Рішення № 88549210, 02.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2020 року м. Київ № 640/610/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у спрощеному проваджені адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб», без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсію з 21 травня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що він є пенсіонером військовослужбовцем, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проте відповідачем при призначенні пенсії протиправно обмежено розмір пенсії позивача максимальним розміром.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що частиною сьомою статті 43 Закону №2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що висновки, викладені у відзив на позовну заяву жодним чином не спростовують доводів позивача у позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 21 травня 2019 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі по тексту - Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII).

Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років від 30 жовтня 2019 року пенсія призначена з 21 травня 2019 року у розмірі 26613,34 грн., проте обмежена максимальним розміром - 15640,00 грн.

Позивач 31 жовтня 2019 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про підстави такого обмеження.

Відповідач листом від 12 листопада 2019 року №276502/02/Ч-13593 повідомив позивача про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року №2629-VIII встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 1435,00 грн., з 01 липня 2019 року - 1564,00 грн.

Також, відповідач наголосив на тому, що пенсія виплачується відповідно до норм чинного законодавства.

Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №848-VIII.

Утім, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.

Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Отже вбачається, що стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17.

Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12 квітня 2019 року №276502/02/Ч-13593 ОСОБА_1 обмежено пенсію максимальним розміром, який дорівнює 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вказано, що обмеження встановлено на підставі статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668 VI.

Згідно аналізу правових норм, судом встановлено, що однорідні/тотожні обмеження розміру пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, відповідно до яких максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлений для осіб, які втратили працездатність, були передбачені двома нормативно-правовими актами:

1) статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 листопада 2011 року;

2) частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року.

Разом з тим, суд зауважує, що стаття 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є чинною та неконституційною не визнавалася.

Натомість частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнана рішенням Конституційного Суду України такою, що не відповідає Конституції України - тобто неконституційною.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року, згідно з якими:

максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;

тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року, які передбачали обмеження розміру пенсії 10 прожитковими мінімумами та які визнані неконституційними були внесені підпунктом 8 пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року.

Отже, слід дійти висновку, що обмеження розміру пенсії для осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, було введено в дію одним законом - Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року, шляхом закріплення такого обмеження як у статті 2, яка стосується широкого кола пенсіонерів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, так і у підпункті 8 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», яким внесені зміни до частини четвертої статті 43 спеціального закону - Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та який регулює питання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб.

Враховуючи те, що вказані положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визнані неконституційними, отже застосування відповідачем до спірних правовідносин статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року щодо обмеження розміру пенсії позивача, встановлені одним законом, є протиправними, а позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі - такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, для належного захисту порушених прав позивача, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження розміру, починаючи з 21 травня 2019 року (з часу її призначення).

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

В той же час, позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування даного клопотання позивачем зазначено, що враховуючи складність даної справи, фактично виконаних адвокатом робіт та значення даного спору для позивача розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим.

В підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

- копію договору про надання правової допомоги №56 від 30 жовтня 2019 року;

- копію додаткової угоди №1 від 30 жовтня 2019 року до договору №56 від 30 жовтня 2019 року;

- оригінал ордеру серія КС №687670 від 30 жовтня 2019 року;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2006/10 від 25 грудня 2001 року;

- копію акта-рахунку надання послуг №56-1 від 10 січня 2020 року;

- квитанцію №6450 від 10 січня 2020 року про сплату гонорару адвоката у розмірі 20000,00 грн.

Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленою у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Так, до позовної зави в якості доказів витрат на правничу допомогу представником позивача додано - копію договору про надання правової допомоги №56 від 30 жовтня 2019 року; - копію додаткової угоди №1 від 30 жовтня 2019 року до договору №56 від 30 жовтня 2019 року; - оригінал ордеру серія КС №687670 від 30 жовтня 2019 року; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2006/10 від 25 грудня 2001 року; - копію акта-рахунку надання послуг №56-1 від 10 січня 2020 року; - квитанцію №6450 від 10 січня 2020 року про сплату гонорару адвоката у розмірі 20000,00 грн., які містяться в матеріалах справи та досліджені судом в повному обсязі.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У відзиві на позовну заяву пенсійний орган заперечує проти задоволення витрат на правничу допомогу, посилаючись на цілеспрямованість витрат пенсійного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи предметом її розгляду є перерахунок пенсії позивача, тобто, позов носить нематеріальний характер, а оплата послуг на правничу допомогу, яку просить відшкодувати позивач - 20000,00 грн.

Між тим, зазначений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним, адже дана справа є типовою в розумінні адміністративного судочинства, та має сталу практику судових рішень на користь позивачів, більше того адвокатом долучено таку практику до позовної заяви.

Крім того, розгляд даної справи здійснено судом в порядку письмового провадження, що виключає участь представника позивача у судовому засіданні і, відповідно, понесення витрат для таких цілей.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 02 липня 2019 року в справі № 810/795/18.

Правовими положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи в суді є неспівмірними по відношенню до складності справи.

Тобто, заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. є необґрунтованими і не пропорційними до предмета спору.

В той же час, враховуючи все вищевикладене, суд вважає за доцільне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн. та присудити їх до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб» без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсію з 21 травня 2019 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко