Рішення № 88573090, 03.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2020 р. Справа№200/2188/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2019 року №0049594512, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі - ГУ ДФС у Донецькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2019 року №0049594512 на суму 5893,20 грн. (далі за текстом - Спірне ППР).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача сума податкових зобов`язань та застосування штрафних санкцій із єдиного податку з фізичних осіб за період з січня 2016 року по листопад 2018 року, визначена у спірному податковому повідомленні-рішенні, є незаконною, оскільки позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція, з огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VІ). У зв`язку з наведеним позивач вважає Спірне ППР незаконним та необґрунтованим, а тому просить у судовому порядку його скасувати.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року замінено відповідача - Головне управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Донецькій області та відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Донецькій області про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

23 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позов, у якому зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що твердження позивача щодо розповсюдження на спірні правовідносини Закону України №2464 є помилковим, тому що спірні відносини регулюються нормами Податкового Кодексу України, так як спірним ППР донараховано суму штрафу з єдиного податку, тоді як Закон №2464 регулює сплату єдиного внеску, що не є тотожними поняттями. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером: 2072317489, місце проживання: АДРЕСА_1 . Перебуває на обліку в Ясинуватсько-Авдіївській ДПІ Покровсько-Добропільського управління Головного управління ДПС у Донецькій області, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Детальна інформація про фізичну особу (а.с. 6-10).

31.01.2019 року відповідачем була проведена камеральна перевірка особового рахунку платника єдиного податку - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за січень 2016 - січень 2019 року, за результатами якої, того ж дня, був складений акт № 398/05-99-45-12/ НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки, а.с. 52-54).

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення термінів сплати авансових внесків з єдиного податку за січень 2016 - січень 2019 року відповідно до п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України, за що передбачена відповідальність п.122.1 ст.122 Податкового кодексу України - 50 відсотків ставки єдиного податку.

27 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0049594512, яким на позивача накладено штраф у розмірі 50% у сумі 5893,20 грн. за порушення строку сплати грошового зобов`язання з єдиного податку за затримку від 1 до 31 календарних днів сплати авансових внесків єдиного податку в сумі 11786,40 грн. (а. с. 4).

Наведені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Позивач не погоджується з прийнятим податковим повідомленням рішенням, оскільки вважає, що він звільнений від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, відповідно до абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011, зі змінами та доповненнями, визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Суд зауважує, що посилання позивача у позовній заяві на Закон України «Про збір та облік обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 №2464 - VI (далі - ЗУ №2464) є помилковим, тому що спірні відносини регулюються Податковий кодексом України, так як податковим повідомленням-рішенням від 27.03.2019 року за №0049594512, що є предметом оскарження, нараховано суму штрафу з єдиного податку, тоді як Закон №2464 регулює сплату єдиного внеску, що не є тотожними поняттями.

Як вбачається з приписів пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, та платник податку несе відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та дотримання вимог податкового законодавства.

Згідно із ст. 31 ПКУ строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Статтею 36 ПКУ передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором, є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п. 291.3 ст. 291 ПКУ юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

З п.291.4 ст.291 ПКУ вбачається, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку : перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень.

Відповідно до п. 293.1, 293.2 ст. 293 ПКУ ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата) та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку - у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

На підставі п. 295.1 ст. 295 ПКУ, платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Згідно з п. 295.2 ст. 295 ПКУ, нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється органами державної податкової служби на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до п. 122.1. ст. 122 ПКУ, несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною п.п. 1 і 2 п. 291.4 ст.291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку другої групи та сплачує 18% до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця (п.295.1 ст.295 ПКУ).

Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

Позивачем несвоєчасно сплачена сума єдиного податку з фізичних осіб за січень 2016 - січень 2019 року, що не є спірним у справі, оскільки позивачем не заперечується.

Судом під час розгляду справи не встановлено фактів порушення відповідачем вимог законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.

З урахуванням наведеного, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки спірне ППР відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

На думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв без порушення меж повноважень, визначених Законами України, а також обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надані, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2019 року №0049594512 - відмовити повністю.

Судове рішення складено та підписано 03 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко