Рішення № 88572297, 01.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 квітня 2020 р. Справа № 120/125/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся представник Корнійчук Сергій Анатолійович до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06 листопада 2019 року, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та зобов`язати відповідача надати відповідний дозвіл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що у травні 2019 року його довіритель звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Проте, відповідач наказом №2-10735/15-13-СГ від 27 червня 2019 року відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу.

Не погодившись із таким рішенням органу Держгеокадастру, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, постановленому у справі №120/2372/19-а, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 червня 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Однак, в подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-20583/15-19-СГ від 06 листопада 2019 року позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області у зв`язку з тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи.

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 17 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки, що вказані у мотивувальній частині ухвали.

28 січня 2020 року на виконання вимог ухвали від 17 січня 2020 року представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків, що містила позовна заява, долучивши квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою від 03 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено справу до судового розгляду на 27 лютого 2020 року. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та зобов`язано відповідача надати належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 08 травня 2019 року із відповідними до нього додатками, а також докази перебування відповідної земельної ділянки в користуванні іншої особи, про що йдеться у наказі, який оскаржується.

19 лютого 2020 року представником позивача подано клопотання про долучення до справи копії рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, ухваленого у справі №120/2372/19-а.

20 лютого 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі №120/2372/19-а Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, за результатом розгляду якого прийнято оскаржуваний наказ, яким відмовлено у наданні дозволу. У відзиві йдеться про те, що земельна ділянка, зазначена заявником на графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи. Так, відповідач посилається на положення частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, згідно із якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Згідно із листом відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30 жовтня 2019 року спірна земельна ділянка є невитребуваною земельною часткою (паєм) №864 площею 1,9739 га, що належить померлому ОСОБА_3 . Окрім того, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області взагалі не є розпорядником бажаної земельної ділянки, зважаючи на положення статті 122 Земельного кодексу України та пункту 9 частини 6 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні». Поряд з цим, щодо зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то у відзиві йдеться про те, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем надано витребувані судом докази.

25 лютого 2020 року представником позивача подано до суду заяву, у якій просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Представники сторін у судове засідання 27 лютого 2020 року не з`явилися, незважаючи на те, що були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

У зв`язку з неявкою у судове засідання представників сторін, з урахуванням положень частини 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Водночас, при ухваленні судового рішення в порядку письмового провадження слід враховувати особливості складення повного тексту судового рішення, постановленого в порядку письмового провадження.

Так, при ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, якою вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного, тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

08 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Проте, наказом від 27 червня 2019 року №2-10735/15-13-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило заявника про неможливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із відсутністю чіткого місця розташування бажаної земельної ділянки на графічних матеріалах, доданих до поданого клопотання, та неможливістю визначення приналежності до адміністративно-територіальної одиниці.

Не погодившись із прийнятим наказом, позивач оскаржив його до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, ухваленим у справі №120/2372/19-а, яке набрало законної сили 24 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 червня 2019 року, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

На виконання вказаного рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання позивача та наказом від 06 листопада 2019 року №2-20583/15-19-СГ повторно відмовило у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, оскільки земельна ділянка, зазначена заявником на графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи. Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 2 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частини 3, 4 статті 79-1 ЗК України).

При цьому, згідно з частиною 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Визначаючись з приводу правомірності відмови відповідача у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-20583/15-19-СГ від 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 повторно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, оскільки земельна ділянка, зазначена заявником на графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи.

В свою чергу, судом ухвалою від 03 лютого 2020 року витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області докази перебування відповідної земельної ділянки в користуванні іншої особи, про що йдеться у наказі, який оскаржується.

На виконання вимог ухвали суду від 03 лютого 2020 року відповідачем надано лист відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30 жовтня 2019 року, відповідно до якого спірна земельна ділянка є земельною часткою (паєм) №864 площею 1,9739 га та належить померлому громадянину ОСОБА_3 відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН №0200631.

Разом із тим, на переконання суду, вказаний лист не є належним доказом, який підтверджує факт перебування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, у користуванні іншої особи, на що вказав відповідач у наказі, що оскаржується. До таких висновків суд дійшов з огляду на те, що на викопіюванні, яке позивач долучив до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, останнім вказано бажане місце розташування земельної ділянки. Водночас, відповідачем не доведено того, що бажане місце розташування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, співпадає з місцем розташування земельної частки (паю), що належить померлому ОСОБА_3 .

Більше того, слід особливу увагу звернути на зміст листа відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30 жовтня 2019 року. Так, у вказаному листі йдеться про те, що відділ у Томашпільському районі надав викопіювання в кількості 1 шт. Крім того, зазначено, що вказана в викопіюванні ділянка є земельною ділянкою часткою (паєм) №864, площею 1,9739 га, що належить гр. ОСОБА_3 відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН №0200631.

Однак, зі змісту листа відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30 жовтня 2019 року однозначно неможливо встановити, про яке викопіювання у ньому йдеться та чи стосується таке спірних правовідносин.

В свою чергу, згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що надані відповідачем докази не є належними в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, адже не містять інформації щодо предмета доказування.

Відтак, на переконання суду, посилання відповідача у наказі, що оскаржується, на те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи не підтверджені жодним належним доказом.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності свого наказу, а тому такий є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу позовної вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, що оскаржується, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Посилання відповідача у відзиві на те, що зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження органу Держгеокадастру, слід оцінити критично з огляду на таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2015 року у справі №К/800/6863/15, від 17 грудня 2015 року у справі № К/800/32134/15, від 29 вересня 2016 року у справі № К/800/17393/16 та від 02 листопада 2016 року у справі № К/800/17306/16).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, від 24 липня 2019 року у справі №120/336/19-а, від 03 квітня 2019 року у справі №240/4919/18.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 28 січня 2020 року.

Відтак, на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 840 гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-20583/15-19-СГ від 06 листопада 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Повний текст рішення складено 01.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович