Рішення № 88548737, 02.04.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/448/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов`язання виплатити пенсію,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії за період з лютого 2018 року по 10.04.2019 року та за період з 10.01.2019 року по 01.07.2019 року;

- зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії за період з лютого 2018 року по 10.04.2019 року та за період з 10.01.2019 року по 01.07.2019 року;

- допусити негайне виконання рішення у межах суми пенсії за один місяць;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішення законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку з окупацією частини території України та проведенням антитерористичної операції він був вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до с.Дмитрівка, Каховського району, Херсонської області. Після переміщення позивач отримав довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу. У зв`язку із чим, 26.02.2018 р. звернувся до Каховського відділу обслуговування громадян ГУПФУ в Херсонській області із заявою про виплати пенсії, однак отримав відмову у виплаті пенсії, і лише 10.04.2019 р. був поставлений по облік до Каховського відділення ПФУ, та виплата пенсії розпочата з червня 2019 р. Листом від 03.12.2019 р. №807/З-99-1 Пенсійний фонд повідомив позивача, що рішенням комісії від 05.05.2018 р. йому відмовлено у виплаті пенсії з 01.02.2018 р. у зв`язку із відсутністю його за фактичним місцем проживання зазначеним у заяві про призначення пенсії. Також позивач посилається на практику ЄСПЛ та рішення Верховного суду у зразковій справі №805/402/18-а, згідно яких право на отримання пенсії є безперечним. Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувсь до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою від 26.02.2020 р. у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.03.2020 р. відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з вимогами позивача, з огляду на наступне. Зазначає, що позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області та отримував пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку як ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС. 26.02.2018 р. звернувся із заявою про запит пенсійної справи із зазначеного управління у зв`язку зі зміною місця проживання. Вказує, що 05.05.2018 р. комісією було прийнято рішення про відмову заявнику у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю його за фактичним місцем проживання, зазначеним у заяві про призначення пенсії. Відповідач зазначає, що відповідно до розпорядження від 03.05.2019 р. позивач взятий на облік в Херсонському сервісному центрі Головного управління Фонду з 10.04.2019 р. як внутрішньо переміщена особа згідно довідки про взяття на облік від 21.06.2016 р. №651500142. Як зазначає відповідач, порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання (перебування), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 « Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Зазначений Порядок, визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам соціальних виплат. Рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні соціальних виплат, в тому числі, пенсії, приймається Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними у м. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад після підтвердження достовірності інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. Призначення (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі рішення ухваленого комісією.

Окрім того, у відповідачем наголошено, що відповідно до п.1 постанови КМУ №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Проте, вищезазначений порядок на сьогоднішній день не прийнятий.

З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Заявами по суті справи є позов та відзив.

Таким чином, суд розглядає адміністративну справу у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , від 22.05.2013 р.

20.06.2016 р. позивачу видана довідка № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до якої фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу із протоколу №9 від 05.05.2018 р. комісією з вирішення питань, пов`язаних із призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, надання субсидій населенню на житлово-комунальні послуги у виняткових випадках, призначення або поновлення виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії з 01.02.2018 р. у зв`язку з відсутністю його за фактичним місцем проживання, зазначеним у заяві про призначення пенсії.

10.04.2019 р. ОСОБА_1 звернувся до Каховського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про виплату пенсії.

Згідно рішення комісії з вирішення питань, пов`язаних із призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, надання субсидій населенню на житлово-комунальні послуги у виняткових випадках, призначення або поновлення виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції від 24.04.2019 р. ОСОБА_1 поновлено виплата пенсії як особі, яка перемістилася із тимчасово окупованої території України.

Таким чином, позивачу не виплачувалась пенсія у період з лютого 2018 року по 10.04.2019 р.

Позивач вважає вищезазначену бездіяльність протиправною та просить зобов`язати відповідача поновити і виплатити пенсію за вказаний період.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, якегарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IVвстановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018р. у справі №805/402/18.

З аналізу зазначених норм Закону № 1058-IV слідує, що припинення виплати (відмова у призначенні) пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-IV. Рішення комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не є підставою, передбаченою Законом для припинення виплати пенсії особі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу припинена виплати пенсії з 01.02.2018 року на підставі рішення комісії та протоколу від 05.05.2018 року №9.

При цьому, з витягу з протоколу Комісії від 05.05.2018 р., який містяться в матеріалах справи, вбачається, що комісією з вирішення питань, пов`язаних із призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, надання субсидій населенню на житлово-комунальні послуги у виняткових випадках, призначення або поновлення виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України вирішено відмовити заявнику у призначенні пенсії з 01.02.2018 р. на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, що підтверджує факт не проживання внутрішньо переміщеної особи за адресою, вказаною у довідці.

Рішень пенсійного органу з цих підстав відповідачем до суду не надано, тому суд приходить до висновку, що такого рішення відповідачем не приймалось.

Таким чином, суд дійшов висновку, що виплата пенсії позивачу з 01.02.2018 р. по 10.04.2019 р. не проводилася в порушення вимог чинного законодавства та не з підстав, передбачених Законом №1058-IV.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові в зразковій справі №805/402/18 від 04.09.2018р.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оскільки рішення про відмову у призначені пенсії позивачу з 01.02.2018 р. органами Пенсійного фонду України, яке передбачене саме Законом №1058-IV, не приймалось, суд приходить до висновку, що у ГУ ПФУ в Херсонській області були відсутні, встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", підстави для не призначення та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2018 року.

В той же час судом встановлено, що 24.04.2019 року комісією з вирішення питань, пов`язаних із призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, надання субсидій населенню на житлово-комунальні послуги у виняткових випадках, призначення або поновлення виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції позивачу поновлено виплату пенсії за фактичним місцем проживання з 10.04.2019 року. 03.05.2019 р. згідно розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області позивача взято на облік та поновлено виплату пенсії з 10.04.2019 р.

Однак, позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії за період з 10.04.2019 по 01.07.2019 р. При цьому в тексті позовної заяви зазначає, що виплата пенсії проводилась з червня 2019 р.

Відповідач листом від 02.04.2020р. повідомив суд, що "... ОСОБА_1 має статус "переселенець зареєстрований". Відповідно до заяви від 10.04.2019 року та рішення комісії від 24.04.2019 року виплату пенсії поновлено з 01.04.2019 року. Виплату пенсії поновлено на червень 2019 року, сума поточної доплати з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року становить 2994,00 грн. Відкладений борг за період з 01.03.2018 року по 31.12.2018 року становить 12025,16 грн. та з 01.01.2019 року по 31.03.2019 року - 4491,00 грн. Суми пенсії, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, повинні обліковуватись в органі, що здійснює пенсійні виплати та згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788) будуть виплачуватись на умовах окремого порядку після прийняття його Кабінетом Міністрів України...".

Відповідач надав суду витяг із відомостей про зарахування пенсій на поточні (карткові) рахунки в Ощадбанк, відповідно до якого ОСОБА_1 за період з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року зараховані суми 1497,0 грн. та 1564,0 грн. відповідно.

Суд відмічає, що відповідач не надав суду доказів виплати позивачу пенсії за період квітень - травень 2019р.

Разом з тим, позивач не надав підтвердження не виплати йому пенсії у період червень, липень 2019 р.

Відтак, враховуючи, що не призначення позивачу виплати пенсії з 01.02.2018 року проведене з підстав, не визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд визнає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не призначення та не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 р. по 01.04.2019 р. Наслідком визнання протиправної бездіяльності є зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період з 01.02.2018 р. по 31.05..2019 р.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З приписів даної норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, що може використовуватись залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

В той же час позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, а судом таких обставин не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання позивача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, поверненню позивачу не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.02.2018 року по 31.05..2019 року включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області (м.Херсон, вул.28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 01.02.2018 року по 31.05.2019 року включно .

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 112010204