Рішення № 88572301, 02.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 квітня 2020 р. Справа № 120/284/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027)

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,00 га, розташованої на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, з метою його скасування та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вчинити певні дії, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.02.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що за результатами розгляду документів, поданих позивачем для надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, а також уникнення конфліктної ситуації в сільській раді, та у зв`язку із встановленням суміжних власників та землекористувачів бажаної земельної ділянки, позивачу запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Сальницькій сільській раді Хмільницького району. З огляду на відсутність вказаного погодження, на думку представника відповідача, наказ № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року є правомірним.

При цьому зазначено, що позивач бажає отримати у власність земельну ділянку з видом угіддя пасовище, яка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Виробництво, переробка, споживання та реалізація сільськогосподарської продукції на даному виді угідь не передбачається.

02.03.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважає відзив Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області необґрунтованим. Позивач зазначив, що відповідач приймаючи наказ № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року не дотримався вимог статті 118 Земельного кодексу України, яка передбачає, що підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням № 3В-9300034062019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га, яка розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

До вказаного клопотання додано графічні матеріали земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га із земель державної власності, сільськогосподарського призначення, на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Також, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, позивачу запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Сальницькій сільській раді та відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, відповідно до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Частиною третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Такий порядок визначений статтею 118 ЗК України.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 07.02.2019 року в справі № 814/702/17.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області наказом № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, запропонувало позивачу погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Сальницькій сільській раді та відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, а підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Разом із тим, оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваному наказі стосовно того, що позивачу необхідно погодити викопіювання з планово-картографічними матеріалами у Сальницькій сільській раді та відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд зазначає, що такі підстави не передбачено статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Із аналізу наведених норм вбачається, що за наслідком розгляду суб`єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні.

Таким чином, рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване із наведенням усіх підстав відмови.

Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Відповідно до пункту 1 Положення № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення № 333 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу погодити зі своїм же структурним підрозділом (відділом Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області).

Суд зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, пропонуючи погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу з відділом Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, тобто з відділом, який безпосередньо підпорядкований Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, фактично перекладає на позивача обов`язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

За таких обставин, суд доходить висновку, що твердження відповідача про обов`язок позивача погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є правомірною підставою для відмови у наданні дозволу позивачу.

Слід зазначити, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому Земельним кодексом України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1, 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Тобто, цільове призначення земельної ділянки відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого ОСОБА_1 просить надати її у власність.

Посилання представника відповідача на те, що бажана позивачем земельна ділянка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до вимог частини 1, 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Отже, приписи частини 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель"визначають, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання пасовищ, натомість пряма заборона щодо такої діяльності відсутня. Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

При цьому, судом також досліджено публічну кадастрову карту України та встановлено, що земельні ділянки у межах кадастрового кварталу 0524886100:03:002 з якими межує земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, передані у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладена в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.

Відносно позовних вимог, у частині зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання від 21.11.2019 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га, яка розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи № 813/2273/18 (постанова від 20.08.2019 року).

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення суду, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Пунктом третім частини 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає у дослідженні всіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. У такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені у рішенні.

Вказаний висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, пункт 72, від 08.04.2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, пункт 51, від 15.09.2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, пункт 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржений у даній справі наказ за результатом розгляду клопотання не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача, які перешкоджають задоволенню клопотання та ефективне і швидке оскарження рішення.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу, є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача від 21.11.2019 року № ЗВ-9300034062019 та прийняти обґрунтоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га, яка розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти обґрунтоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 02.04.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна