Ухвала суду № 88555869, 02.04.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

02 квітня 2020 року Справа № 21-32-2/44-10-2632

м.Миколаїв

За заявами кредиторів: гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 ;

до банкрута: Кредитної спілки “Україна”,

Ліквідатор: арбітражний керуючий Вудуд Гаррі Ігорович, (адреса для листування: 65012, м.Одеса, а/с13)

Суддя – Ткаченко О.В.

Без виклику учасників справи

Суть справи: про банкрутство Кредитної спілки «Україна»

встановив:

В провадженні Господарського суду Миколаївської області розглядається справа № 21-32-2/44-10-2632 про банкрутство Кредитної спілки «Україна».

23.03.2020 від Кредитної спілки «Україна» надійшла заява №02-01/О/(21-32-2/44-10-2632)/1-73 від 20.03.2020 про видачу дублікату судового наказу від 08.01.2020 у справі № 21-32-2/44-10-2632 у зв`язку з його втратою.

В обґрунтування заяви ліквідатор банкрута зазначає, що він не отримав вказаний судовий наказ з невідомих йому та незалежних від нього причин.

Розглянувши матеріали заяви, суд прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

08.01.2020 Господарським судом Миколаївської області був виданий судовий наказ у справі №21-32-2/44-10-2632 про банкрутство Кредитної спілки «Україна» про стягнення з Фізичної особи-підприємця Паламарчука Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Суворівським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області 19.03.2007) на користь Кредитної спілки “Україна” (65082, м.Одеса, провулок Маяковського, буд.7, к.1, ідентифікаційний код 23989657, п/р НОМЕР_3 в філії “Одеське обласне управління” публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”) заборгованості у сумі 85000,00 грн, з якої: 64000,00 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання договору оренди нежитлового приміщення № 2/2 від 01.10.2018 за період з жовтня 2018 по вересень 2019 (включно); 21000,00 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання договору оренди нежитлового приміщення № 2/3 від 01.10.2019 за період з жовтня 2019 по грудень 2019 (включно) та 192,10 грн судових витрат.

08.01.2020 судовий наказ разом з копією заяви стягувача про видачу судового наказу та доданими до заяви документами у відповідності до вимог ст.156 ГПК України був надісланий на адресу боржника. Згідно довідки АТ «Укрпошта» вказане відправлення 11.02.2020 було повернуте відправнику в зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання та надійшло до суду 14.02.2020.

03.03.2020 оригінал судового наказу на виконання п.п.19.1 п.19 розділу ХІ "Перехідні положення", ч. 11 ст. 242 ГПК України надіслано позивачу для пред`явлення до виконання.

Стягувач у наданій до суду заяві вказує, що судовий наказ Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2020 у справі №21-32-2/44-10-2632 не отримував, до виконання не пред`являв, а тому можна вважати його втраченим.

Строк пред`явлення судового наказу до виконання – протягом трьох років.

Отже, станом на дату подання заяви строк для повторного пред`явлення судового наказу Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2020 по справі №21-32-2/44-10-2632 до виконання, не закінчився.

У відповідності до ст.326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.148 цього Кодексу.

Відповідно до ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України № 16-рп/2009 від 30.06.2009 року, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

В свою чергу, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Підпунктом 19.4 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України, передбачено, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Від оригіналу він відрізняється лише спеціальною позначкою «Дублікат».

Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Саме така позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №916/215/15-г, від 10.09.2018 у справі № 5011-58/9614-2012, від 10.04.2018 у справі № 24/234.

Таким чином, оскільки, виконання судового наказу є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, заява Кредитної спілки «Україна» №02-01/О/(21-32-2/44-10-2632)/1-73 від 20.03.2020 про видачу дублікату судового наказу від 08.01.2020 у справі № 21-32-2/44-10-2632, підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.234, 235, п.19.4 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Кредитної спілки «Україна» №02-01/О/(21-32-2/44-10-2632)/1-73 від 20.03.2020 про видачу дублікату судового наказу від 08.01.2020 у справі № 21-32-2/44-10-2632, задовольнити.

2. Видати дублікат судового наказу від 08.01.2020 у справі № 21-32-2/44-10-2632 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Паламарчука Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Суворівським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області 19.03.2007) на користь Кредитної спілки “Україна” (65082, м.Одеса, провулок Маяковського, буд.7, к.1, ідентифікаційний код 23989657, п/р НОМЕР_3 в філії “Одеське обласне управління” публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”) заборгованості у сумі 85000,00 грн, з якої: 64000,00 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання договору оренди нежитлового приміщення № 2/2 від 01.10.2018 за період з жовтня 2018 по вересень 2019 (включно); 21000,00 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання договору оренди нежитлового приміщення № 2/3 від 01.10.2019 за період з жовтня 2019 по грудень 2019 (включно) та 192,10 грн судових витрат.

3. Ухвалу надіслати на адреси ліквідатора Вудуда Г.І. та Фізичної особи-підприємця Паламарчука Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ).

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.В. Ткаченко