Рішення № 88573195, 03.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/11507/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Гололовне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення майнової шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить стягнути на користь позивача з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної Казначейської служби України 33993 грн 81 коп. майнової шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що внаслідок здійснених відрахувань відповідно положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України з вересня 2016 року по лютий 2018 року з її щомісячного довічного грошового утримання утримувались податки чим завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 33993,81 грн. Позивач, посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та втрачають свою чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 27 лютого 2018 року. Вважає, що відрахування податків з його щомісячного грошового утримання призвело до заподіяння шкоди, яка підлягає відшкодуванню в порядку ст. 152 Конституції України, 1175 ЦК України так як Конституційним Судом України встановлено неконституційність змін, внесених до Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 10 березня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління ПФУ в Житомирській області подало відзив на позовну заяву №0600-0802-7/8939 від 24.03.2020 року, в якому просить відмовити з задоволенні позовних вимог у зв"язку з безпідставністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182. Управління вказало, що вимоги позивача є такими, що суперечать вказаному законодавству та виходить за межі відповідача.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016 року позивача звільнено з посади суддві на підставі постанови Верховної Ради України №1515-V-ІІІ від 08.09.2016 року у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Позивач перебуває на пенсійному обліку у Житомирському об`єднаному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За змістом довідки Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.10.2018 року №12822/03.2 слідує, що сума утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з 22.09.2016 року по 28.02.2018 року складає 31378,88 грн (ПДФО) та 2614,93 грн (В/зб).

Позивач вважає, що зважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018, однак незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв`язку з дією вищевказаних норм мало місце з 22.09.2016 року по 28.02.2018 року, а тому позивач недоотримала належні їй виплати в розмірі 33993,81 грн.

З метою захисту порушеного права позивач звернулась до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» внесено ряд змін до Податкового кодексу України, а Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесені зміни до Бюджетного кодексу України, що набули чинності з 01.01.2015 року.

З 01.01.2015 року відповідно до п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Ставка податку з 2015 року становила 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, зокрема, нарахованих (виплачених, наданих) у вигляді пенсій, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу перевищує три розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування (сума пенсії), в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовувалась ставка оподаткування 20 відсотків.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, оподаткування військовим збором також було подовжене до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України (пункт 161 підрозділ 10 розділу ХХ Перехідних положень ПКУ).

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, було визначено підпунктами 164.2.1 - 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ. Обов`язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу, що підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України. З 01.01.2015 року органи Пенсійного фонду України визначені податковими агентами при нарахуванні та виплаті пенсії.

27 лютого 2018 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення про визнання неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.

За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року встановлено, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, фактичне часткове оподаткування пенсій припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а тому на час виникнення спірних правовідносин (січень 2015 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та підлягали застосуванню. Відтак, здійснюючи відповідні відрахування у спірний період, пенсійний орган не вийшов за межі наданих законом повноважень.

Аналогічна правова позиція у справі висловлена Верховним судом у постановах від 23 серпня 2019 року у справі №569/11066/16-а, від 16 квітня 2019 року у справі №318/2132/14-а.

Як зазначалось раніше, свої позовні вимоги позивач обумовлює тим, що за період з 22 вересня по лютий 2018 року з її грошового утримання здійснені незаконні утримання коштів під час дії наведених приписів абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 ст.164 ПК України, які визнані неконституційними, а тому позивач вважає, що має право на отримання компенсації недоотриманих коштів в розмірі 122 817,53 грн в порядку ст.152 Конституції України, ст.ст.22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

На підставі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно до ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Аналізуючи наведені вище норм, суд зазначає, що стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є компенсація шкоди, у вигляді недоотриманого грошового забезпечення судді у відставці.

Крім цього, суд зазначає, що правила статті 1175 ЦК України передбачають певні умови для відшкодування за рахунок держави шкоди, зокрема, завдання шкоди в результаті прийняття відповідним суб`єктом влади нормативно-правового акту, та визнання його незаконним та скасування.

Наведені позивачем у позові підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту саме відповідача - Управління Державної казначейської служби України в Житомирській області.

Безпідставними є доводи позивача, що відповідачем у справі є саме держава в особі Управління Державної Казначейської служби в м.Житомирі Житомирської області з посиланням на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами)" з огляду на наступне.

У відповідності до змісту п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами)" порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Отже, вказана постанова не регулює даний спір, оскільки стосується порядку виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів та боржників, а тому суд вважає безпідставним посилання позивача на вказаний вище порядок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 №460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державне казначейство України.

За приписами п.9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМ України №215 від 15.04.2015, казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пп. 14 п. 4 вказаного вище Положення № 215 управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до ст.43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає |здійснення управлінням Казначейства: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, Прийнятті зобов`язань та проведення платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до наданих повноважень управління Казначейства виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників і бюджетних коштів.

Суд зазначає, що Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі, Житомирської області не перебувало з позивачем у будь-яких публічно-правових відносинах, відтак не може відповідати за зобов`язаннями держави в контексті спірного питання.

Крім того, орган відповідач міг бути задіяний в процедурі повернення надміру сплачених коштів у тому випадку, якби особа, відповідальна за утримання податків (податковий агент), протиправно стягнула їх на підставі правової норми, яка на той час вже була визнана неконституційною. Оскільки утримання податку з частини пенсії позивача було припинено одночасно з прийняттям вищезгаданого рішення Конституційного суду, орган Пенсійного фонду не вчинив протиправних дій відносно позивача, відповідно на орган Державного казначейства не можуть покладатись обов`язки щодо автоматичного повернення суми податку, стягнення якого до відповідного моменту відповідало Конституції України.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що Державна казначейська служба України, виконуючи свої повноваження не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, оскільки відповідно до наданих повноважень управління Казначейства виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників і бюджетних коштів, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Вказані висновки суду узгоджуються з позицією Другого апеляційного адміністративного суду у постанові від 13 січня 2020 року у справі №520/7678/19.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області (вул. Святослава Ріхтера, 12/5,Житомир,10008. код ЄДРПОУ 38035726), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Гололовне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003. код ЄДРПОУ 13559341) про стягнення майнової шкоди, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 03 квітня 2020 року.

Суддя О.Г. Попова