Рішення № 88572316, 02.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 р. Справа № 120/304/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

28.01.2020 до суду надійшла позовна заява за підписом ОСОБА_2 , подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 05.12.2019 за № 2-23652/15-19-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, та прийняти наказ, яким надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою з урахуванням ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Проте оскаржуваним наказом відповідач відмовив у наданні такого дозволу та запропонував погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Жмеринського району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Позивач вважає відмову відповідача незаконною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 03.02.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що за результатами розгляду документів, поданих позивачем для надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу бажаної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області запропонувало позивачу погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Жмеринського району Головного управління. Відповідач вказує на те, що згідно з нормами чинного законодавства орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає подані клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відтак за результатами розгляду клопотання позивача прийнято рішення про відмову у наданні відповідного дозволу з підстав, які, на думку відповідача, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

23.10.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.12.2019 за № 2-23652/15-19-СГ у задоволенні заяви позивача відмовлено на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. В наказі відповідач зазначив, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, позивачу запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Жмеринського району Головного управління.

Позивач не погоджується з законністю вказаного наказу та вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку відмові відповідача, суд керується такими мотивами.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як видно з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 гектара.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач вказав на необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Жмеринського району Головного управління з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу бажаної для позивача земельної ділянки.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою додаються, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Судом встановлено, що позивач виконав вимоги закону в цій частині та надав відповідачу викопіювання з плану земель щодо місця розташування бажаної земельної ділянки.

Більше того, у своєму клопотання позивач уточнив, що йдеться про земельні ділянку, яка межує із ділянкою під кадастровим номером 0521086000:04:003:0092.

Відтак суд констатує незаконність відмови відповідача, викладеної у наказі за № 2-23652/15-19-СГ від 05.12.2019, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування зазначеного наказу підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд захистити його порушені права та інтереси шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, прийнявши відповідний наказ.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відтак суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав і за результатами розгляду цієї справи відповідача необхідно зобов`язати надати позивачу ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Водночас суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 в справі № 806/2982/17.

Крім того, надаючи оцінку позовним вимогам в зобов`язальній частині суд враховує те, що у подібній адміністративній справі № 120/2190/19-а суд апеляційної інстанції прийняв постанову від 06.11.2019, якою скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду в частині покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та ухвалив нове рішення про зобов`язання відповідача надати такий дозвіл.

При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та відмовив позивачу у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, належить задовольнити.

Позивач також просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання начальника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області подати у п`ятнадцятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду. Проте, оскільки рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в зобов`язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до ст. 382 КАС України. При цьому суд додатково враховує положення статті 383 КАС України.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.12.2019 за № 2-23652/15-19-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі клопотання від 30 жовтня 2019 року (вх. № КО-22323/0/94-19) надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Стодульської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, відповідно до клопотання позивача від .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. 1-го Травня, 98-А, м. Вінниця, 21000);

3) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Повне судове рішення складено 02.04.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович