Рішення № 88559997, 17.03.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7910/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого - судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря судового засідання Колошкіна П.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «Лорта» про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати,

встановив:

ОСОБА_1 18.12.2019 року звернулася з позовом в суд, в якому, уточнивши 30.01.2020 року позовні вимоги (а.с. 47-49), просить стягнути із ДП «ЛДЗ «Лорта» 106566, 22 грн. недорахованої заробітної плати за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року та 14865,21 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 20.04.2017 року працювала у ДП «ЛДЗ «Лорта», в тому числі з 31.08.2017 року на посаді провідного юрисконсульта. 06.08.2018 року відповідно до наказу №406-к вона була звільнена з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Вважає, що з 20.04.2017 року по 06.08.2018 року ДП «ЛДЗ «Лорта» порушувало законодавство про працю, що призвело до недорахування та, відповідно, недоплати їй за вищевказаний період заробітної плати. Зазначила, що на правовідносини, які виникли між нею та відповідачем поширюється дія Міжгалузевої угоди у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіолектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 рр., положень якої щодо нарахування їй заробітної плати роботодавцем не дотримано. Відповідно до п. 5.1.1. Міжгалузевої угоди встановлено, на період до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму, співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5. Установлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 до Міжгалузевої угоди, тобто з коефіцієнтом 1,35. Також, відповідно до Додатку №2 Міжгалузевої угоди, мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу провідного юрисконсульта до посадового окладу техніка становить 1,64. Оскільки діючим законодавством не встановлено реального прожиткового мінімуму, то всі розрахунки передбачені Міжгалузевою угодою та додатками до неї повинні здійснюватися виключно виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, проте відповідач як розрахункову величину протиправно використовував прожитковий мінімум, що призвело до ненарахування і невиплати їй заробітної плати за період з 20.04.2017 року по 06.08.2018 року. Крім цього просить стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Позивачем подано розрахунки, згідно яких розмір недорахованої заробітної плати становить 106566,22 грн., а розмір компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати – 14865,21 грн.

Ухвалою суду від 20.12.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

22.01.2020 року уповноваженим представником відповідача подано відзив.

Між тим, позивачем 30.01.2020 року подано заяву про збільшення позовних вимог, на яку уповноваженим представником відповідача 05.03.2020 року подано відзив, в якому проти позову заперечує частково та просить визначити загальну суму до виплати у розмірі 106,38 грн., в решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Вказує, що з приводу вказаних позивачем коефіцієнтів при розрахунку заробітної плати підприємство не заперечує, проте грошове утримання слід обраховувати по відношенню до прожиткового мінімуму, а позивач безпідставно використовує мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для обчислення заробітної плати.

Позивач 05.03.2020 року подала до суду відповідь на відзив, у якому вказує на безпідставність заперечень відповідача проти позову і просить позов задовольнити.

У судове засідання 17.03.2020 року позивач не з`явилася, натомість подала суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи за її відсутності, що суд з огляду на положення ч.3 ст.211 ЦПК України вважав за можливе.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час, день та місце розгляду справи, не направив в судове засідання 17.03.2020 року свого представника, при цьому уповноважений представник відповідача ОСОБА_2 подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, доводи сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20.04.2017 року працювала у ДП «ЛДЗ «Лорта», в тому числі з 31.08.2017 року на посаді провідного юрисконсульта, а 06.08.2018 року відповідно до наказу №406-к була звільнена з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 9).

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Дані положення кореспондуються зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі – Закон № 108).

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються КЗпП України, Законом № 108 та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 108 основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

За положеннями ст.96 КЗпП України і ст.6 Закону № 108 основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Згідно із ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Аналогічні за змістом положення містяться в ст.15 Закону № 108.

Згідно із абз. 4 ч.1 ст.5 Закону № 108, організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод.

Відповідно до ч.1 ст.14 цього Закону, договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Отже, встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди.

Відповідно до ст.22 Закону № 108 суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Цим Законом також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8).

Як встановлено судом, ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним оборонним підприємством і з жовтня 2016 року та на час виникнення спірних правовідносин на нього поширювалась дія Міжгалузевої угоди у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 рр. (далі – Міжгалузева угода) (а.с.57-81), що підтверджується даними довідки підприємства (а.с. 36) та стверджується представником підприємства у відзиві (а.с.87).

Згідно Міжгалузевої угоди, встановлено на підприємствах, на період до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму, співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5. Установлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 до угоди (п.5.1.1).

Відповідно до п. 5.1.2 Міжгалузевої угоди установлено мінімальний посадовий оклад техніка без категорії на рівні місячної тарифної ставки робітника третього розряду третьої сітки відповідних галузей та п. 5.1.3 установлено мінімальні коефіцієнти міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців ПІДПРИЄМСТВ до посадового окладу техніка згідно з Додатком № 2 до угоди».

