.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017рік, 2018рік та 1-3 квартал 2019 року, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-322557-55 від 07.11.2019 р., є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про сплату боргу (недоїмки) № Ф-322557-55 від 07.11.2019 р. на суму 26539,25 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 03 квітня 2020 року.

Суддя О.М. Турова