Рішення № 88548798, 02.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1487/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Юхтенко Л.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 1032 (код ЄДРПОУ 26614403, місцезнаходження: 65570, Одеська обл., Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Сонячна, 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 21 лютого 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 1032 (код ЄДРПОУ 26614403, місцезнаходження: 65570, Одеська обл., Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Сонячна, 1) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік та стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні (28 днів) додаткової відпустки за період з 2017 року по 2018 рік у сумі 7232, 07 грн.

Ухвалою від 26 лютого 2020 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, та призначено перше судове засідання на 24 березня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині А 1032 та відповідно до наказу командира військової частини від 13.10.2018 року № 32-РС був виключений зі списків особового складу військової частини та знятий з усіх видів забезпечення.

Позивач є учасником бойових дій з 2017 року, а отже має право на додаткову відпустку, передбачену п.12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2017 року по 2018 рік, яка ним під час проходження військової служби не була використана. Тому позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою від 12.11.2019 року з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Однак, у відповіді від 09.01.2020 року вих. №430/30 військова частина повідомила позивача про те, що в особливий період відпустки учасника бойових дій припиняються та запропонувала звернутись до суду.

Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не виплативши йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки під час звільнення позивача з військової служби.

До суду 23 березня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позову заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, оскільки у особливий період надання додаткових відпусток припиняється. Крім того, на думку відповідача, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», компенсації належать тільки не використані дні основної та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи.

Також відповідач посилався у відзиві на те, що на момент прийняття наказу про звільнення, позивач погодив проведення усіх розрахунків з ним, не оскаржував своє звільнення та наказ про виключення зі списків особового складу.

Позивач не подав до суду відповідь на відзив.

На перше судове засідання позивач не з`явився, повідомлений належним чином, разом з позовом позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач на відкрите судове засідання також не з`явився, повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, надав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 24 березня 2020 року, про продовження розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України (а.с.11).

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з витягом наказу командира військової частини А1032 від 13.10.2015 року № 205, матроса строкової служби ОСОБА_1 , прийнятого на військову службу за контрактом наказом командира військової частини А1032 (по особовому складу) від 13.10.2015 року № 35-РС, вважати таким, що з 13.10.2015 року прийняв посаду і приступив до виконання службових обов`язків оператора станції пеленгуючої групи управління загону радіоелектронної боротьби (а.с. 8).

Суд встановив, що в ході проходження військової служби позивач набув статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 2017 року (а.с.7).

Згідно з наказу командира військової частини А 1032 (по стройовій частині) від 13.10.2018 року №212, старшого матроса військової служби ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини № 32-РС з військової служби, з 13 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу частини (а.с.9).

Суд встановив, що позивач не використав дні додаткової відпустки як учасник бойових дій.

Матеріалами справи підтверджено, що 12 листопада 2019 року позивач звернувся до командира військової частини А 1032 із заявою, в якій просив, серед іншого, надати йому довідку про те, що він не отримував відпустку відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки учасникам бойових дій (а.с.4).

Листом від 09.01.2020 року вих. № 430/30 військова частина А1032 повідомила позивача про те, що в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена (а.с.5-6 ).

Проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та встановлені судом факти та обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, з огляду на таке.

Ця справа має ознаки типової справи, перелічені у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як встановлено судом, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки протягом 2017-2019 років.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік є правомірними та належать задоволенню.

Однак, суд доходить висновку, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні (28 днів) додаткової відпустки за період з 2017 року по 2018 рік у сумі 7232, 07 грн., оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем така грошова компенсація не була нарахована позивачу, а отже позовні вимоги про стягнення суми є передчасними.

В той же час, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Військову частину А 1032 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, не надані докази понесення позивачем інших судових витрат та відсутні докази понесення відповідачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, жодні витрати не належать стягненню з відповідача та компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 1032 (код ЄДРПОУ 26614403, місцезнаходження: 65570, Одеська обл., Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Сонячна, 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1032 (код ЄДРПОУ 26614403, місцезнаходження: 65570, Одеська обл., Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Сонячна, 1) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А 1032 (код ЄДРПОУ 26614403, місцезнаходження: 65570, Одеська обл., Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Сонячна, 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.