Додатком №1 до Угоди на 2016-2020 роки встановлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників І розряду з нормальними умовами праці на підприємствах машинобудування, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості - для працівників третього розряду, даний коефіцієнт становить 1,35 (а.с.69 зворот).

Додатком № 2 до Угоди на 2016-2020 роки встановлено мінімальні коефіцієнти міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців на підприємствах машинобудування, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості до посадового окладу техніка, згідно якої наведений коефіцієнт для інженерів інших спеціальностей, економістів, бухгалтерів, бухгалтерів-ревізорів становить 1,64 (а.с. 70-71).

Щодо застосування для обчислення посадового окладу позивача вказаних коефіцієнтів розбіжностей між сторонами немає і представник відповідача погоджується в цій частині з розрахунком позивача (а.с.88 зворот).

Разом з тим, покликання представника відповідача, що дані коефіцієнти слід застосовувати по відношенню до прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною при визначенні посадового окладу позивача, а не мінімальна заробітна плата, суд вважає безпідставними і не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Визначення прожиткового мінімуму наведене у ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум», згідно якої прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За змістом п.5.1.1 Міжгалузевої угоди співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5 встановлено до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму.

Також слід зауважити, що у всіх додатках до Міжгалузевої угоди конкретно зазначено співвідношення між встановленими коефіцієнтами та мінімальною заробітною платою.

У Законі України «Про Державний бюджет на 2017 рік» та Законі України «Про Державний бюджет на 2018 рік», зокрема в ст.7, визначено розміри прожиткових мінімумів відповідно на 2017 та 2018 рр.

На час спірних правовідносин і на даний час законодавством не визначено поняття «реальний прожитковий мінімум» і не встановлено його розмір, як це передбачено п.5.1.1 Міжгалузевої угоди.

Таким чином, розрахунковою величиною при визначені посадового окладу позивача є мінімальна заробітна плата, а застосування відповідачем як розрахункової величини прожиткового мінімуму є необґрунтованим, оскільки прожитковий мінімум та реальний (фактичний) прожитковий мінімум, є різними поняттями.

Крім цього, суд звертає увагу, що до жовтня 2016 року на підприємстві діяла Галузева угода на 2008-2009 роки між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств машинобудівної та металообробної галузей «Металіндустрія-Україна» та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об`єдналися для ведення колективних переговорів, в якій установлено на підприємствах мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 (п.5.1.1). Розрахунок посадових окладів на підприємстві до січня 2017 року було здійснено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, ДП «ЛДЗ «Лорта» неправомірно нараховувало заробітну плату позивача, чим порушило її трудові права, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством.

Розміри мінімальної заробітної плати на 2017 - 2018 роки були встановлені Законами України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та «Про Державний бюджет України на 2018 рік» і становили: на 2017 рік: з 1 січня - 3200 грн.; на 2018 рік: з 1 січня - 3723 грн., а відтак мінімальний посадовий оклад гарантований позивачу Міжгалузевою угодою у 2017 році складав 10 627,20 грн. (3200,00 грн. Х 1,5 Х 1,35 Х 1,64), а у 2018 році - 12 364,08 грн. (3723,00 грн. Х 1,5 Х 1,35 Х 1,64).

Згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.50) недоплачена їй відповідачем заробітна плата за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року становить 106566,22 грн., чого, виходячи з наведених обставин і їх законодавчого регулювання, відповідачем не спростовано.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Згідно долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати (а.с. 51-52), який не спростовано відповідачем, така з квітня 2017 року по серпень 2018 року станом на листопад 2019 року становить 14865,21 грн.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За наведеного та враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а також те, що у визначені законодавством строки ДП «ЛДЗ «Лорта» не виплатило позивачу заробітну плату у належному розмірі, суд дійшов висновку, що позов є підставним і підлягає задоволенню, тому з ДП «ЛДЗ «Лорта» на користь позивача необхідно стягнути недораховану та недоплачену заробітну плату за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 106566,22 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за вказаний період у розмір 14865,21 грн., без урахування податків та інших обов?язкових платежів.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1214,31 грн., від сплати якого позивач була звільнена, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 недораховану та недоплачену заробітну плату за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 106566,22 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 14865,21 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цих сум відповідно до законодавства України.

Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави - 1214,31 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України – через Залізничний районний суд м.Львова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 ;

відповідач - Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА», місцезнаходження – 79052, м.Львів, вул. вул. Патона, 1, ЄДРПОУ – 30162618, р/р НОМЕР_3 ПАТ АКБ «Укргазбанк», МФО 320478.

Повний текст рішення складено 23 березня 2020 року.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний